Синенька-Іваницька Іванна

українська оперна і концертно-камерна співачка.

Синенька-Іваницька Іванна (24 липня 1897, с. Великі Чорнокінці — 28 серпня 1988, Мюнхен) — українська співачка, лірико-драматичне сопрано. Дружина командира сотні УСС Сократа Іваницького.

Іванна Синенька-Іваницька
Зображення
Основна інформація
Дата народження 24 липня 1897(1897-07-24)
Місце народження с. Великі Чорнокінці на Галицькому Поділлі (Тернопільщина)
Дата смерті 28 серпня 1988(1988-08-28) (91 рік)
Місце смерті м. Мюнхен, Німеччина Німеччина
Національність українка
Професія співачка
Освіта Празька консерваторія
Співацький голос лірико-драматичне сопрано

РодинаРедагувати

Народилася Іванна Синенька в селі Великі Чорнокінці біля Чорткова на Галицькому Поділлі.

ЇЇ батько Олексій був директором чотирикласної народної школи.

Мати співачки - Феліція ( з дому Генчел) була дочкою естрадного співака і теж учителювала. Дітей у родині було восьмеро. Брат відомої співачки - Петро Синенький відомий лікар в 30-ті роки у Чортківській окрузі.

ЖиттєписРедагувати

Навчалася Іванна спочатку в учительській семінарії сестер-василіянок у Станіславі, де співала в хорі.

У 1919 р. виїхала разом з батьком до Східної України, де займалася педагогічною діяльністю - навчала дітей у с. Бахматівці біля Проскурова ( тепер м. Хмельницький ), а також працювала у державному банку УНР.[1]

Наступного року повернулася до Станіслава, де була арештована і з поїздом "петлюрівців" потрапила до Варшави.

У 1921 році в Судетах, у Райхенбергу, Синенька склала іспит зрілості ( учительську матуру). 23 квітня цього ж року повінчалася з молодим доктором права Сократом Іваницьким, згодом 9 в еміграції) - довголітнім проректором Українського технічно-господарського інституту.[2]

Закінчила Празьку Консерваторію (1927).

Деякий час молоде подружжя проживало в Ужгороді, де співачка вступила до Українського театру, яким керували Микола Садовський та Микола Аркас.

З осені на кошт стипендії, призначеній Митрополитом Андреєм Шептицьким, спеціалізувалася у Міланіпрофесора Келліні де Рівальта-Ріпи).

Концертувала у Празі, Бухаресті, Відні, Берліні, Мюнхені, у містах Галичини і Буковини ( Львів, Чернівці, Дрогобич, Вижниця, Бучач, Стрий, Підгайці). З успіхом пройшло концертне турне співачки по українських селах Чехословаччини.

У 1934-1938 рр. Синенька була піонером популяризації української пісні по радіо Праги, Львова, Відня.[3]

15 червня 1938 року у залі Бейштайна "Українська громада в Німеччині" влаштувала шевченківський вечір. Стараннями Українського національного об'єднання відбувся ще один вечір, приурочений пам'яті Т. Шевченка 15 квітня 1939 року в берлінському Шуман-залі.

Померла 28 серпня 1988 р. та похована в Мюнхені на кладовищі Вальдфрідроф. Поряд - могили останнього неокласика Михайла Зерова, археолога Петра Курінного, літературознавця Павла Зайцева.

Через все життя пронесла тугу за Україною.

РоліРедагувати

Перший публічний виступ І. Синенької відбувся на сцені у Копичинцях, коли мала десять років. Популярна, на той часі, в Галичині пісня "Веснівка" В. Матюка на сл. М. Шашкевича у виконанні майбутньої співачки мала великий успіх.

Партії в операх:

  • Катерини ( "Катерина" М. Аркаса);
  • Наталки ("Наталка Полтавка" М. Лисенка);
  • Русалки ( "Русалка" А. Дворжака);
  • Батерфляй ("Мадам Батерфляй" Дж. Пуччіні);
  • Марженки ( "Продана наречена" Б. Сметана);
  • Недди ( "Паяци" Р. Леонковалло);
  • Мікаели ( "Кармен" Ж. Бізе);
  • Юлії ( "Ромео і Юлія" В. Белліні);
  • Оксани ( "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського).

Вокальна спадщина І. Синенької - 23 пісні та романси, записані на дві грамофонні платівки.

У своєму репертуарі, крім класичних оперних арій, мала народні пісні, думи, колядки та твори українських композиторів, які виконувала з особливим чуттям, сердечністю й культурою, серед них:

  • "Ой, не світи, місяченьку" в обробці В. Барвінського,
  • "Ой, у полі тихий вітер віє..." в обробці Б. Лятошинського,
  • "Ой, співаночки мої" лемківська пісня в обробці С. Людкевича,"Ой, ходить сон", "Половина саду цвіте", "Минули літа молодії", "Діброво зелена" та ін.

За оцінкою Станіслава Людкевича, співачка — власниця «мягкого, шовкового тембра, а при тім звінкий голосовий матеріял, вирівнаний у всіх регістрах, природна шляхотна лінія у динамиці і модуляції, дискретна, а проте інтензивна і виразова, майже сценічна інтерпретація, непорочна дикція і фразовання — усе те разом із симпатичною апарицією складалося на рідко подибувану цілість».

ПриміткиРедагувати

  1. Чорпіта Я, Чорпіта О. Літературно-мистецька та наукова Чортківщина / Я. Чорпіта, О. Чорпіта . - Чортків: ВАТ "Поліграфіст", 2007. - С. 69-72
  2. Білокінь С. ..І збільшила славу божу Іванна Синенька / С. Білокінь //Тернопілля'97:регіональний річник. - Тернопіль: Збруч, 1997. - С. 413 - 415
  3. Чорпіта Я, Чорпіта О. Літературно-мистецька та наукова Чортківщина / Я. Чорпіта, О. Чорпіта . - Чортків: ВАТ "Поліграфіст", 2007. - С. 69-72

ДжерелаРедагувати

  • Білокінь С. // Іванна Синенька-Іваницька. — Київ: Медекол, 1997. — 42 с.
  • Білокінь С. ..І збільшила славу божу Іванна Синенька / С. Білокінь //Тернопілля'97:регіональний річник. - Тернопіль: Збруч, 1997. - С. 413 - 415
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Чорпіта Я, Чорпіта О. Літературно-мистецька та наукова Чортківщина / Я. Чорпіта, О. Чорпіта . - Чортків: ВАТ "Поліграфіст", 2007. - С. 69-72

ЛітератураРедагувати

  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр : [монографія] : Ч.ІІ. – Івано-Франківськ, «Плай» 2012. – С.309

ПосиланняРедагувати