Серпоподібноклітинна анемія

Серпоподібноклітинна анемія або дрепаноцитоз[джерело?] — спадкова гемоглобінопатія, при якій має місце порушення утворення білка гемоглобіну і він набуває патологічної форми — гемоглобін S. Еритроцити, які містять гемоглобін S, під мікроскопом мають характерну серпоподібну форму (форму серпа), за що ця гемоглобінопатія і отримала свою назву.

Серпоподібноклітинна анемія
На верхньому зображені показані нормальні еритроцити, що проходять по венам без утруднень. На нижньому зображенні серпоподібні еритроцити, вони застрягають і накопичуються у місцях розгалуження вен
На верхньому зображені показані нормальні еритроцити, що проходять по венам без утруднень. На нижньому зображенні серпоподібні еритроцити, вони застрягають і накопичуються у місцях розгалуження вен
Спеціальність Гематологія
Препарати sodium phenylbutyrated[1]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 3A51
МКХ-10 D57
OMIM 603903
DiseasesDB 12069
MedlinePlus 000527
eMedicine med/2126
MeSH D000755
CMNS: Sickle-cell anemia у Вікісховищі

Еритроцити, які містять гемоглобін S, володіють зниженою стійкістю і зниженою кисень-транспортуючою здатністю, тому у хворих з серпоподібноклітинною анемією має місце посилене руйнування еритроцитів в селезінці, вкороченний термін їх існування, підвищений гемоліз і часто наявні ознаки хронічної гіпоксії (кисневої недостатності) або хронічного «переподразнення» еритроцитарного ростка кісткового мозку.

Серпоподібноклітинна анемія успадковується по аутосомно-рецесивному типу (з наддомінуванням). У носіїв, осіб гетерозиготних по гену серпоподібноклітинної анемії, в еритроцитах присутні гемоглобін S і гемоглобін A приблизно в рівних кількостях. При цьому в нормальних умовах у носіїв симптоми майже ніколи не розвиваються, серпоподібні еритроцити виявляються випадково при лабораторному аналізі крові. Симптоми у носіїв можуть з'явитися при гіпоксії (наприклад, при підйомі в гори) чи важкій дегідратації організму. У гомозигот по гену серпоподібноклітинної анемії в крові містяться лише патологічний гемоглобін і еритроцити легко набувають серпоподібної форми, це обумовлює тяжкий перебіг хвороби.

Серпоподібноклітинна анемія поширена в регіонах світу, ендемічних по малярії, причому хворі серпоподібноклітинною анемією мають підвищену (хоча і не абсолютну) вроджену стійкість до зараження різними штамами малярійного плазмодію. Серпоподібні еритроцити хворих не піддаються зараженню малярійним плазмодієм також і в пробірці. Підвищеною стійкістю до малярії володіють і гетерозиготи-носії (перевага гетерозигот). Це пояснює високу частоту цього шкідливого алеля в африканських популяціях. Люди з серпоподібноклітинною анемією та деякими іншими хворобами крові (таласемією, дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази (Г6ФД) та інтерлейкіну-4, овалоцитозом тощо), що зберегли аномальні гемоглобіни в еритроцитах, отримали селективну перевагу проти малярійної інфекції (стабілізуючий відбір), тому що збудник малярії — плазмодій, який під час перебування в еритроцитах харчується виключно нормальним гемоглобіном, аномальними живитися не може, тому й не росте, а, відповідно, тяжкого розвитку малярія не набуває або, навіть, не розвивається. За умови передачі серпоподібноклітинної анемії потомству, це створило більші можливості для виживання в місцях географічного поширення малярії, природну резистентність до неї, правда, ціною розвитку капіляропатій і схильності до тромбоутворення[2][3][4].

ГенетикаРедагувати

 
Аутосомно-рецесивний тип успадкування

Серпоподібноклітинна анемія є результатом точкової (однонуклеотидної) мутації β-ланцюга гемоглобіну, замінена лише А на Т (див. однонуклеотидний поліморфізм), в результаті чого в білковому ланцюгу гемоглобіну гідрофільна глутамінова амінокислота в 6-ій позиції замінюється на гідрофобну амінокислоту валін. Ген патологічного β-ланцюга гемоглобіну HBB знаходиться на 11 хромосомі (*141900, 11p15.5 для класичної мутації (існують і інші варіанти)). У результаті мутації утворюється аномальний гемоглобін S, який при деоксигенації схильний до полімеризації з подальшою деформацією еритроцитів, при цьому вони набувають вигляду серпа чи півмісяця і мають схильність до гемолізу.

Захворювання успадковується автосомно-рецесивно. У гетерозигот по гену серпоподібноклітинної анемії симптоми проявляються рідко, тому що нормальний гемоглобін А переважає над гемоглобіном S.

ПатогенезРедагувати

Ключовим моментом у розвитку патологічних змін при серпоподібноклітинній анемії є зниження еластичності серпоподібних еритроцитів. Нормальні еритроцити є достатньо еластичними для того, щоб пройти крізь капіляри. Низька оксигенація сприяє формуванню серпоподібних еритроцитів, які при відновленні достатнього парціального тиску кисню не можуть повернути свою початкову форму. Нездатність еритроцитів адаптуватися для проходження через капіляри призводить до розвитку оклюзії судин і розвитку зон ішемії.

Середня тривалість життя серпоподібних еритроцитів становить 17 діб (норма — 120 діб).

Клінічні ознакиРедагувати

Клінічні прояви у різних хворих може дуже сильно варіювати, тому що серпоподібні еритроцити можуть спричинити ураження майже всіх органів. Перші прояви захворювання виникають після 3-6 місяців, коли в крові хворого починає зменшуватися кількість гемоглобіну F (не містить β-ланцюга) на користь гемоглобіну А. Може розвиватися блідість, іктеричність, спленомегалія, лімфаденопатія, дактиліт.

Вазооклюзійні кризиРедагувати

Вазооклюзійні (больові) кризи виникають внаслідок закупорення аномальними еритроцитами мілких судин. Це веде до розвитку ішемії, болю і послідуючого некрозу, часто пошкоджується орган. Частота, важкість і тривалість кризів можуть дуже відрізнятися. Лікування кризу полягає в знеболенні, гідратації і трансфузії крові. Для помірних кризів буває достатньо прийому НПЗП, У важких випадках необхідна госпіталізація і прийом наркотичних анальгетиків. Становлять 91,6 % всіх кризів.[5]

Секвестраційні кризиРедагувати

Однією з функцій селезінки є очищення крові від аномальних еритроцитів, тому вона містить найдрібніші капіляри. Нормальні гнучкі і гладкі еритроцити вільно проходять через них, серпоподібні еритроцити їх закупорюють. Секвестр селезінки при цьому наповнюється кров'ю, іноді настільки сильно, що селезінка може займати весь живіт. У кровоносному руслі різко знижується рівень гемоглобіну, може розвинутися гіповолемічний шок, який може призвести до летального кінця. Своєчасна інфузійна терапія і переливання крові можуть допомогти ремобілізації крові з секвестру селезінки в кров'яне русло і спленомегалія регресує протягом досить короткого часу. Проявляється гострою спленомегалією, в'ялістю, блідістю. При рецидивах секвестраційних кризів з вираженою загрозливою симптоматикою вирішується питання про спленектомію.

Через часті інфаркти селезінки у хворих часто розвивається автоспленектомія (функціональний аспленізм). Це обумовлює підвищену чутливість до інкапсульованих мікроорганізмів, необхідно проводити профілактичну антибіотикотерапію і вакцинацію.

Апластичні кризиРедагувати

Апластичні кризи часто обумовлюються інфікуванням парвовірусом В19, вірусом Епштейна-Барра, пневмококом. Криз характеризується зниженням рівня гемоглобіну, еритроцитів і ретикулоцитів через кількаденне пригнічення еритропоезу в кістковому мозку викликане самим вірусом. У здорових людей такий стан проходить непомітно, але знижена тривалість життя еритроцитів може серйозно погіршувати стан хворого й іноді потребує переливання крові. Характерним є підвищення температури тіла, загальна слабкість, тахікардія. Тривалість кризу біля 10-и діб. Ознаки гемолізу відсутні.

Гемолітичні кризиРедагувати

Гемолітичні кризи характеризується різким зниженням гемоглобіну, пришвидшенням звичного для даного захворювання розпаду еритроцитів. Часто виникають при супутньому захворюванні дефіциті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Іноді виникає необхідність в переливанні крові. Становлять 0,5 % всіх кризів, найрідший тип кризів.[5]

Гострий грудний синдромРедагувати

Виникає через закупорювання серпоподібними еритроцитами легеневих судин, характеризується підвищенням температури тіла, задишкою, гіпоксемією, на рентгенівському знімку, як і при пневмонії, присутні інфільтрати. Стан становить серйозну небезпеку для життя і вимагає госпіталізації хворого, проведення трансфузії крові.

УскладненняРедагувати

ЛікуванняРедагувати

ПрогнозРедагувати

Близько 90 % пацієнтів доживають до 20 років і близько 50 % переживають своє 50-ліття.[6] В 2001 згідно з одним дослідженням середня тривалість життя для хворих становила 53 років для чоловіків і 58 років для жінок.[7]

Див. такожРедагувати

Таласемія

ПриміткиРедагувати

  1. NDF-RT
  2. Allison AC. (2009). «Genetic control of resistance to human malaria». Curr Opin Immunol. 21 (5): 499—505 (англ.)
  3. Canali S (2008). «Researches on thalassemia and malaria in Italy and the origins of the „Haldane hypothesis“». Med Secoli 20 (3): 827–46 (англ.)
  4. Sallares R, Bouwman A, Anderung C (2004). «The Spread of Malaria to Southern Europe in Antiquity: New Approaches to Old Problems». Med Hist 48 (3): 311–28 (англ.)
  5. а б Olabode JO, Shokunbi WA.: Types of crises in sickle cell disease patients presenting at the haematology day care unit (HDCU), University College Hospital (UCH), Ibadan. In: West Afr J Med 2006; 25(4):284-8. PMID 17402517
  6. Kumar, Vinay; Abbas, Abul K.; Fausto, Nelson; Aster, Jon (2009-05-28). Robbins and Cotran Pathologic Basis of Disease, Professional Edition: Expert Consult — Online (Robbins Pathology) (Kindle Locations 33530-33531). Elsevier Health. Kindle Edition.
  7. Wierenga KJ, Hambleton IR, Lewis NA.: Survival estimates for patients with homozygous sickle-cell disease in Jamaica: a clinic-based population study // The Lancet 2001; 118:e934-e963 357(9257):680-3 PMID 11247552

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

(рос.)

  • Наследственные анемии и гемоглобинопатии / Под ред. Ю. Н. Токарева М.: Медицина, 1983. — 336 с
  • Гематология: Новейший справочник / Под ред. К. М. Абдулкадырова. — М.: Изд-во; Эксмо; СПб.; Изд-во Сова, 2004. — 928с. ISBN 5-699-050774-4
  • Шиффман Ф. Дж. Патофизиология крови. Пер. с англ. — М. -СПб.: Издательство БИНОМ — Невский диалект, 2000. — 448 с. ISBN 5-7989-0158-0
  • Литвицкий П. Ф. Патофизиология: Учебник в 2 т. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ГЭОТАР-МЕД, 2002. Т.2 — 808 с. ISBN 5-9231-0334-6
  • Т. Т. Березов, Б. Ф. Коровкин Биологическая химия: Учебник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Медицина, 1998.- 704 с. ISBN 5-225-02709-1