Симфонія № 15 (Шостакович)

Симфонія № 15, ля мажор, тв. 151 — остання симфонія Дмитра Дмитровича Шостаковича, написана влітку 1971 році і вперше виконана в Москві 8 січня 1972 року оркестром Держтелерадіо СРСР під керуваням Максима Шостаковича — сина композитора.

Симфонія № 15
КомпозиторШостакович Дмитро Дмитрович
Створено1971[1]
ТональністьЛя мажор[1]
Інструментуваннясимфонічний оркестр[1]
Тривалість45 хв.[1]
Частин4 частина[1]
Прем'єра
Дата8 січня 1972

В музичну тканину цієї симфонії органічно включені цитати з опери «Вільгельм Тель» Дж. Россіні та «Кільце Нібелунгів» Р. Вагнера (так звана «тема року»). Також музичний матеріал деякою мірою перегукується з його попередніми симфоніями (початок симфонії № 1, ритм «теми навали» з симфонії № 7). Такі запозичення можна трактувати як прояв постмодерної парадигми.

Симфонія написана для великого симфонічного оркестру (подвійний склад духових із включенням флейти пікколо та широкої секції ударних). Симфонія складається з 4-х частин загальною тривалістю близько 45 хвилин:

  1. Allegretto
  2. Adagio — Largo (attacca)
  3. Allegretto
  4. Adagio — Allegretto

Оцінки

ред.

Почувши її першу виставу, Шостакович зауважив, що він створив «злу симфонію».[2] Прем'єра симфонія викликала овації публіки; серед його шанувальників була його подруга Марієтта Шагінян, яка після першого виступу зробила над ним хресний знак і вигукнула: «Ви не повинні говорити, Дмитре Дмитровичу, що Вам погано. Вам добре, тому що ви зробили нас щасливими!»[3] Тихон Хренніков оцінив симфонію як одну із «найглибших» Шостаковича, додавши, що вона «сповнена оптимізмом [і] вірою в невичерпну силу людини».[4] Перша частина отримала особливу похвалу від Нормана Кей в Англії, який назвав його «тур-де-силою концентрації, саморозпуску та музичної економіки».[5] На думку Еріка Розберрі інструментальні тембри симфонії та використання пассакалії свідчать про вплив пізніх опер Бенджаміна Бріттена.[6] Євген Мравінський, який керував ленінградською прем'єрою симфонії, відчував себе «пригніченим» під час вивчення партитури, сказавши дружині, що продовжуватиме повертатися до цієї «автобіографічної» симфонії до «кінця своїх днів».[7]

Використання Шостаковичем цитат та алюзій на різні твори, зроблені ним самим та іншими композиторами, викликало припущення з моменту його прем'єри.[8][4][9] Спочатку він описав першу частину як «дитинство, просто магазин іграшок під безхмарним небом»[8] але пізніше застерігав слухачів від того, щоб приймати «це визначення занадто точно».[10] Композитор не розкривав причину широкого використання музичних цитат.[2] За словами Максима Шостаковича, його батько закликав його не відкривати оркестру на першій репетиції, що в першій частині буде цитата з Россіні: «Я хочу побачити їх обличчя, коли вони дійдуть до цього місця».[11]

Максим Шостакович зазначав, що для нього симфонія відображає «великі філософські проблеми життєвого циклу людини».[12] Пізніше він порівняв твір із «камерною симфонією», яка описувала людське життя через «в'язницю існування».[13] Інший диригент, Курт Зандерлінг, який представив симфонії у Східній Німеччині, вважав, що музика стосується самотності та смерті, і що жодна інша робота Шостаковича не здається йому такою «радикально жахливою і жорстокою».[14] Альфред Шнітке, власна музика якого зазнала глибокого впливу Шостаковича[15][16] вважав, що П'ятнадцята симфонія була «перехрестям у часі», де «минуле вступає в нові стосунки з сучасністю, і, як привид батька Гамлета, втручається в реальність музики і фактично її формує».[17] Для Олександра Івашкіна незвичне тоді використання цитат Шостаковичем означало усвідомлення неможливості скласти «чисту» симфонію, цитати створили мережу власних кореспонденцій на вершині «традиційного скелета симфонії».[18]

П'ятнадцята симфонія Шостаковича також справила вплив поза музикою. Режисер Девід Лінч вважав, що симфонія вплинула на його фільм «Синій оксамит» (1986): «Я написав сценарій за Шостаковичем: № 15 ля мажор. Я просто продовжував грати ту саму її частину, знову і знову».[19] Під час зйомок Лінч розміщував колонки на знімальному майданчику та вмикав запис симфонії, щоб передати настрій, якого він прагнув.[20] Пізніше він попросив Анджело Бадаламенті скласти партитуру для фільму в дусі Шостаковича.[21]

Записи

ред.
Оркестр Диригент Лейбл Рік запису Формат
Симфонічний оркестр Московської філармонії Кирило Кондрашин Мелодія 1974 CD
Академічний симфонічний оркестр СРСР Максим Шостакович Мелодія LP тільки
Лондонський симфонічний оркестр Максим Шостакович Collins Classics CD
Празький симфонічний оркестр Максим Шостакович Supraphon CD
Клівлендський оркестр Курт Зандерлінг Erato Records CD
Берлінський симфонічний оркестр Курт Зандерлінг Eterna Music 1978 CD
Берлінський філармонічний оркестр Курт Зандерлінг Berlin Classics CD
Гетеборзький симфонічний оркестр Нееме Ярві Deutsche Grammophon CD
Філадельфійський оркестр Юджин Орманді RCA Red Seal Records 1972 CD
Симфонічний оркестр Цинциннаті Хесус Лопес-Кобос Telarc CD
Лондонський симфонічний оркестр Маріс Янсонс EMI Classics CD
Лондонський філармонічний оркестр Бернард Хайтінк Decca Records CD
Чиказький симфонічний оркестр Георг Шолто Decca Records CD
Монреальський симфонічний оркестр Шарль Дютуа Decca Records CD
Лондонський симфонічний оркестр Мстислав Ростропович Teldec 1989 CD
Королівський філармонічний оркестр Володимир Ашкеназі Decca Records 1990 CD
Gürzenich orchestra, Кельн Дмитро Китаєнко Capriccio CD
Російський Федеральний оркестр Vakhtang Jordania[22] Angelok1 CD
Симфонічний оркестр WDR Кельн Рудольф Баршай Brilliant Classics CD
Симфонічний оркестр Чехословацького радіо Ладислав Словак Naxos Records CD
Duisburg Philharmonic Джонатан Дарлінгтон ACOUSENCE CD

Примітки

ред.
  1. а б в г д Wise Music ClassicalWise Music Classical.
  2. а б Fairclough, 2019
  3. Glikman, 2001
  4. а б Fay, 2000
  5. Kay, Norman (1972). New Music: Shostakovich's 15th Symphony. Tempo (100): 38. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10 січня 2021.
  6. Roseberry, Eric (1995). Fanning, David (ред.). Shostakovich Studies. Cambridge: Cambridge University Press. с. 250. ISBN 0521452392.
  7. Mravinskaya, Alya (January 2003). Remembering Shostakovich: An Interview With Madame Mravinsky, Part 2. DSCH Journal: 9.
  8. а б Prieto, 2013
  9. Lake, Trevor (Summer 1995). Shostakovich and the Press: Great Britain. DSCH Journal (3): 28.
  10. Shostakovich, Dmitri (1981). Grigoryev, L.; Platek, Ya. (ред.). Dmitry Shostakovich: About Himself and his Times. Moscow: Progress Publishers. с. 316. I myself have said that the first movement is a bit like something taking place in a toyshop. But it would be wrong to take this definition too precisely.
  11. Albert, John-Michael (Winter 1995). Notes by Maxim. DSCH Journal (4): 24—25.
  12. Blokker/Dearling, 1979
  13. Maxim, 1995
  14. Sanderling, Kurt (Winter 1996). DSCH Interview: Kurt Sanderling. DSCH Journal (6): 14.
  15. Webb, John (March 1989). Schnittke in Context. Tempo (182): 19. Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 11 січня 2021.
  16. Ivashkin, Alexander (1995). Fanning, David (ред.). Shostakovich Studies. Cambridge: Cambridge University Press. с. 254. ISBN 0521452392.
  17. Schnittke, Alfred (2002). Ivashkin, Alexander (ред.). A Schnittke Reader. Bloomington, IN: Indiana University Press. с. 60. ISBN 0253338182. And here I have in mind not the unbroken thread of continuity linking all his works, but the reprises, the self-quotations, the returns to the thematic imagery and material of his earlier works which are so characteristic of the composer, and how he rethinks them and develops them in a new way. String Quartets Nos. 8 and 14, and Symphony No. 15, are, in their way, the most distinctive crossroads in time, where the past enters into new relationships with the present, and, like the ghost of Hamlet’s father, intrudes into the reality of the music and actually forms it.
  18. Ivashkin, 1995
  19. Lynch on Lynch. ISBN 0-571-22018-5. Page 135.
  20. Mysteries of Love: The Making of Blue Velvet, Blue Velvet Special Edition DVD documentary, [2002]
  21. Chion, Michael (1995). Blue Velvet. British Film Institute, London: 89.
  22. C. H. Loh (July 2006). Review in DSCH Journal No. 25 (PDF). James Arts. Архів (PDF) оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 18 серпня 2010.