Селін Діон

Селі́н Марі́ Клоде́тт Діо́н (фр. Céline Marie Claudette Dion — МФА: [selin maʁi klodɛt djɔ̃]; нар. 30 березня 1968(19680330), Шарлемань, Канада) — канадська співачка, одна з найбільш високооплачуваних музикантів сучасності. По всьому світу продано понад 200 мільйонів копій її альбомів. Переможниця Пісенного конкурсу «Євробачення-1988», на якому з піснею «Ne partez pas sans moi» представляла Швейцарію.

Селін Діон
Céline Dion
Зображення
2012
Основна інформація
Повне ім'я	Селі́н Марі́ Клоде́тт Діо́н
Дата народження	30 березня 1968(1968-03-30) (57 років)
Місце народження	Шарлемань, L'Assomptiond, Ланодьєр, Квебек, Канада
Роки активності	1981 — дотепер
Громадянство	Канада
Віросповідання	Римо-католичка
Професія	співачка
Співацький голос	сопрано
Інструменти	вокал
Мова	французька англійська
Жанр	поп, попрок
Лейбл	Sony BMG
Нагороди	Офіцер Ордену Канади Лицар Національного ордена Квебеку Офіцер ордена Почесного легіону Орден Мистецтв та літератури
Батько	Adhémar Diond
Мати	Thérèse Diond
У шлюбі з	René Angélild
Діти (3 )	René-Charles Angelild, Nelson Angélild і Eddy Angélild
Брати, сестри	Claudette Diond, Bakhano Diond і Jacques Diond
Автограф
www.celinedion.com
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Хронологія життя

Дитинство

Народилась у маленькому провінційному містечку Шарлемань, в 30 милях на схід від Монреаля (Квебек, Канада). Наймолодша з 14 дітей в робітничій сім'ї франко-канадців Адемара і Терези Діон. Дух музики перебував в сім'ї Діон завжди, мала можливість з раннього дитинства проявляти свій талант у всій його красі. В 1973 році батьки придбали невеличкий ресторан «Старе барильце» (фр. «Le vieux baril»). Саме там під супроводом акордеона та скрипки, на яких грали батьки, Селін стала вперше виступати перед публікою. На той час їй виповнилося лише п'ять років.

1980-ті

У 12-річному віці за допомогою матері та старшого брата вона записує на касету свою першу пісню «Ce N'était Qu'un Rêve» («Це була тільки мрія»). Запис відправляється знаменитому на той час місцевому менеджеру Рене Анжелілу, ім'я якого сімейство знайшло на платівці Жанетт Рено, популярної французької співачки. Відповіді не було, і тоді брат Селін особисто подзвонив менеджеру і по телефону заявив: «Я впевнений, що Ви навіть не прослухали запис, інакше б передзвонили одразу». Рене Анжеліл був заінтригований, і передзвонив в той самий день — як тільки прослухав запис. Живе виконання Селін так його причарувало, що Рене пообіцяв зробити з неї суперзірку.

Проте зробити це виявилося не так просто: жодна студія звукозапису не наважується вкладати свої гроші в підлітка. Проте Рене не здається. Він закладає власний будинок і особисто фінансує два перші альбоми Селін — «La voix du bon Dieu» («Голос доброго Господа») і «Céline Dion chante Noël» («Селін Діон оспівує Різдво»). Після виходу цих альбомів Селін називають сенсацією Канади, і вже через рік із піснею «Tellement j'ai d'amour…» («Наскільки я кохаю») вона перемагає на Всесвітньому Пісенному Фестивалі «Yamaha» в Токіо.

У 1983 році Селін стає першим канадським виконавцем, який отримує «золоту» сертифікацію у Франції. Золотою була визнана її пісня «D'amour ou d'amitié» («Кохання чи дружба»). Окрім цього, Діон виграє декілька нагород «Félix Awards», зокрема «найкраще жіноче виконання» та «відкриття року». Тож не дивно, що саме її обирають представником канадської молоді перед Папою Римським Іоанном Павлом ІІ. На олімпійському стадіоні в Монреалі, де зібралося 65 тис. глядачів, Селін виконує пісню «Une colombe» («Голуб»).

У 1986 році Селін бере відпустку, під час якої змінює свій імідж: фіксує зуби, робить нову зачіску, купує стильний одяг. А ще вона починає вивчати англійську мову. В 1987 році підписує контракт зі студією звукозапису «CBS» (через деякий час її перейменують в «Sony BMG» і випускає альбом «Incognito» («Інкогніто»). А вже у наступному році із піснею «Ne partex pas sans moi» («Не йди без мене») Селін перемагає на пісенному конкурсі Євробачення з перевагою в один голос. Співачка представляла Швейцарію. Ця перемога часто вказується як одна з небагатьох перемог на Євробаченні, яка відкрила початковому виконавцю дорогу до світової слави. Проте ця слава все ще була обмежена франкомовними країнами.

Під час концертного туру «Incognito tournée» Селін раптом втрачає голос. Вона консультується із спеціалістом доктором Вільямом Гоулдом, лором Лучано Паваротті, Френка Сінатри та Джона Кеннеді. Він ставить їй ультиматум: або мовчання впродовж трьох тижнів, або операція на голосових зв'язках. Селін вибирає мовчання, розуміючи, що тембр голосу може змінитися і непоправно погіршитися. Починається важка праця з реабілітації — вона мусить з нуля вчитися дихати, розмовляти і рухатися. Одужавши, вони з менеджером починають працювати над її першим англомовним альбомом, який має стати провідником співачки в англомовні країни, і в першу чергу — в Сполучені Штати Америки.

1993—1995: «The Colour of My Love» і «D'eux»

Через два роки після вивчення англійської мови Діон дебютувала на англомовному музиному ринку з альбомом «Unison» (1990), головний сингл якого був кавером пісні 1983 року, записаної спочатку англійською співачкою Джуніор, а потім Лорою Бреніган. Вона скористалася допомогою продюсерів, серед яких були Віто Лупрано та Девід Фостер. Альбом, на який значною мірою вплинула софт-рок-музика 1980-х років, швидко знайшов свою нішу у форматі сучасного радіо для дорослих. «Unison» отримав схвальні відгуки критиків: Джим Фарбер із «Entertainment Weekly» писав, що її вокал був «зі смаком, без прикрас», і вона ніколи не намагалася «втілити стилі, які їй не під силу». Стівен Томас Ерлвайн з «AllMusic» назвав його «прекрасним, витонченим американським дебютом». Сингли альбому включали «(If There Was) Any Other Way», «The Last to Know», «Unison» та «Where Does My Heart Beat Now», середньотемпову софт-рок баладу, в якій широко використовувалася електрогітара. Остання пісня стала її першим хітом, що потрапив у «топ-10» американського чарту «Billboard Hot 100», посівши четверте місце. 1991 року Діон стала солісткою в альбомі «Voices That Care», присвяченому американським військам, які брали участь в операції «Буря в пустелі».

Її справжній міжнародний кар'єрний прорив стався, коли вона заспівала дуетом з Пібо Брайсоном однойменну пісню «Beauty and the Beast» до диснеївського мультфільму «Красуня і чудовисько» (1991). Пісня стала її першим хітом, що потрапив до «топ-10» чартів Великої Британії та другим хітом, що потрапив до «топ-10» чартів США. «Beauty and the Beast» принесла її авторам премію «Оскар» за найкращу пісню, а Діон — першу премію «Греммі» за найкраще вокальне поп-виконання дуетом або групою. Також пісня стала головним синглом її альбому «Celine Dion» 1992 року, у музиці якого, як і у «Unison», був присутній сильний вплив поп-року в поєднанні з елементами соулу та класичної музики. Завдяки успіху головного синглу та її співпраці з Девідом Фостером і Даян Воррен, альбом мав ще більший комерційний успіх, ніж «Unison»; він отримав діамантову сертифікацію у Канаді та двічі платинову сертифікацію у США. Другий сингл альбому «If You Asked Me To» (кавер пісні Патті Лабелль з фільму «Ліцензія на вбивство» 1989 року) став її першою піснею, що очолила чарти Канади та посів четверте місце в американському чарті «Billboard Hot 100».

Також цього часу Діон випустила франкомовний альбом «Dion chante Plamondon», який здебільшого складався з каверів й містив чотири нові пісні: «Des mots qui sonnent», «Je danse dans ma tête», «Quelqu'un que j'aime, quelqu'un qui m'aime» та «L'amour existe encore». Спочатку він вийшов у Канаді та Франції у 1991—1992 роках, а потім 1994 року відбувся міжнародний реліз, ставши першим французьким альбомом випущеним у такому форматі. «Un garçon pas comme les autres (Ziggy)» став справжнім хітом у Франції, досягнувши 2 місця в чарті і отримавши золоту сертифікацію. У Квебеку альбом теж отримав золоту сертифікацію у день його релізу.

До 1992 року «Unison», «Celine Dion», і численні гучні виступи ЗМІ зробили Діон суперзіркою в Північній Америці. Вона досягла однієї зі своїх головних цілей: прокласти собі шлях на англомовний ринок і здобути славу. Однак, в той час, як вона переживала зростаючий успіх у США, її французькі шанувальники в Канаді критикували її за те, що вона нехтує ними. Пізніше Діон відкинула цю критику на церемонії вручення премії «Фелікс» 1991 року, де, отримавши нагороду «Англійський артист року», вона відкрито відмовилася від неї. Співачка стверджувала, що була і завжди буде французькою, а не англійською артисткою. Це підтверджується і тим, що донині вона розмовляє англійською з помітним квебексько-французьким акцентом. Окрім комерційного успіху, в її особистому житті також відбулися зміни, оскільки Анжеліль, який був на 26 років старший за неї, перетворився з менеджера на її коханця. Однак їхні стосунки трималися в таємниці, оскільки вони обоє боялися, що громадськість вважатиме їх неприйнятними.

1993 року Діон оголосила про свої почуття до менеджера, назвавши його «цвітом свого кохання» у присвяті до свого третього англомовного альбому «The Colour of My Love». Однак замість того, щоб розкритикувати їхні стосунки, як вона побоювалася, шанувальники прийняли пару. Зрештою Анжеліл і Діон одружилися на екстравагантній весільній церемонії 17 грудня 1994 року, яку транслювали в прямому ефірі канадського телебачення.

Як і більшість її інших альбомів, «The Colour of My Love» був присвячений темі кохання та романтики. Він став її найуспішнішим альбомом, розійшовся накладом понад шість мільйонів його копій у США та два мільйони у Канаді, посів перше місце в багатьох країнах. Альбом також дав перший сингл Діон «The Power of Love» (ремейк хіта Дженніфер Раш 1985 року), що очолив чарти США, Канади та Австралії; він також був її фірмовим хітом у різних країнах, поки вона не досягла нових кар'єрних висот наприкінці 1990-х років.

Сингл «When I Fall in Love», записаний дуетом з Клайвом Гріффіном, досяг помірного успіху в чартах США та Канади і був номінований на дві премії «Греммі», одну з яких виграв. «The Colour of My Love» також став першим великим хітом Діон в Європі, зокрема у Великій Британії. І альбом, і сингл «Think Twice» одночасно очолювали британські чарти протягом п'яти тижнів поспіль. «Think Twice», який очолював чарт протягом семи тижнів, зрештою став у Великій Британії четвертим синглом жінки-артистки, який було продано понад мільйон копій, а сам альбом отримав п'ять платинових сертифікацій за продаж двох мільйонів копій.

Надалі Діон дотримувалася свого французького коріння і продовжувала випускати багато франкомовних записів між кожним англомовним альбомом. Як правило, вони користувалися більшим авторитетом у публіки, ніж її англомовні роботи. Вона випустила концертний альбом «À l'Olympia», записаний 1994 року під час одного з її виступів у паризькій залі «Олімпія». До нього увійшов один промо-сингл, концертна версія пісні «Calling You», яка очолила французький чарт синглів. Вона також записала двомовну версію пісні «Petit Papa Noël» з гуртом «Alvin and the Chipmunks» для святкового альбому «A Very Merry Chipmunk» 1994 року. 1995 року вийшов «D'eux» (також відомий як «Французький альбом» у США), який став найпродаванішим франкомовним альбомом усіх часів. Альбом, написаний і спродюсований переважно Жан-Жаком Ґольдманом, здобув великий успіх завдяки синглам «Pour que tu m'aimes encore» та «Je sais pas». «Pour que tu m'aimes encore» очолював французький чарт протягом 12 тижнів, пізніше він отримав платинову сертифікацію у Франції. Сингл також потрапив до «топ-10» чартів Великої Британії та Ірландії, що було рідкісним досягненням для франкомовної пісні. «Je sais pas», другий сингл з альбому, також очолив чарт синглів Франції і отримав там срібну сертифікацію.

У середині 1990-х років і далі альбоми Діон зазвичай будувалися на основі мелодраматичних балад у стилі софт-рок, з вкрапленнями темпової поп-музики та рідкісними заходами в інші жанри. Вона співпрацювала з такими авторами та продюсерами, як Джим Стейнмен та Девід Фостер, які допомогли їй виробити своє фірмове звучання. Попри те, що критики коливалися у своїх відгуках, її альбоми займали все більш високі позиції в міжнародних чартах, і 1996 року вона втретє отримала премію «World Music Award» як «Найпродаваніша у світі артистка року». До середини 1990-х років вона стала однією з найпродаваніших артисток у світі.

1996—1999: «Falling into You», «Let's Talk About Love» і «S'il suffisait d'aimer»

Протягом п'яти років після випуску її дебютного англомовного альбому 1990 року, за даними «Billboard», вона продала 40 мільйонів альбомів по всьому світу. 1996 року Діон випустила четвертий англомовний альбом «Falling into You», будучи вже в зеніті своєї популярності, він продемонстрував подальший розвиток її музики. У спробі охопити ширшу аудиторію альбом об'єднав безліч елементів, таких як складне оркестрове звучання, африканські піснеспіви і складні музичні ефекти. Крім того, нове звучання створили такі інструменти, як скрипка, іспанська гітара, тромбон, кавакіньо і саксофон. У синглах було представлено безліч музичних стилів. У заголовному треку «Falling into You» і «River Deep — Mountain High» (кавер-версія пісні Тіни Тернер) широко використовувалися ударні інструменти; «It's All Coming Back to Me Now» (автор Джим Стейнмен) і рімейк пісні Еріка Кармена «All by Myself» підтримували атмосферу софт-року в поєднанні з класичним звучанням фортепіано; а сингл «Because You Loved Me», що очолив чарти, написаний Даяною Воррен, був поп-баладою, яка стала музичною темою до фільму «Близько і особисто» 1996 року.

«Falling into You» отримав найкращі в кар'єрі Діон відгуки. У той час як Ден Лерой вважав, що альбом не сильно відрізняється від її попередніх робіт, а Стівен Голден з «The New York Times» і Наталі Ніколс з «Los Angeles Times» писали, що він «шаблонний», інші критики, як-от Чак Едді з «Entertainment Weekly», Стівен Томас Ерлевайн і Деніел Дерчхолц, назвали його «переконливим», «пристрасним», «стильним», «елегантним» і «напрочуд добре зробленим». «Falling into You» став критично та комерційно найуспішнішим у творчості Діон, очоливши чарти в багатьох країнах і ставши одним з найпродаваніших альбомів усіх часів.

2013 року CBC Music поставили «Falling into You» на 33 місце у списку 100 найкращих канадських альбомів. У США він посів перше місце, а згодом отримав 12-кратну платинову сертифікацію за понад 12 мільйонів проданих копій. У Канаді альбом отримав діамантову сертифікацію за понад мільйон проданих копій. IFPI надали альбому дев'ятикратну платинову сертифікацію, що було присвоєно лише двом іншим альбомам в історії, причому одним з них був власний альбом Діон «Let's Talk About Love». «Falling into You» також отримав премію «Греммі» за найкращий поп-альбом і найвищу нагороду Академії мистецтва і звукозапису «Альбом року». У березні 1996 року вона розпочала гастролі на підтримку свого нового альбому під назвою «Falling into You Tour», виступаючи протягом року з концертами по всьому світу. У липні 1996 року вона виконала пісню «The Power of the Dream» на церемонії відкриття Літніх Олімпійських ігор 1996 року.

1997 року вийшов альбом «Let's Talk About Love», який рекламувався як продовження «Falling into You». Запис альбому проходив у Лондоні, Нью-Йорку та Лос-Анджелесі і включав низку запрошених виконавців, таких як Барбара Стрейзанд у пісні «Tell Him», гурт «Bee Gees» у пісні «Immortality» та тенор Лучано Паваротті у пісні «I Hate You Then I Love You». Серед інших музикантів були Керол Кінг, Джордж Мартін, Браян Адамс та ямайська співачка Діана Кінг, яка додала реггі-звучання до «Treat Her Like a Lady».

«Let's Talk About Love» став ще одним великим успіхом Діон, він очолив чарти у всьому світі та отримав платинову сертифікацію у двадцяти чотирьох країнах, ставши найшвидше продаваним альбомом в її кар'єрі. У США альбом очолив чарт на сьомому тижні після релізу, а згодом отримав там 11-кратну платинову сертифікацію за продаж понад 11 мільйонів копій. У Канаді альбом розійшовся накладом 230 212 копій за перший тиждень після релізу, що залишається рекордом. Згодом він отримав у цій країні діамантову сертифікацію за понад мільйон проданих копій. Найуспішнішим синглом альбому стала класична балада «My Heart Will Go On», написана Віллом Дженнінгсом і Джеймсом Горнером, який також продюсував її з Волтером Афанасьєвим. Ставши любовною темою для фільму-блокбастера «Титанік» 1997 року, «My Heart Will Go On» очолила чарти по всьому світу і стала піснею-візитівкою Діон. Горнер і Дженнінгс отримали премії «Оскар» і «Золотий глобус» за найкращу оригінальну пісню, а сама Діон — дві премії «Греммі» за найкраще жіноче поп-вокальне виконання і найбажанішу для неї нагороду — «Запис року» (сама пісня отримала чотири нагороди, дві з яких були вручені її авторам). Пісні «My Heart Will Go On» і «Think Twice» зробили її єдиною виконавицею у Великій Британії, чиї два сингли розійшлися накладом понад мільйон копій. На підтримку свого альбому протягом 1998—1999 років вона провела гастролі «Let's Talk About Love Tour».

Діон завершила 1990-ті роки релізом ще трьох альбомів, які мали надзвичайний успіх: різдвяним «These Are Special Times» (1998), франкомовним «S'il suffisait d'aimer» (1998) та збіркою «All the Way... A Decade of Song» (1999). «These Are Special Times» містив пісню «Don't Save It All for Christmas Day» написану нею спільно з Ріком Вейком та Пітером Зіццо. Альбом став в кар'єрі співачки таким, що найбільше містить класичне звучання, практично у кожному треці присутнє оркестрове аранжування. Альбом включав пісню «I'm Your Angel» (дует з Р. Келлі), яка стала її четвертим синглом, що посіла перше місце у США і стала хітом по всьому світу. Другий сингл альбому «The Prayer» (дует з Андреа Бочеллі) став саундтреком до фільму «У пошуках Камелота» (1998) і отримав премію «Золотий глобус» за найкращу оригінальну пісню. «All the Way... A Decade of Song» складався з її найуспішніших хітів та семи нових пісень: включаючи заголовний сингл «That's the Way It Is»; кавер-версію пісні Роберти Флек «The First Time Ever I Saw Your Face»; і «All the Way», виконану дуетом із Френком Сінатрою. «All the Way» став однією із найпродаваніших збірок усіх часів, він очолював чарт США протягом трьох тижнів. Пізніше альбом отримав семикратну сертифікацію у США за продаж 7 мільйонів копій. Він також очолив чарти у Великій Британії, Канаді та Австралії. Її останній франкомовний студійний альбом 1990-х років, «S'il suffisait d'aimer», також мав великий успіх, він очолив чарти у всіх основних франкомовних країнах, включаючи Францію, Швейцарію, регіон Валлонія в Бельгії та Канаду. У Франції альбом отримав статус діамантового за продаж 1,5 мільйона копій. До кінця 1990-х років Діон продала понад 130 мільйонів записів по всьому світу і здобула безліч нагород в музичній індустрії. Її статус однієї з найбільших поп-дів музичної індустрії ще більше зміцнився, коли її запросили виступити на спеціальному шоу Divas Live на каналі VH1 1998 року разом із суперзірками Аретою Франклін, Глорією Естефан, Шанаєю Твейн і Мераєю Кері. Того ж року вона отримала дві з найвищих канадських нагород: «Офіцер ордена Канади за видатний внесок у світ сучасної музики» та «Офіцер національного ордена Квебеку». Через рік її включили до Канадської зали слави мовлення і удостоїли зірки на Канадській Алеї слави.

Починаючи з середини 1990-х, вплив поп-року, більш помітний у її ранніх релізах, був замінений більш зрілим звучанням. Крім того, у більшості її релізів домінувала повторювана тема «кохання», яка призвела до того, що деякі критики відкидали її музику як банальну. Інші критики, такі як Еліза Гарднер та Хосе Ф. Проміс високо оцінили її голос цього періоду, назвавши його «технічним дивом». Стів Долар у своїй рецензії у «The Are Special Times» зазначив, що Діон була «вокальним олімпійцем, для якого не існує достатньо високої гори чи масштабу».

2000—2003: перерва, «A New Day Has Come», «One Heart», і «1 fille & 4 types»

Селін Діон, 2008 рік

Випустивши й розкрутивши протягом 1990-х років тринадцять альбомів, Діон заявила, що їй потрібно призупинити творчу активність, і оголосила під час релізу свого останнього альбому «All the Way... A Decade of Song», що їй потрібно трохи зменшити увагу публіки до себе та насолоджуватися життям. Також однією з причин перерви у творчості був поставлений Анжелілу діагноз раку стравоходу. Проте під час перерви Діон не вдалося уникнути уваги преси. 2000 року журнал «National Enquirer» опублікував неправдиву історію про неї. Виставивши фотографію Діон та її чоловіка, журнал неправильно процитував її, надрукувавши заголовок: «Селін — „Я вагітна двійнею!“». Вона пред'явила журналу позов на суму понад 20 мільйонів доларів. Редактори надрукували вибачення і повне спростування в наступному номері, а також пожертвували гроші Американському онкологічному товариству на честь неї та її чоловіка. Через рік після цього інциденту, пройшовши курс лікування від безпліддя, 25 січня 2001 року у Флориді вона народила сина, Рене-Шарля Діона Анжеліла.

Після терактів 11 вересня Діон повернулася на музичну сцену і під час телевізійного виступу заспівала пісню «God Bless America» на благодійному концерті «America: A Tribute to Heroes». Чак Тейлор з Billboard писав: «Цей виступ... змушує згадати про те, що зробило її однією зі знаменитих вокалісток нашого часу: здатність передавати емоції, що вражають душу. Зворушливий, змістовний і сповнений благодаті, це музичний роздум, яким варто поділитися з усіма нами, хто все ще шукає способи впоратися із ситуацією». Вона знову виконала її у 2003 році під час передматчевих святкувань перед Суперкубком XXXVII на стадіоні Qualcomm. У грудні 2001 року вона опублікувала свою автобіографію «Моя історія, моя мрія», в якій описала свій шлях від незаможності до багатства.

Діон завершила свою трирічну відпустку від музичної індустрії альбомом з влучною назвою «A New Day Has Come», випущеним у березні 2002 року. Альбом став одним із найособистіших в її творчості, з піснями, присвяченими її материнству і дорослішанню як жінки, такими як «A New Day Has Come» і «Goodbye's (The Saddest Word)». Діон заявила: «Ставши матір'ю, ви стаєте дорослою». Вона також сказала: «„A New Day Has Come“ для Рене, для мене, — це дитина. Він повністю пов'язаний з дитиною... Пісня „A New Day Has Come“ дуже добре передає настрій, який я відчуваю зараз. Вона представляє весь альбом». Альбом посів перше місце в більш ніж 17 країнах, включно з Великою Британією та Канадою. У США альбом теж посів перше місце в «Billboard 200» з продажами 527 000 копій за перший тиждень; це було вперше коли вона очолила цей чарт, а також найвищий показник тижневих продажів в США за всю її кар'єру. У підсумку альбом отримав трикратну платинову сертифікацію у США і шестикратну платинову — у Канаді.

Хоча альбом мав комерційний успіх, критики вважали його «таким, що забувається», а тексти пісень — «млявими». Роб Шеффілд з «Rolling Stone» і Кен Такер з «Entertainment Weekly» стверджували, що музика Діон не дуже розвинулася за час її перерви, і класифікували її матеріал як банальний і посередній. Сел Чінквемані зі «Slant Magazine» назвав альбом «довгою колекцією слізливих, тягучих поп-пухнастиків». Перший сингл альбому, «A New Day Has Come», досяг 22 місця в чарті «Billboard Hot 100», будучи випущеним лише для радіопрослуховування. У чарті «Hot Adult Contemporary Tracks» пісня знаходилася на першому місці 21 тиждень поспіль, побивши рекорд найдовшого його очолювання. Попередніми рекордсменами були «You'll Be in My Heart» Філа Коллінза та «Because You Loved Me» Діон, які протрималися на першому місці по 19 тижнів. Наступний сингл альбому, «I'm Alive», увійшов до саундтреку фільму «Стюарт Літтл 2» (2002) і посів 2 місце в європейському чарті «Hot 100 Singles», а також 6 місце в чарті США «Hot Adult Contemporary Tracks». 2002 року вона виступила на багатьох благодійних концертах, зокрема вдруге на VH1 Divas Live, концерті на користь фонду VH1 Save The Music Foundation, разом із Шер, Анастейшею, Діксі Чікс, Мері Джей Блайдж, Вітні Г'юстон, Сінді Лопер, Шакірою і Стіві Нікс.

У зв'язку з укладенням контракту з компанією «Chrysler» 2003 року Діон випустила альбом «One Heart», в якому висловила своє ставлення до життя. Альбом здебільшого складався з поп- і танцювальної музики, що стало відхиленням від піднесених, мелодраматичних балад, якими вона була відома. Хоча «One Heart» досяг помірного успіху, він отримав неоднозначну критику, а такі оцінки, як «передбачуваний» і «банальний», з'являлися навіть у найпоблажливіших рецензіях. Кавер на хіт Сінді Лопер 1989 року «I Drove All Night», випущений для запуску рекламної кампанії співачки з «Chrysler», поєднував у собі елементи денс-попу та рок-н-ролу. Рекламна угода була зустрінута критикою, деякі оглядачі стверджували, що Діон намагається догодити своїм спонсорам.

2004 року після «One Heart» вона випустила свій наступний англомовний студійний альбом «Miracle», присвячений темі немовлят і материнства, який був мультимедійним проектом, задуманим Діон та австралійським фотографом Енн Геддес. Альбом складався з колискових й інших пісень про материнську любов та натхнення, включаючи кавери Луї Армстронга «What a Wonderful World» та Джона Леннона «Beautiful Boy». «Miracle» отримав змішані відгуки. Стівен Томас Ерлвайн дав альбому три зірки з п'яти можливих, зазначивши: «Найгірше, що можна сказати про альбом — це те, що у ньому немає сюрпризів, але слухачі цього альбому не хочуть сюрпризів; вони хочуть комфорту, незалежно від того, чи приходить він у вигляді відшліфованої музики або художніх фотографій новонароджених, і „Miracle“ надає і те, та інше, що робить його привабливим для майбутніх або молодих мам з числа слухачів Діон». Чак Тейлор з «Billboard» написав, що сингл «Beautiful Boy» був «несподіваною перлиною» і назвав Діон «позачасовою, надзвичайно багатогранною артисткою», Чак Арнольд з «People», однак, назвав альбом надмірно сентиментальним, а Ненсі Міллер з «Entertainment Weekly» висловила думку, що «вся ця історія з матір'ю-землею — це просто відроджений опортунізм». «Miracle» посів 4 місце в чарті «Billboard 200» і перше місце в Канаді, а згодом отримав платинову сертифікацію RIAA.

Франкомовний альбом «1 fille & 4 types» («1 Girl & 4 Guys»), випущений у жовтні 2003 року, мав більший успіх, ніж її попередні два релізи, і продемонстрував намагання Діон дистанціюватися від образу «діви». До запису пісень вона залучила піснярів Жан-Жака Ґольдмана, Ґільдаса Арзеля, Еріка Бенці та Жака Венерузо, з якими раніше працювала над двома своїми франкомовними альбомами-бестселерами «S'il suffisait d'aimer» та «D'eux». На обкладинці альбому, яку сама Діон назвала «альбомом насолоди», вона зображалася в простій та невимушеній манері, на відміну від хореографічних поз, які зазвичай зустрічалися на обкладинках її альбомів. Альбом досяг широкого комерційного успіху у Франції, Канаді та Бельгії, де він посів перше місце в чартах. У Франції альбом отримав двічі платинову сертифікацію, де його продажі склали понад 700 000 копій. Стівен Томас Ерлевайн писав, що вокал Діон «знову на висоті» і вона «повертається до основ поп-музики та виступає на рівні, нечуваному за останній час».

Хоча її останні альбоми мали комерційний успіх, вони не досягли таких показників продажів або такого ж успіху у публіки, як її попередні роботи. Її пісні почали менше звучати на радіо, де замість балад Діон, Кері та Г'юстон, стали більше віддавати перевагу пісням в стилях ап-темпо, урбан/хіп-хоп. До 2004 року Діон продала понад 175 мільйонів альбомів по всьому світу і отримала за свої досягнення діамантову нагороду «Chopard Diamond Award» від «World Music Awards». Згідно з офіційним сайтом «World Music Awards», ця нагорода є рідкісною, її «вручають не щороку», і артист може бути удостоєний її лише за продаж «понад 100 мільйонів альбомів протягом своєї кар'єри».

2003—2007: «A New Day...»

На початку 2002 року Діон оголосила про укладення трирічного контракту на 600 шоу, у рамках якого вона по п'ять вечорів на тиждень виступала у розважальній феєрії «A New Day...» у закладі «The Colosseum at Caesars Palace» в Лас-Вегасі. Цей крок загалом вважався ризикованим, але журналістка Міріам Нунціо писала, що це було «одне з найрозумніших бізнес-рішень за останні роки серед всіх великих артистів». Ідея шоу прийшла до Діон після того, як вона побачила виставу «O» Франко Драгоне під час своєї перерви в записах, прем'єра відбулася 25 березня 2003 року на арені на 4000 місць, спеціально спроектованої для її виступів та змодельованої на зразок римського Колізею. На прем'єрі були присутні багато зірок, у тому числі Дік Кларк, Алан Тік, Кеті Гріффін, Ленс Басс і Джастін Тімберлейк, який виступив ведучим телевізійного спецвипуску. Шоу, режисером якого виступив Драгоне, а хореографом — Міа Майклс, являло собою поєднання танцю, музики та візуальних ефектів. Діон виконала свої найвідоміші хіти у супроводі безлічі танцюристів та спецефектів. Рецензент Майк Везерфорд вважав, що спочатку Діон поводилася нет так розкуто, як треба було б, і часом її було важко знайти серед надмірної кількості сценічних прикрас та танцюристів. Однак він зазначив, що з часом шоу стало більш приємним завдяки вдосконаленню її сценічної харизми та спрощенню костюмів.

Шоу було добре прийнято глядачами; квитки на нього регулярно розкуповувалися до кінця 2007 року. Середня вартість квитків становила 135,33 долара. За даними Pollstar, у першій половині 2005 року Діон продала 322 000 квитків і зібрала 43,9 мільйона доларів, а до липня 2005 року вона розпродала 315 з 384 концертів. До кінця 2005 року вона зібрала понад 76 мільйонів доларів, посівши шосте місце в списку «Billboard Money Makers» за 2005 рік. Через успіх шоу її контракт продовжили до 2007 року на невідому суму. 5 січня 2007 року оголосили, що шоу завершиться 15 грудня 2007 року, квитки на період після жовтня того року надійшли в продаж з 1 березня. Згідно з «Billboard», «A New Day...» є найуспішнішою резиденцією всіх часів, зібравши понад 385 мільйонів доларів (565,73 мільйона доларів в цінах 2023 року), її відвідали майже три мільйони людей на 717 шоу. 10 грудня 2007 року на DVD в Європі і наступного дня в Північній Америці вийшов один з виступів під назвою «Live in Las Vegas: A New Day...».

2007—2010: «D'elles», «Taking Chances» і «Taking Chances Tour»

21 травня 2007 року Діон випустила франкомовний альбом D'elles («Про них»), який дебютував очоливши канадський чарт альбомів, із продажами 72 200 копій за перший тиждень. Це був її десятий альбом «номер один» у співпраці з «SoundScan» і восьмий дебют на першій позиції. У Канаді альбом отримав двічі платинову сертифікацію, і протягом першого місяця його продажі склаали півмільйона копій по всьому світу. «D'Elles» також очолив чарти Франції та Бельгії. Перший сингл «Et s'il n'en restait qu'une (je serais celle-là)» («І якби залишилася лише одна жінка (я була б тією єдиною)») дебютував очоливши французький чарт місяцем раніше. Пізніше того ж року вона випустила англомовний альбом «Taking Chances» 12 листопада в Європі і 13 листопада в Північній Америці. Це був її перший англомовний студійний альбом після «One Heart» 2003 року, який містив музику в стилі поп, ритм-енд-блюз та рок. Під час запису цього альбому вона співпрацювала з Джоном Шенксом та екс-гітаристом гурту «Evanescence» Беном Муді, а також Крістіаном Лундіном, Пером Остремом, Ліндою Перрі, японською співачкою Юною Іто і ритм-енд-блюз-співаком та піснярем Не-Йо. Діон заявила: «Я вважааю, що цей альбом представляє позитивну еволюцію в моїй кар'єрі… Я відчуваю себе сильною, можливо, трохи сміливішою, ніж раніше, і такою ж пристрасною до музики і життя, як і раніше». 14 лютого 2008 року у Південній Африці розпочався її річний світовий тур «Taking Chances Tour», протягом якого було дано 132 концерти на стадіонах і аренах п'яти континентів.

«Taking Chances Tour» мав великий успіх у США, де посів перше місце в чарті «Billboard Boxscore», були розкуплені всі квитки на його концерти у цій країні та Канаді. Крім того, вона протягом двох років поспіль з'являлася на шоу «Idol Gives Back» другий рік поспіль. 2008 року Діон номінували на шість премій «Juno Awards», на додаток до її 53-х попередніх номінацій (абсолютний рекорд). Серед її номінацій були «Артистка року», «Поп-альбом року» (за «Taking Chances»), «Франкомовний альбом року» (за «D'elles») і «Альбом року» (за «Taking Chances» і «D'elles»). Наступного року її номінували на три премії «Juno», включаючи нагороду «Вибір фанатів», «Пісня року» (за «Taking Chances») та «Музичний DVD року» (за «Live in Las Vegas: A New Day…»).

22 серпня 2008 року Діон дала безкоштовний концерт під відкритим небом на Полях Авраама, де співала переважно французькою мовою, з нагоди 400-річчя заснування міста Квебек. Святкування зібрало близько 490 000 людей. Концерт під назвою «Céline sur les Plaines» вийшов на DVD 11 листопада 2008 року в Квебеку, а 20 травня 2009 року — у Франції. Наприкінці жовтня 2008 року в усьому світі вийшов англомовний альбом найкращих хітів «My Love: Essential Collection».

У травні 2009 року Діон посіла 20-те місце серед найпродаваніших артистів десятиліття і друге місце серед найпродаваніших артисток десятиліття в США, де, починаючи з 2000 року, вона продала приблизно 17,57 мільйонів копій своїх альбомів. У червні 2009 року «Forbes» повідомив, що протягом 2008 року Діон заробила 100 мільйонів доларів. У грудні того ж року «Pollstar оголосив, що вона стала найприбутковішим сольним виконавцем живої музики десятиліття в Північній Америці, поступившись лише «Dave Matthews Band». Протягом десятиліття Діон заробила 522,2 мільйона доларів, значну частину цієї суми вона отримала за п'ятирічні виступи у «Caesars Palace».

У січні 2010 року «Los Angeles Times» представили свій щорічний список десяти найвисокооплачуваніших артистів року, у якому Діон посіла перше місце за все десятиліття із загальним доходом у 747,9 млн доларів за 2000—2009 роки. Найбільший прибуток був отриманий від продажу квитків, що становив загалом 522,2 млн доларів. Крім того, її наазвали «Артистом десятиліття» у Квебеку, про що повідомила газета «Le Journal de Québec» у грудні 2009 року. Під час публічного онлайн-опитування респондентів просили проголосувати за того, хто, на їхню думку, заслуговує на вищезгадану нагороду.

17 лютого 2010 року Діон випустила в кінотеатрах документальний фільм про свій тур «Taking Chances Tour» під назвою «Селін: Очима світу. У фільмі показані закулісні кадри зі сцени та за її межами, а також кадри з її родиною, яка подорожувала з нею світом. Дистриб'ютором фільму була дочірня компанія «Sony Pictures», «Hot Ticket». Пізніше фільм вийшов на Blu-ray і DVD 4 травня 2010 року, разом з CD/DVD, «Taking Chances World Tour: The Concert». На 52-й церемонії вручення премії «Греммі» у лютому 2010 року Діон приєдналася до Керрі Андервуд, Ашера, Дженніфер Хадсон і Смокі Робінсона для виконання пісні «Earth Song» під час 3-D вшанування пам'яті Майкла Джексона.

Крім того, у травні 2010 року за результатами опитування «Harris Poll» Діон було названо найпопулярнішим музикантом у США, випередивши U2, Елвіса Преслі та «The Beatles», при цьому враховувалися стать, політичні уподобання, географічний регіон проживання та дохід. Зокрема, вона була найпопулярнішим музикантом серед жінок, а також серед усіх прихільників Демократичної партії, що мешкли на сході та півдні США, і тих, хто мав дохід від 35 тис до 74,9 тис доларів. У вересні 2010 року вона випустила сингл «Voler», дуетом з французьким співаком Мішелем Сарду. Пісня пізніше увійшла до альбому Сарду. Крім того, у жовтні 2010 року було оголошено, що Діон написала та аранжувала нову пісню для канадського співака Марка Дюпре; пісня отримала назву «Entre deux mondes».

2011—2014: «Celine», «Sans attendre», і «Loved Me Back to Life»

В інтерв'ю «People», опублікованому в лютому 2010 року, Діон оголосила, що повернеться в «Caesars Palace» з трирічною програмою «Celine», розрахованою на сімдесят шоу на рік, починаючи з 15 березня 2011 року. Вона заявила, що в шоу будуть представлені «всі пісні з мого репертуару, які люди хочуть почути», а також звучатиме музика з класичних голлівудських фільмів. Щоб прорекламувати своє повернення в Лас-Вегас, Діон з'явилася на «Шоу Опри Вінфрі» 21 лютого, під час його фінального сезону, що стало її рекордною двадцять сьомою появою на цьому шоу. 2018 року «Billboard» заявив, що її резиденція «Celine» є другою за успішністю резиденцією всіх часів. До кінця 2011 року Діон продала 331 000 альбомів (незважаючи на те, що з 2007 року не випустила жодного студійного альбому) і 956 000 цифрових треків у США.

Потім вона у рекордний шостий раз вона виступила на 83-й церемонії вручення премії «Оскар», де виконала пісню «Smile» у рамках сегмента церемонії «In Memoriam». 4 вересня вона з'явилася на телемарафоні «MDA 2011 Labor Telethon Event» і представила заздалегідь записане виконання пісні «Open Arms» зі свого нового шоу в Лас-Вегасі. 1 жовтня 2011 року на каналі «OWN Network відбулася прем'єра документального фільму про життя Діон, в якому детально розповідається про місяці до, під час і після її вагітності, а також про створення її нового шоу в Лас-Вегасі, під назвою «Селін: 3 хлопчики і нове шоу». Документальний фільм став другою за рейтингом програмою на канадському телеканалі «TV OWN». У жовтні сайт FlightNetwork.com провів опитування серед 780 учасників, з якою знаменитістю вони найбільше хотіли б сидіти поруч у літаку. Діон стала фаворитом опитування, отримавши 23,7% голосів. Також у вересні вона випустила 14-й парфум зі своєї колекції «Celine Dion Parfums» під назвою «Signature». 15 вересня вона виступила на безкоштовному концерті Андреа Бочеллі в Центральному парку. 2012 року Діон виступила на 16-му фестивалі джазу та блюзу на Ямайці.

У жовтні 2012 року «Sony Music Entertainment» випустила альбом «The Best of Celine Dion & David Foster» в Азії. У квітні та травні 2012 року вона почала записувати пісні для своїх наступних англомовних та франкомовних альбомів. Франкомовний альбом «Sans attendre» вийшов 2 листопада 2012 року і мав шалений успіх на всіх франкомовних регіонх, особливо у Франції, де він отримав діамантову сертифікцію. Реліз англомовного альбому було перенесено на 1 листопада 2013 року. Альбом під назвою «Loved Me Back to Life» включав співпрацю з винятковою командою авторів пісень та продюсерів, зокрема дуети з Ne-Yo та Стіві Вандером. Головний сингл «Loved Me Back to Life» вийшов 3 вересня 2013 року. У листопаді 2013 року Діон вирушила в турне «Sans attendre» і виступила в Бельгії та Франції. Пісні «Breakaway», «Incredible» і «Water and a Flame» вийшли як наступні сингли. У червні 2013 року Діон виступила співпродюсером шоу під назвою «Voices» Веронік Ді Кер у «Bally's Hotel & Casino's Jubilee Theatre», яке було представлено 145 разів до 2015 року.

2014—2021: смерть чоловіка, «Encore un soir», «Courage» і повернення до Вегаса

13 серпня 2014 року Діон оголосила про перенесення на невизначений термін усіх своїх заходів у сфері шоу-бізнесу, включно з концертною резиденцією в «Caesars Palace», і про скасування свого азіатського туру через погіршення стану здоров'я її чоловіка, який переніс операцію з видалення ракової пухлини в грудні 2013 року. Однак 20 березня 2015 року вона оголосила, що повернеться в «The Colosseum at Caesars Palace» наприкінці серпня 2015 року. 14 січня 2016 року вона скасувала решту січневих виступів у зв'язку зі смертю чоловіка і брата від раку. 23 лютого Діон відновила виступи, зібравши аншлаг і захоплені відгуки.

У жовтні 2015 року Діон оголосила в соціальних мережах про початок роботи над новим франкомовним альбомом, опублікувавши фотографію, на якій вона поруч з алжирською співачкою Захо. 24 травня 2016 року вийшов франкомовний сингл Діон «Encore un soir». 20 травня вона випустила кавер-версію пісні гурту «Queen» «The Show Must Go On» за участю Ліндсі Стірлінг на скрипці. 22 травня вона виконала пісню «The Show Must Go On» на церемонії вручення музичних нагород Billboard»« 2016 року і отримала нагороду «Billboard Icon Award» (яку вручив її син Рене-Шарль) на знак визнання її кар'єри, що охоплювала понад три десятиліття.

26 серпня 2016 року вийшов новий франкомовний альбом Діон «Encore un soir». До нього увійшли п'ятнадцять треків, за її словами, вона особисто займалася відбором пісень — були обрані більш надихаючі тексти. «Encore un soir» очолив чарти Франції, Канади, Бельгії та Швейцарії. У Франції він отримав діамантову сертифікцію, у Канаді — двічі платинову, та платинову — у Бельгії та Швейцарії. Було продано понад 1,5 мільйона копій альбому по всьому світу. У 2016 і 2017 роках Діон гастролювала Європою і Канадою з двома аншлаговими концертними турами. 9 вересня 2016 року вона випустила «Recovering», пісню, написану для неї співаачкою Pink після смерті Анжеліла у січні 2016 року. Діон також записала пісню «How Does a Moment Last Forever» для саундтрека до фільму «Красуня і чудовисько», випущеного в березні 2017 року. У липні та серпні 2017 року її збірка «Un peu de nous» очолила чарт Франції.

3 травня 2018 року Діон випустила сингл «Ashes», який став саундтреком фільму «Дедпул 2». Ремікс-версія пісні очолила в липні 2018 року чарт танцювальних клубних пісень США. З червня по серпень 2018 року вона гастролювала в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, де протягом 22 концертів заробила 56,5 мільйонів доларів. 24 вересня 2018 року вона оголосила про завершення виступів у своїй резиденції в Лас-Вегасі «Celine», з остаточною датою 8 червня 2019 року. Після цього вона почала працювати над новим англомовним альбомом. У січні 2019 року вона виконала пісню «A Change Is Gonna Come» на триб'ют-концерті Арети Франклін «Aretha! A Grammy Celebration for the Queen of Soul», який транслювався в березні 2019 року. Також у березні 2019 року вона була однією з 11 співачок з Квебеку, разом з Жинетт Рено, Діаною Дюфрен, Ізабель Буле, Люс Дюфо, Луїзою Форестьє, Лоранс Жальбер, Катрін Майор, Аріан Моффатт, Марі Деніз Пеллетьє та Марі-Елен Тібер, які взяли участь у супергруповому записі синглу Рене Клода 1971 року «Tu trouveras la paix» після того, як було оголошено, що у Клода хвороба Альцгеймера. 3 квітня 2019 року під час заходу Facebook Live Діон оголосила про свій світовий тур «Courage» 2019—2020 років, який розпочався в Квебеку 18 вересня. Вона також анонсувала новий англомовний альбом з тією ж назвою, випущений у листопаді 2019 року. «Courage» дебютував на першому місці в американському чарті «Billboard» 200 від 30 листопада 2019 року, що принесло Діон її перший альбом «номер один» у США за 17 років, востаннє чарт очолював альбом «A New Day Has Come» (2002). «Courage» став її п'ятим альбомом «номер один» у США, він зібрав 113 000 еквівалентних альбому одиниць, включно зі 109 000 чистих продажів альбому. Він також став її 13-м альбомом, що потрапив у десятку найкращих у «Billboard 200». Завдяки «Courage», Діон збирала альбоми «номер один» у кожному з останніх трьох десятиліть, ставши четвертою жінкою, яка досягла цього результату після Джанет Джексон, Барбри Стрейзанд і Брітні Спірс. Альбом також дебютував на першому місці в Канаді, ставши 15-м альбомом Діон «номер один», випущеним у співпраці з «Nielsen SoundScan», і 16-м «номером один» загалом у цій країні.

2022–...

15 січня 2022 року Діон скасувала дати свого північноамериканського туру через сильні м'язові спазми. 8 грудня вона оголосила, що у неї діагностували синдром скутості, рідкісне неврологічне захворювання. Вона сказала, що хвороба вплинула на всі аспекти її життя, ускладнивши ходьбу, і вразила її голосові зв'язки. Всі дати її туру були скасовані.

2023 року Діон знялася в ролі самої себе у фільмі «Знову кохаю», що став її першою акторською роботою у повнометражною стрічці. Вона також записала п'ять нових пісень для саундтреку, який вийшов 12 травня; прем'єра першого синглу «Love Again» відбулася 13 квітня. 3 травня 2024 року вийшов сингл, що поєднує пісню Діон «I'm Alive» та пісню гурту «The Whispers» 1979 року «And the Beat Goes On». «Set My Heart on Fire (I'm Alive x And the Beat Goes On)», виконаний Majestic та Jammin Kid, також містить Діон у головній ролі. Сингл дебютував на 6 місці в британському чарті завантажень синглів.

2024 року не дивлячись на хворобу виступила на Олімпіаді у Парижі у сукні Dior

13 травня 2025 записала звернення до глядачів, учасників пісенному конкурсу пісенному конкурсу Євробачення 2025 який відбувся у місті Базелі .Співачка зазначила , що на жаль не може присутня бути на конкурсі . Та згадала свій виступ 1988 року та додала що Швейцарія буде її у серці.

Особисте життя

У місті Гендерсон, штат Невада, Селін вперше зустріла свого чоловіка і менеджера, Рене Анджелі, в 1980 році, коли їй було 12, а йому 38. Це трапилось саме після того, як брат Діон, Мішель, послав Рене звукозапис «Ce n'était qu'un Rêve» («Це був тільки сон / Не більше як сон»), пісню, яку вона, її мати та брат, Жак Діон, спільно написали. У пари зав'язалися романтичні відносини в 1987 році. Згодом в 1991 році вони побралися та 17 грудня 1994 року одружилися в Базиліці Нотр-Дам в Монреалі, Квебек. З 5 січня 2000 року Діон і Рене відновили свої весільні клятви в Лас-Вегасі.

У травні 2000 року Діон перенесла дві невеликі операції в клініці безпліддя в Нью-Йорку. Їх перший син, Рене-Чарльз Анджелі, народився 25 січня 2001 року. У травні 2010 року Рене сповістив, що Діон була вагітна двійнятами після шостого лікування екстракорпорального запліднення. У суботу, 23 жовтня 2010, о 11:11 і 11:12 ранку відповідно, в медичному центрі Святої Марії в Вест-Палм-Біч, Флорида, Селін народила здорових двійнят за допомогою кесаревого розтину. Близнюки були названі Едді, на честь улюбленого французького композитора Селін, Едді Марнея, і Нельсон, на честь колишнього президента ПАР Нельсона Мандели. Діон з'явивилася зі своїми новонародженими синами на обкладинці канадського видання журналу Hello!  9 грудня 2010 року.

14 січня 2016 року Рене Анджелі помер від ускладнень раку. Два дні потому, брат Діон, Даніель, помер від раку у 59-річному віці.

Мешкає у Гендерсон у штаті Невада.

Підтримка України

Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, яке є частиною російсько-української війни записала відеозвернення, де закликала світових лідерів надати допомогу українським біженцям.

«Підтримую Україну. Усі світові лідери, зараз ви потрібні нам, як ніколи раніше. Щоби відповісти на заклик усіх. Активістів, адвокатів та волонтерів, тих, хто підтримує біженців з України по всьому світу. Завтра ви маєте вирішити, яку підтримку ви зможете надати цим людям. Людям, які були змушені залишити свої домівки, свою країну, коханих людей», — звернулася Діон. «Будь ласка. Підтримуйте цих людей скрізь! Надайте їм фінансову підтримку, яку тільки зможете. Дякую», — закликала співачка.

Дискографія

Франкомовні студійні альбоми

• La voix du bon Dieu (1981)
• Céline Dion chante Noël (1981)
• Tellement j'ai d'amour... (1982)
• Les chemins de ma maison (1983)
• Chants et contes de Noël (1983)
• Mélanie (1984)
• C'est pour toi (1985)
• Incognito (1987)
• Dion chante Plamondon (1991)
• D'eux (1995)
• S'il suffisait d'aimer (1998)
• 1 fille & 4 types (2003)
• D'elles (2007)
• Sans attendre (2012)
• Encore un soir (2016)

Англомовні студійні альбоми

• Unison (1990)
• Celine Dion (1992)
• The Colour of My Love (1993)
• Falling into You (1996)
• Let's Talk About Love (1997)
• These Are Special Times (1998)
• A New Day Has Come (2002)
• One Heart (2003)
• Miracle (2004)
• Taking Chances (2007)
• Loved Me Back to Life (2013)

Посилання

• Офіційний сайт