Селичівка

село Селичівка
	Герб
	Земська школа
Країна	Україна
Область	Київська область
Район/міськрада	Броварський район
Громада	Баришівська територіальна громада
Рада	Селичівська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA32060010230087354
Код КОАТУУ	3220287101
Основні дані
Засноване	1700
Населення	1097
Площа	2,11 км² км²
Густота населення	519,91 осіб/км²
Поштовий індекс	07525
Телефонний код	+380 4576
Географічні дані
Географічні координати	50°20′23″ пн. ш. 31°16′30″ сх. д. / 50.33972° пн. ш. 31.27500° сх. д.Координати: 50°20′23″ пн. ш. 31°16′30″ сх. д. / 50.33972° пн. ш. 31.27500° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	100 м
Водойми	Ільта
Найближча залізнична станція	Селичівка
Місцева влада
Адреса ради	07525, Київська обл., Броварський р-н, c.Селичівка, вул.Миру,14
Карта
	Селичівка
	Селичівка
Мапа
	Селичівка у Вікісховищі

Селичі́вка — село в Україні, у Баришівському районі Київської області. Населення становить 1097 осіб.

ГеографіяРедагувати

Село Селичівка знаходиться на південному заході районі за 4 км від Баришівки і за 3 км від Морозівки.

Через Селичівку протікає одна з правобережних приток Трубежа, річка Ільта, що бере початок із боліт на околиці Борисполя. Ільта впадає в річку Трубіж із правого берега нижче Баришівки.

За місцевими переказами, походження села має кілька версій. За першою — від назви річки, яку в давнину називали Сичівкою, її бурхливі води ніби сичали протікаючи. Звідти й видозмінена назва села. За другою версією — перші поселенці вирізнялися надзвичайною силою, за яку село і отримало відповідну назву, пізніше вона змінилася на більш прозаїчну назву — Селичівка. Третя — виводить назву села від перших поселенців на ім'я Селичі.

Цікаву версію про заснування населеного пункту розповіла Катерина Корніївна Сулимока, 1920 р.н.:

Річка називалась Селичовка, дуже повноводна. Навколо неї росли величезні дуби. Одного разу на річці з'явився човен з двома особами, чоловіком і жінкою. Допливши до броду, вони зробили зупинку, оскільки далі річка звужувалась. У цьому місці розкинулось непрохідне болото, поросле вербами і лозами. Прибульці вирішили далі не плисти, а осісти тут, пагорбі, де пізніше жив Іван Сидоренко. Згодом на броду утворилась пристань, почали прибувати люди. Вони будували собі житло, вирубуючи дуби і верби. Із села був протік, який впадав у річку. Так почало розселятися село далі.

ІсторіяРедагувати

Вважається, що засновниками селища були вільні хлібороби-посполиті. Про події наприкінці XVI — на початку XVII століть на цій території можна дізнатися із повідомлення за квітень 1603-го року, де вперше згадується поселення біля річки Селичівка. Мається на увазі лист Костянтина Острохького, старости переяславського, до Станіслава Жлокевського, датований квітнем 1603 року. У листі князь викликає гетьмана на «суд скоби» через те, що Жолкевський через урядника свого — баришівського й іванківського пана Федора Козарина і через інших слуг, бояр і підданий своїх, які здавна живуть на ґрунті біля річки Селичівки, вторгались у маєтки та землю Київського Пустинно-Микільського монастиря, тобто порушували володіння його маєтком у той час, коли тут засновуються слободи, з метою привласнити собі землю. Не бажаючи втратити маєтності на лівому березі Дніпра, отець Ігнатій і ченці монастиря оцінювали свої збитки «от пекращения пользования имением в 2000 коп. — грошей литовських». Додамо, що справа завершилася нічим. Як і більшість населених пунктів краю, Челичівка належала спочатку Жолкевським, потім Даниловичам.ане до

Селище було приписане до Преображенської церкви у Баришевці^[2]

За козаччини, до 1781 року селище Селичівка було у складі Баришівської сотні Переяславського полку. Хоча поселення належало до «вільних військових маєтностей», воно перебувало у власності полковників Дмитра Виговського, а потім Галагана та його нащадків (з 1753 року). Збереглися дані за 1739 рік, коли для потреб російської армії під час війни з Туреччиною здійснювався набір волів. За 25 волів тоді нарахували 87 карбованців 70 копійок. У 1782 році найбільшим власником села був переяславський повітовий суддя Галаган, який мав 749 підданих, Шаненко — 14, інші — 79.

Зі скасуванням козацького полкового устрою, селище перейшло до складу Остерського повіту Київського намісництва. За описом 1787 року у Селичівці було 395 душ, село у володінні «казених людей» і власників: полковника Андрія Іваненка, надвірного радника Сулими і колезького асесора Галагана.^[3]

Є на мапі 1826-1840 року^[4]

У 1859 році Селичівці було 154 двори й 1362 жителі. До 1882 року одноосібним власником села був поміщик М. А. Рінельман, який продав свої землі багатим селянам і запасним козакам. Так, із діловодства того часу можна дізнаємося, що за 70 карбованців сріблом Федір Власович Рєпко придбав 50 квадратних сажнів землі, а пізніше її власниками стають брати П‘яні — Іван, Харитон і Павло Федоровичі. Наприкінці XIX століття селян-одноосібників стає більше. У 1885—1887 роках Полтавське земство проводить комплексний перепис господарств сіл переяславського повіту. З нього ми дізнаємося, що в Селичівці було 283 господарства (населення 1457 осіб), із них 18 — козацьких і 265 — селянських. 721 особа — населення чоловічої статі і 736 — жіночої, з них грамотних — 10 осіб, зокрема 4 жінки. У селянських господарствах утримувалось 89 коней, 141 свиня, 291 віл, 251 корова, 563 вівці. 38 бідняцьких господарств не тримали нічого, а 6 сімей не мали своєї хати. З іншого джерела, що дійшло до нас із тих часів, «Сборника хозяйственной статистики Полтавской губернии Переяславського уезда» від редакцією М.Кульбко-Корецького, ми дізнаємося: селянських дворів — 264, козацьких — 18, міщанських — 1. Населення чоловічої статі: козаків — 39, селян — 679, міщан — 3, Жінок: з козаків — 64, селян 688, міщан — 4.

У 1900 році за кошти земства та за ініціативою інспектора шкіл Переяславськаго повіту Гладишева в селі було збудовано добротну школу, з високою стелею для «Навчального народного училища»

Перед 1904 роком побудовано церкву Вознесіння Господнього^[5]

Навколо села у заплаві річки Ільти були великі болота, через які у бік Морозівки проходили броди. Іноді жителі долали шлях до сусідніх сіл човном. Місцями село упиралося в плавні. Так, непрохідні плавні були на Кобиному кутку. І донині збереглися назви долин і урочищ навколо села — Коростілка, Дьогтярна, Кульжине, Верисоваха, Пастовник, Рудка, Сильчине, Драч, Глиниця, Кругле, Буцова долина, Попова долина, Морочна долина, Селились люди кутками й родами: Кобин куток, Тупик, Шуляк, Рахуба, Цюцюра, Луценко.