Селичі́вка — село в Україні, у Баришівському районі Київської області. Населення становить 1097 осіб.

село Селичівка
Selychivka gerb.png
Герб
Земська школа
Земська школа
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Броварський район
Громада Баришівська територіальна громада
Рада Селичівська сільська рада
Код КАТОТТГ UA32060010230087354
Код КОАТУУ 3220287101
Основні дані
Засноване 1700[1]
Населення 1097
Площа 2,11 км² км²
Густота населення 519,91 осіб/км²
Поштовий індекс 07525
Телефонний код +380 4576
Географічні дані
Географічні координати 50°20′23″ пн. ш. 31°16′30″ сх. д. / 50.33972° пн. ш. 31.27500° сх. д. / 50.33972; 31.27500Координати: 50°20′23″ пн. ш. 31°16′30″ сх. д. / 50.33972° пн. ш. 31.27500° сх. д. / 50.33972; 31.27500
Середня висота
над рівнем моря
100 м
Водойми Ільта
Найближча залізнична станція Селичівка
Місцева влада
Адреса ради 07525, Київська обл., Броварський р-н, c.Селичівка, вул.Миру,14
Карта
Селичівка. Карта розташування: Україна
Селичівка
Селичівка
Селичівка. Карта розташування: Київська область
Селичівка
Селичівка
Мапа

CMNS: Селичівка у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

Село Селичівка знаходиться на південному заході районі за 4 км від Баришівки і за 3 км від Морозівки.

Через Селичівку протікає одна з правобережних приток Трубежа, річка Ільта, що бере початок із боліт на околиці Борисполя. Ільта впадає в річку Трубіж із правого берега нижче Баришівки.

НазваРедагувати

За місцевими переказами, походження села має кілька версій. За першою — від назви річки, яку в давнину називали Сичівкою, її бурхливі води ніби сичали протікаючи. Звідти й видозмінена назва села. За другою версією — перші поселенці вирізнялися надзвичайною силою, за яку село і отримало відповідну назву, пізніше вона змінилася на більш прозаїчну назву — Селичівка. Третя — виводить назву села від перших поселенців на ім'я Селичі.

Цікаву версію про заснування населеного пункту розповіла Катерина Корніївна Сулимока, 1920 р.н.:

Річка називалась Селичовка, дуже повноводна. Навколо неї росли величезні дуби. Одного разу на річці з'явився човен з двома особами, чоловіком і жінкою. Допливши до броду, вони зробили зупинку, оскільки далі річка звужувалась. У цьому місці розкинулось непрохідне болото, поросле вербами і лозами. Прибульці вирішили далі не плисти, а осісти тут, пагорбі, де пізніше жив Іван Сидоренко. Згодом на броду утворилась пристань, почали прибувати люди. Вони будували собі житло, вирубуючи дуби і верби. Із села був протік, який впадав у річку. Так почало розселятися село далі.

ІсторіяРедагувати

Вважається, що засновниками селища були вільні хлібороби-посполиті. Про події наприкінці XVI — на початку XVII століть на цій території можна дізнатися із повідомлення за квітень 1603-го року, де вперше згадується поселення біля річки Селичівка. Мається на увазі лист Костянтина Острохького, старости переяславського, до Станіслава Жлокевського, датований квітнем 1603 року. У листі князь викликає гетьмана на «суд скоби» через те, що Жолкевський через урядника свого — баришівського й іванківського пана Федора Козарина і через інших слуг, бояр і підданий своїх, які здавна живуть на ґрунті біля річки Селичівки, вторгались у маєтки та землю Київського Пустинно-Микільського монастиря, тобто порушували володіння його маєтком у той час, коли тут засновуються слободи, з метою привласнити собі землю. Не бажаючи втратити маєтності на лівому березі Дніпра, отець Ігнатій і ченці монастиря оцінювали свої збитки «от пекращения пользования имением в 2000 коп. — грошей литовських». Додамо, що справа завершилася нічим. Як і більшість населених пунктів краю, Челичівка належала спочатку Жолкевським, потім Даниловичам.ане до

Селище було приписане до Преображенської церкви у Баришевці[2]

За козаччини, до 1781 року селище Селичівка було у складі Баришівської сотні Переяславського полку. Хоча поселення належало до «вільних військових маєтностей», воно перебувало у власності полковників Дмитра Виговського, а потім Галагана та його нащадків (з 1753 року). Збереглися дані за 1739 рік, коли для потреб російської армії під час війни з Туреччиною здійснювався набір волів. За 25 волів тоді нарахували 87 карбованців 70 копійок. У 1782 році найбільшим власником села був переяславський повітовий суддя Галаган, який мав 749 підданих, Шаненко — 14, інші — 79.

Зі скасуванням козацького полкового устрою, селище перейшло до складу Остерського повіту Київського намісництва. За описом 1787 року у Селичівці було 395 душ, село у володінні «казених людей» і власників: полковника Андрія Іваненка, надвірного радника Сулими і колезького асесора Галагана.[3]

Є на мапі 1826-1840 року[4]

У 1859 році Селичівці було 154 двори й 1362 жителі. До 1882 року одноосібним власником села був поміщик М. А. Рінельман, який продав свої землі багатим селянам і запасним козакам. Так, із діловодства того часу можна дізнаємося, що за 70 карбованців сріблом Федір Власович Рєпко придбав 50 квадратних сажнів землі, а пізніше її власниками стають брати П‘яні — Іван, Харитон і Павло Федоровичі. Наприкінці XIX століття селян-одноосібників стає більше. У 1885—1887 роках Полтавське земство проводить комплексний перепис господарств сіл переяславського повіту. З нього ми дізнаємося, що в Селичівці було 283 господарства (населення 1457 осіб), із них 18 — козацьких і 265 — селянських. 721 особа — населення чоловічої статі і 736 — жіночої, з них грамотних — 10 осіб, зокрема 4 жінки. У селянських господарствах утримувалось 89 коней, 141 свиня, 291 віл, 251 корова, 563 вівці. 38 бідняцьких господарств не тримали нічого, а 6 сімей не мали своєї хати. З іншого джерела, що дійшло до нас із тих часів, «Сборника хозяйственной статистики Полтавской губернии Переяславського уезда» від редакцією М.Кульбко-Корецького, ми дізнаємося: селянських дворів — 264, козацьких — 18, міщанських — 1. Населення чоловічої статі: козаків — 39, селян — 679, міщан — 3, Жінок: з козаків — 64, селян 688, міщан — 4.

У 1900 році за кошти земства та за ініціативою інспектора шкіл Переяславськаго повіту Гладишева в селі було збудовано добротну школу, з високою стелею для «Навчального народного училища»

Перед 1904 роком побудовано церкву Вознесіння Господнього[5]

Навколо села у заплаві річки Ільти були великі болота, через які у бік Морозівки проходили броди. Іноді жителі долали шлях до сусідніх сіл човном. Місцями село упиралося в плавні. Так, непрохідні плавні були на Кобиному кутку. І донині збереглися назви долин і урочищ навколо села — Коростілка, Дьогтярна, Кульжине, Верисоваха, Пастовник, Рудка, Сильчине, Драч, Глиниця, Кругле, Буцова долина, Попова долина, Морочна долина, Селились люди кутками й родами: Кобин куток, Тупик, Шуляк, Рахуба, Цюцюра, Луценко.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1225 осіб, з яких 556 чоловіків та 669 жінок.[6]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1102 особи.[7]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]

Мова Відсоток
українська 97,54 %
російська 1,82 %
молдовська 0,27 %
білоруська 0,09 %
інші 0,28 %

ЕкономікаРедагувати

На землях Селичівської сільської ради розміщений Івківський відділок Морозівської птахофабрики.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Село Селичівка // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
  2. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (українська). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). 
  3. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 100, 271
  4. Специальная карта Западной части России Шуберта 1826-1840 годов. www.etomesto.ru. Процитовано 19 вересня 2021. 
  5. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (українська). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). 
  6. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019. 
  7. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019. 
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019.