Селітряне виробництво
Виробни́цтво селі́три, у якому використовувався перегній із могил і старих валів городищ, було надзвичайно поширеним в Україні. Особливо численні селітряні майдани існували на Задніпров'ї, де діяла згадана під 1636 р. урядова «Адміністрація селітряних маєтків», якій підпорядковувалися міста Березань, Биків, Яблунів, Миргород, а також Полтава, Зигмунтів, Краснопіль, Крукпіль і Чумгак.
Селітряне виробництво в Україні 1621 р. було передане королівському коморнику Бартолемею Обалковському «у всій землі Київській і по всій тамтешній Україні, у Білгородських, Очаківських і Путивльських Диких полях, коло Муравських татарських шляхів, ...де б легше знайшлися придатні для вироблення селітри городища, могили та інші місця».
За дещо пізнішими свідченнями, виробництво димного пороху із селітри, сірки і вугілля мало масовий характер; його вмів виготовляти майже кожен козак. З кінця XVII ст. Лівобережна і Слобідська Україна стали основними постачальниками селітри для Росії.
Виробництво селітри в Україні ред.
На початку 2011 Дмитро Фірташ придбав ВАТ «Азот» у харківського олігарха Олександра Ярославського. Вартість заводу не розголошується, однак відомо, що Ярославський прагнув отримати за «Азот» USD800 млн і залишився задоволений результатом угоди. Зокрема, виробництво селітри в Україні контролює холдингова група OSTCHEM, до складу якої входять найбільші хімічні підприємства України: Черкаський «Азот», Концерн «Стирол» (Горлівка), Сєвєродонецький «Азот» та «Рівнеазот». Дмитро Фірташ та пов'язані з ним структури зосередили у своїх руках виробництво 100% селітри в Україні, 80% карбаміду та 75% аміаку[1].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ «Олігарх всея селітри». «Український тиждень», №9 (174) 4-10 березня 2011, стор. 7