Відкрити головне меню
Герб роду Сенюти

Сенюти — руський шляхетський рід власного гербу. Частина представників роду були протестантами, зокрема, кальвіністами[1], антитринітаріями[2].

Зміст

ВідомостіРедагувати

Родоначальником вважають боярина князя Івана Острозького Сенюту Супруновича Кобаковича, який жив у середині XV ст. З часом рід «поділився» на 3 гілки: Ляховецьку, Ольшанецьку, Радогоську (за давнішими даними була й четверта — Тихомельська[3]).


ПредставникиРедагувати


Сенюти-ЛяховецькіРедагувати

Сенюти-Ляховецькі — гілка шляхетського роду Сенют власного герба; землевласники Волинського воєводства.

Центр володінь — м. Ляхівці Кременецького повіту Волинського воєводства (нині смт Білогір’я).

Родоначальником Сенют був боярин князя Івана Острозького Сенюта Супрунович Кобакович, який жив у середині 15 ст. Його нащадки започаткували 3 гілки роду — Ляховецьку, Ольшаницьку (село Кременецького повіту Волинського воєводства, нині с. Вільшаниця Білогірського району Хмельницької обл.) та Радогоську (Велика Радогощ Кременецького пов. Волин. воєводства, нині село Ізяславського району Хмельницької обл.).

Найвідоміші з-поміж С.-Л.:

Єсько Сенютич (п. між 1527 і 1533), син острозького боярина, володимирський городничий (1513—18). Його онук Федір Григорович Сенюта (п. бл. 1595) посідав уряди кременецького городничого (1574—95) і кременецького войського (1572—94). У шлюбі з дочкою люблінського каштеляна Миколая Фірлея Катажиною мав 3-х синів. Старший з них Павло-Криштоф Федорович С.-Л. (1589—1640) відомий як один із покровителів аріанської секти (див. Аріанство) на Волині. Разом із братом Абрамом студіював в ун-тах Гайдельсберга (Німеччина; 1603) та Лейдена (Голландія; 1605). 1612 аріанин Павло-Криштоф став католиком і на власний кошт звів у Ляхівцях домініканський монастир Святої Трійці. У фундаційному акті зобов’язувався не підтримувати аріан і "схизматиків" (православних), що проживали в його володіннях. Наступного року виїхав у подорож до Італії, побував у Падуї, Римі та ін. містах. Після повернення до Речі Посполитої повторно став аріанином (1616) і відтоді своєї конфесійної приналежності вже не змінював аж до смерті, натомість відбудував збір (молитовний дім) у Ляхівцях і заснував нові — у Корниці та Тихомлі (обидва села нині в Білогірському р-ні Хмельн. обл.). Одружений з Катериною Немиричівною, дочкою київського підкоморія аріанина Стефана Немирича, у шлюбі з якою дітей не мав. Усі володіння по смерті Павла-Криштофа С.-Л. успадкував його небіж Петро Абрамович С.-Л.

Ляховецька гілка роду вигасла, імовірно, на початку 18 ст.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Liedke M. Szlachta ruska Wielkiego Księstwa Litewskiego a reformacja // Białoruskie Zeszyty Historyczne. — 2002. — № 18. — S. 45. (пол.)
  2. Liedke M. Szlachta ruska Wielkiego Księstwa Litewskiego a reformacja… — S. 49.
  3. Baliński M., Lipinski T. Starożytna Polska. — T. II. — Część 2. — Warszawa, 1845. — S. 931. (пол.)
  4. Wołkowce (1)… wś, pow. krszemieniecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — T. XIII : Warmbrun — Worowo. (пол.) — S. 872. (пол.)
  5. Я. Р. Д а ш к е в и ч , Л. А. П р о ц е н к о , 3. С. Х о м у т е ц ь к а (1971). Каталог колекції документів Київської археографічної комісії (укр). Київ: Наукова думка. с. 33. 
  6. 350. Листопада 20, 1593 — Запис про неповернення зем'янами Чолганськими та Ярмолинськими кременецькому войському Федору Сенюті-Ляховецькому частини с. Кошелевець
  7. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 82.
  8. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci… — T. 4. — S. 99—100.
  9. чоловік Анни Хомяковської
  10. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci… — T. 4. — S. 254.
  11. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 3. — S. 474.
  12. Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Stefan, h. Klamry (przed 1630—1684) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXIІ/4, zeszyt 95. — S. 823—824. (пол.)
  13. Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст. // На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 240—241. — ISBN 5-319-01070-2.
  14. Opalińscy 01 Архівовано 6 січень 2016 у Wayback Machine. (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати