Синенька-Іваницька Іванна
Синенька-Іваницька Іванна (24 липня 1897, с. Великі Чорнокінці — 28 серпня 1988, Мюнхен) — українська співачка, лірико-драматичне сопрано. Дружина командира сотні УСС Сократа Іваницького.
| Іванна Синенька-Іваницька | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 24 липня 1897 |
| Місце народження | с. Великі Чорнокінці на Галицькому Поділлі (Тернопільщина) |
| Дата смерті | 28 серпня 1988 (91 рік) |
| Місце смерті |
м. Мюнхен,  Німеччина |
| Поховання | Вальдфрідгоф |
| Громадянство | ЗУНР, Австро-Угорщина і Німеччина |
| Національність | українка |
| Професія | співачка |
| Освіта | Празька консерваторія |
| Співацький голос | лірико-драматичне сопрано |
| Інструменти | вокал[d] |
Родина ред.
Народилася Іванна Синенька в селі Великі Чорнокінці біля Чорткова на Галицькому Поділлі.
ЇЇ батько Олексій був директором чотирикласної народної школи.
Мати співачки — Феліція (з дому Генчел) була дочкою естрадного співака і теж учителювала. Дітей у родині було восьмеро. Брат відомої співачки — Петро Синенький відомий лікар в 30-ті роки у Чортківській окрузі.
Життєпис ред.
Навчалася Іванна спочатку в учительській семінарії сестер-василіянок у Станіславі, де співала в хорі.
У 1919 р. виїхала разом з батьком до Східної України, де займалася педагогічною діяльністю — навчала дітей у селі Бахматівці біля Проскурова (тепер м. Хмельницький), а також працювала у державному банку УНР.[1]
Наступного року повернулася до Станіслава, де була арештована і з поїздом «петлюрівців» потрапила до Варшави.
У 1921 році в Судетах, у Райхенбергу, Синенька склала іспит зрілості (учительську матуру). 23 квітня цього ж року повінчалася з молодим доктором права Сократом Іваницьким — згодом довголітнім проректором Українського технічно-господарського інституту.[2]
Закінчила Празьку Консерваторію (1927).
Деякий час молоде подружжя проживало в Ужгороді, де співачка вступила до Українського театру, яким керували Микола Садовський та Микола Аркас.
З осені на кошт стипендії, призначеній Митрополитом Андреєм Шептицьким, спеціалізувалася у Мілані (у професора Келліні де Рівальта-Ріпи).
Концертувала у Празі, Бухаресті, Відні, Берліні, Мюнхені, у містах Галичини і Буковини (Львів, Чернівці, Дрогобич, Вижниця, Бучач, Стрий, Підгайці). З успіхом пройшло концертне турне співачки по українських селах Чехословаччини.
У 1934—1938 рр. Синенька була піонером популяризації української пісні по радіо Праги, Львова, Відня.[1]
15 червня 1938 року у залі Бейштайна «Українська громада в Німеччині» влаштувала шевченківський вечір. Стараннями Українського національного об'єднання відбувся ще один вечір, приурочений пам'яті Т. Шевченка 15 квітня 1939 року в берлінському Шуман-залі.
Померла 28 серпня 1988 р. та похована в Мюнхені на кладовищі Вальдфрідроф. Поряд — могили археолога Петра Курінного, літературознавця Павла Зайцева та інщі.
Через все життя пронесла тугу за Україною.
Ролі ред.
Перший публічний виступ І. Синенької відбувся на сцені у Копичинцях, коли мала десять років. Популярна, на той часі, в Галичині пісня «Веснівка» В. Матюка на слова М. Шашкевича у виконанні майбутньої співачки мала великий успіх.
Партії в операх:
- Катерини («Катерина» М. Аркаса);
- Наталки («Наталка Полтавка» М. Лисенка);
- Русалки («Русалка» А. Дворжака);
- Батерфляй («Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні);
- Марженки («Продана наречена» Б. Сметана);
- Недди («Паяци» Р. Леонковалло);
- Мікаели («Кармен» Ж. Бізе);
- Юлії («Ромео і Юлія» В. Белліні);
- Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського).
Вокальна спадщина І. Синенької — 23 пісні та романси, записані на дві грамофонні платівки.
У своєму репертуарі, крім класичних оперних арій, мала народні пісні, думи, колядки та твори українських композиторів, які виконувала з особливим чуттям, сердечністю й культурою, серед них:
- «Вечірня пісня» К. Стеценка,
- «Засумуй трембіто» Н. Нижанківського,
- «Жита» Н. Нижанківського,
- «Ой, не світи, місяченьку» в обробці В. Барвінського,
- «Ой, у полі тихий вітер віє…» в обробці Б. Лятошинського,
- «Ой, співаночки мої» лемківська пісня в обробці С. Людкевича, «Ой, ходить сон», «Половина саду цвіте», «Минули літа молодії», «Діброво зелена» та ін.
За оцінкою Станіслава Людкевича, співачка — власниця «мягкого, шовкового тембра, а при тім звінкий голосовий матеріал, вирівнаний у всіх регістрах, природна шляхотна лінія у динамиці і модуляції, дискретна, а проте інтензивна і виразова, майже сценічна інтерпретація, непорочна дикція і фразовання — усе те разом із симпатичною апарицією складалося на рідко подибувану цілість».
Примітки ред.
Джерела ред.
- Білокінь С. // Іванна Синенька-Іваницька. — Київ: Медекол, 1997. — 42 с.
- Білокінь С. ..І збільшила славу божу Іванна Синенька / С. Білокінь //Тернопілля'97:регіональний річник. — Тернопіль: Збруч, 1997. — С. 413—415
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Чорпіта Я, Чорпіта О. Літературно-мистецька та наукова Чортківщина / Я. Чорпіта, О. Чорпіта . — Чортків: ВАТ «Поліграфіст», 2007. — С. 69-72
Література ред.
- Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.309
Посилання ред.
- Синенька-Іваницька Іванна // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 761.
- Сергій Білокінь. Іванна Синенька-Іваницька [Архівовано 2 березня 2018 у Wayback Machine.]