Сенюти
| Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (червень 2018) |
Сенюти — руський шляхетський рід власного гербу. Частина представників роду були протестантами, зокрема, кальвіністами[1], антитринітаріями[2]. Родоначальником вважають боярина князя Івана Острозького Сенюту Супруновича Кобаковича, який жив у середині XV ст. З часом рід «поділився» на 3 гілки: Ляховецьку (місто Ляхівці), Ольшанецьку (село Вільшаниця), Радогоську (Велика Радогощ), за давнішими даними була й четверта — Тихомельська гілка (село Тихомль)[3].
Представники ред.
- Єсько (пол. Jesko) Сенютич (пом. між 1527 і 1533) — володимирський городничий (1513—1518); 27 червня 1518 року король Сигізмунд I Старий підтвердив його право володіння серед інших селами Вовківці, Хмелів, Вільшаниця.[4]
- Григорій
- Федір (†бл. 1595) — кременецький городничий (1574—1595), войський крем'янецький (1572—1594), кальвініст, ~ Катерина Миколаївна Фірлей[5], ревна аріянка, мали трьох синів.[6][7]
- Павло-Христофор (1589—1640) — покровитель аріанської секти на Волині. Навчався в Гайдельсберзькому (1603) та Лейденському (1605) університетах. 1612 став католиком і звів у Ляхівцях домініканський монастир Святої Трійці, зобов'язувався не підтримувати аріан і православних, що проживали в його володіннях. Наступного року виїхав у подорож до Італії, побував у Падуї, Римі. Після повернення до Речі Посполитої повторно став аріанином (1616), відбудував збір (молитовний дім) у Ляхівцях і заснував нові — у Корниці та Тихомлі. ~Катерина Немиричівна, дочка київського підкоморія аріанина Стефана Немирича
- Авраам — навчався в Гайдельсберзькому (1603) та Лейденському (1605) університетах.
- Петро — успадкував майно батька та дядька
- Федір (†бл. 1595) — кременецький городничий (1574—1595), войський крем'янецький (1572—1594), кальвініст, ~ Катерина Миколаївна Фірлей[5], ревна аріянка, мали трьох синів.[6][7]
- Роман — королівський ротмістр, ~Анна Хомяковська[8][9]
- Іван Романович — волинський земянин, учасник походу князя Дмитра Вишневецького-Байди 1563 року, потрапив з ним у полон, де пробув бл. 3 років; дружина — Марина Олехнівна Борзобагата, не дочекавшись чоловіка, вийшла за Олександра Лесоту, за це вигнав її з «двору», від неї мав сина Григорія, наступного року одружився з Ганною Хоболтовською, з якою мав дітей Івана та Оксимю[10].
- Григорій
- Авраам, дружина — N.Семенська, дочка Стефана Яновича, судді гродського серадзького[11]
- Олександр Христофор — каштелян, староста шидловецький,[12] дружина — Тереса Констанція Опалінська, по його смерті друга дружина київського воєводи Немирича Степана (шлюб бл. 1680—1681[13])
- Ганна — перша дружина ковельського старости Пйотра Адама Опалінського, сина Кшиштофа[14]
Ляховецька гілка роду вигасла, імовірно, на початку 18 ст.
Примітки ред.
- ↑ Liedke M. Szlachta ruska Wielkiego Księstwa Litewskiego a reformacja [Архівовано 2017-12-06 у Wayback Machine.] // Białoruskie Zeszyty Historyczne. — 2002. — № 18. — S. 45. (пол.)
- ↑ Liedke M. Szlachta ruska Wielkiego Księstwa Litewskiego a reformacja [Архівовано 2017-12-06 у Wayback Machine.]… — S. 49.
- ↑ Baliński M., Lipinski T. Starożytna Polska. — T. II. — Część 2. — Warszawa, 1845. — S. 931. (пол.)
- ↑ Wołkowce (1)… wś, pow. krszemieniecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 872. (пол.)
- ↑ Liedke M. Szlachta ruska Wielkiego Księstwa Litewskiego a reformacja [Архівовано 2017-12-06 у Wayback Machine.] // Białoruskie Zeszyty Historyczne. — 2002. — № 18. — S. 45. (пол.)
- ↑ Я. Р. Дашкевич, Л. А. Проценко, 3. С. Хомутецька (1971). Каталог колекції документів Київської археографічної комісії (PDF) (укр) . Київ: Наукова думка. с. 33.
- ↑ 350. Листопада 20, 1593 — Запис про неповернення зем'янами Чолганськими та Ярмолинськими кременецькому войському Федору Сенюті-Ляховецькому частини с. Кошелевець
- ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… [Архівовано 2014-12-04 у Wayback Machine.] — T. 4. — S. 99—100.
- ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności…[недоступне посилання] — T. 4. — S. 254.
- ↑ Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст. // На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 240—241. — ISBN 5-319-01070-2.
- ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… [Архівовано 2015-07-06 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 82.
- ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 3. — S. 474.
- ↑ Tazbir J. Niemirycz (Niemierzyc) Stefan, h. Klamry (przed 1630—1684) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/4, zeszyt 95. — S. 823—824. (пол.)
- ↑ Opalińscy 01 [Архівовано 6 січня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
Джерела ред.
- Собчук В. Боротьба Сенют за спадщину Калениковичів (з історії поземельних відносин на Волині в першій і другій третинах XVI ст.) // Альманах соціальної історії. — 2010. — Вип. 9. — С. 136—158.
- Тесленко І. Сенюти-Ляховецькі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 534. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — 820 s. — T. 4. — S. 99. (пол.)
Посилання ред.
|
Це незавершена стаття про шляхту (дворянство). Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |