Семенюта Анатолій Миколайович

Семенюта Анатолій Миколайович
Семенюта Анатолій046.jpg
Народився 19 лютого 1937(1937-02-19)
с. Битиця Сумського району
Помер 11 лютого 1978(1978-02-11) (40 років)
с. Миколаївка Сумського району
·цукровий діабет
Громадянство Україна Україна
Діяльність поет-шістдесятник педагог
Мова творів українська

Анатолій Миколайович Семенюта (*19 лютого 193711 лютого 1978)  — український поет-шістдесятник, педагог, жертва окупаційно-тоталітарного режиму СРСР.

ЖиттєписРедагувати

Анатолій Семенюта народився 19 лютого 1937 року в с. Битиця, недалеко від Сум, в родині освітян Миколи Семеновича і Поліни Марківни. У 1949 році родина переїзджає у с. Велика Чернеччина, куди батька призначили директором середньої школи. Цю школу закінчив і Анатолій, отримавши золоту медаль за успіхи у навчанні.

НавчанняРедагувати

У 1959 році закінчив Сумський державний педагогічний інститут, філологічний факультет. Ще у студентські роки почав писати вірші. Відвідувава літературну студію, якою керував М. П. Мінаков. Відслуживши у армії, працював у школі в рідному селі. Викладав російську мову і літературу та німецьку мову. Його твори почали з’являтися у столичних виданнях "Україна", "Зміна", "Хлібороб України", "Прапор" і "Перець", газетах "Молодь України", "Літературна Україна", "Радянська освіта" тощо.[1]

Поет-шістдесятникРедагувати

Анатолій Семенюта був однією з найколоритніших фігур в літературному житті Сумщини 50–60 рр. ХХ ст. За твердженням його товариша Павла Скорика, молодий поет взяв на себе ношу «стерегти Україну». Це зовсім не збігалося з тодішньою ідеологією. КДБ стежив за ним під час навчання в Сумському педінституті, після служби в армії. Його поему «Українська рапсодія», окрім районки "Вперед" (де головним редакторм був Геннадій Петров), жодне видавництво чи журнал не ризикнули надрукувати, хоча і не заперечували її художньої значимості. Зате твір «оцінили» в КДБ. Прямо звинуватити в буржуазному націоналізмі не наважилися, а ось приписати кримінальну статтю спромоглися.

Анатолій часто приїздив до Сум, де заходив до редакцій газет, зустрічався з друзями  — Юрієм Цариком, Віктором Баранкіним, Геннадієм Петровим. На квартирі Царика засиджувалися допізна, інколи залишався на ночівлю. Тут і утворився своєрідний осередок свободи мислення й незалежної творчості, національної гідності та інтелектуального спротиву тоталітарній ідеології.

В цій же квартирі в центрі міста їх й «засікли». Надсилали сексотів, які так і не визначили політичної крамоли на радянський устрій. Але стаття знайшлася.

Анатолій Семенюта познайомив свого товариша моряка зі знайомою і це розцінили як «звідництво» (була колись така стаття в Кримінальному кодексі). «Паравозом» пішов і Царик, якому «шили» надання квартири «зведеним» Семенютою. Вирок: Ю.Царик  — 1 рік колонії особового режиму, А.Семенюта  — 8 місяців.

З Анатолія Семенюти КДБ не зняв негласного нагляду і після виходу на свободу. Тривалий час колишній вчитель у своєму селі працював фуражиром, листоношею. Згодом (за помочі Г. Петрова) знову вчителював у Миколаївці, знову звільнили. В одному з останніх своїх творів, за рік до смерті, поет, ніби відчуваючи, пише:

Відчувши край одвічності,

я по собі залишу небагато.

Я жив у борг, і що там не кажіть,

Усе, що взяв, я мушу вам віддати.

 
Могила Анатолія Семенюти в с.Велика Чернеччина

Анатолій Семенюта не дожив до свого 41-річчя один тиждень. Помер безглуздо і раптово. Хворів на цукровий діабет (заробив його під час ув’язнення), власноруч зробив ін’єкцію. 11 лютого 1978 р. ввів собі дозу інсуліну, але знепритомнів. Коли викликали лікаря, то зробили повторний укол, який виявився зайвим. У Сумах, куди його направили, лікарі вже не допомогли…

ВшануванняРедагувати

21 лютого 2012 в селі Велика Чернеччина відбулося відзначення 75-річчя поета. Приїхали гості із Сум, зокрема: Віктор Казбан, Анатолій Близнюк, Григорій Єлишевич, Юрій Царик, Аркадій Поважний, Сергій П’ятаченко. На могилі поета відбулася панахида, здійснена священиком Воскресенської церкви отцем Сергієм (Яровий Сергій Михайлович). Після делегація перейшла до шкільного Музею ім. А. М. Семенюти, де школярі показували експозиції, зокрема автографи поета і світлини із сімейного архіву. Потім в актовому залі учнями була показана літературно-музична вистава «Анатолію Семенюті – 75».

ТвориРедагувати

За життя у Анатолія Семенюти не вийшло жодного збірника творів, лише через 26 років по його смерті, у 2005 році побачила світ книга із символічною назвою  — «Борг», яку видав його друг, також поет Павло Скорик. У 2012 році вийшла збірка поезій Анатолія Семенюти "Сонцем повний", рукопис якої був підготовлений поетом ще у 1964 році. До неї увійшла лірика майже двох десятиліть творчості Анатолія Семенюти. У ній вперше повністю в авторській редакції, зі збереженням стилю і мови поета, подана його лірика 50-60 років ХХ століття. До збірки також увійшли малознані суасниками вірші і поеми А. Семенюти доби шістдесятництва і світлини з сімейних альбомів родини Семенют.

ДжерелаРедагувати

Твори поета

  • Семенюта А. Борг : поезія. Суми : Мрія-1, 2005. — 120 с.
  • Семенюта А. М. Сонцем повний : збірка поезій / А. М Семнюта. — К. : Фолірант, 2012. — 192 с.
  • Семенюта А. Мініатюри з натури / передмова П. Скорика // Слобожанщина. Вип. 13. — Суми : Мрія-1, 2008. — С. 165 -166.
  • Семенюта А. Мені б хоч раз... Мені базікають про плями сонячні... Відкрий себе... Україні. І хліб, і сіль, і зорі малинові... Завтра : поезія / А. Семенюта // Слобожанщина. Вип. 17. — Суми. Вип. 17. — Суми : Мрія-1, 2012. — С. 124-128.
  • "Моя земле, гірка і сонячна, ти навіщо мені болиш? :[вірші А. Семенюти] // Вперед. — 2012. — 17 лют. — С. 5.
  • Семенюта А. Тарасові стовпи. Україні /А. Семенюта // Слобожанщина. Вип. 18. — Суми, 2014. — С. 204-206.

Про нього

  • Скакун В. Літературна Сумщина. — Київ : Музична Україна, 1995. — С. 36-103, 219-220.
  • Скорик П. Пісня сонцю // Семенюта А. Борг : поезія. — Суми : Мрія-1, 2005. — С. 3-15.
  • Скорик П. Анатолій Семенюта // Земляки : альманах Сумського земляцтва. Вип. 4. — Суми, 2007. — С. 213.
  • Шугай О. "Людям сонця так треба" // Червоній промінь. — 1989. — 23 верес.. — С. 6
  • Одночасно "Борг" і "Щем" // Сумщина. — 2005. — 11 листоп. — С. 1.
  • Хвостенко Г. Щемний дует на тлі падолисту // Сумщина. — 2005. — С. 3.
  • Мартиненко А. Син Сонця // Вперед. — 2007. — С. 4.
  • Мартиненко В. Дві зустрічі з поетом (до 70-річчя з дня нароження Анатолія Семенюти) // Ярмарок. — 2007. — 22 лют. — С. 4.
  • Хвостенко Г. "І я цю пісню людям понесу" // Сумщина. — 2007. — 21 лют. — С. 4.
  • Поляков А. В поисках солнца // Сумская жизнь. — 2007. — 23 февр. — С. 6.
  • Оганян М. Школі — поетове ім’я // Сумщина. — 2010. — 16 черв. — С. 4.
  • Анатолію Семенюта — 75 // Вперед. — 2012. — 24 лют. — С. 7.
  • Сенько Н. Борг // Вперед. — 2012. — 24 лют. — С. 5.
  • Царик Ю. Сонцелюб між днями лютими. З літературних щоденників друзів-літераторів // Вперед. — 2012. — 24 лют. — С. 5.
  • Вертіль О. Анатолій Семенюта: "Мені б хоч раз подібну пісню скласти..." / О. Вертіль // Сумщина. — 2012. — 25 лют. — С. 3.
  • Конечна Т. Розчинений у поезії. Анатолію Семенюті — 75 // Вперед. — 2012. — 2 берез. — С. 9.
  • Кривенко В. Він народився і помер лютому // Ярмарок. — 2012. — 8 берез. — С. 4.
  • Мартиненко В., Скорик П. Недоспівана пісня поета // Ярмарок. — 2012. — 8 берез. — С. 4.
  • Мартиненко В. Сонцем повний // Ярмарок. — 2013. — 10 січ. — С. 4.
  • Сенько Н. Він повернувся... "І живи так, щоб сором нас не брав..." : Презентація книги // Вперед — 2013. — 18 січ. — С. 4-5.
  • Назаренко Ю. Битицька глина. Пам’яті Анатолія Семенюти // Назаренко Ю. Веремія. Суми : МакДен, 2014. — С. 20.
  • Сумщина. Велика спадщина. Поезія /Відповід. за випуск О. Вертіль, Модератор проєкту Є Положій. — Суми : Університетська книга, 2019. — С. 230-235.
  • «Людям сонця так треба»: Спогади О.Шугая про А.Семенюту
  • Про сумських буржуазних націоналістів періоду побудови світлого майбутнього[недоступне посилання з червня 2019]

ПриміткиРедагувати

  1. Скорик, П. (2005). Пісня сонцю // Семенюта А. Борг (укр.). Суми: Мрія-1. с. 3–15. ISBN 966-566-298-8.