Селичівка

село в Київській області, Україна

Селичі́вка — село в Україні, у Баришівській селищній громаді Броварського району Київської області. Населення становить 1097 осіб.

село Селичівка
Герб
Земська школа
Земська школа
Земська школа
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Броварський район
Тер. громада Баришівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA32060010230087354
Основні дані
Засноване 1700[1]
Населення 1097
Площа 2,11 км² км²
Густота населення 519,91 осіб/км²
Поштовий індекс 07525
Телефонний код +380 4576
Географічні дані
Географічні координати 50°20′23″ пн. ш. 31°16′30″ сх. д. / 50.33972° пн. ш. 31.27500° сх. д. / 50.33972; 31.27500
Середня висота
над рівнем моря
100 м
Водойми Ільта
Найближча залізнична станція Селичівка
Місцева влада
Адреса ради 07525, Київська обл., Броварський р-н, c.Селичівка, вул.Миру,14
Карта
Селичівка. Карта розташування: Україна
Селичівка
Селичівка
Селичівка. Карта розташування: Київська область
Селичівка
Селичівка
Мапа
Мапа

CMNS: Селичівка у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Географія

ред.

Село Селичівка знаходиться в центрі громади за 4 км від Баришівки і за 3 км від Морозівки.

Через Селичівку протікає одна з правобережних приток Трубежа, річка Ільта, що бере початок із боліт на околиці Борисполя. Ільта впадає в річку Трубіж із правого берега нижче Баришівки.

Назва

ред.

За місцевими переказами, походження села має кілька версій. За першою — від назви річки, яку в давнину називали Сичівкою, її бурхливі води ніби сичали протікаючи. Звідти й видозмінена назва села. За другою версією — перші поселенці вирізнялися надзвичайною силою, за яку село і отримало відповідну назву, пізніше вона змінилася на більш прозаїчну назву — Селичівка. Третя — виводить назву села від перших поселенців на ім'я Селичі.

Цікаву версію про заснування населеного пункту розповіла Катерина Корніївна Сулимока, 1920 р.н.:

Річка називалась Селичовка, дуже повноводна. Навколо неї росли величезні дуби. Одного разу на річці з'явився човен з двома особами, чоловіком і жінкою. Допливши до броду, вони зробили зупинку, оскільки далі річка звужувалась. У цьому місці розкинулось непрохідне болото, поросле вербами і лозами. Прибульці вирішили далі не плисти, а осісти тут, пагорбі, де пізніше жив Іван Сидоренко. Згодом на броду утворилась пристань, почали прибувати люди. Вони будували собі житло, вирубуючи дуби і верби. Із села був протік, який впадав у річку. Так почало розселятися село далі.

Історія

ред.

Вважається, що засновниками селища були вільні хлібороби-посполиті. Про події наприкінці XVI — на початку XVII століть на цій території можна дізнатися із повідомлення за квітень 1603-го року, де вперше згадується поселення біля річки Селичівка. Мається на увазі лист Костянтина Острохького, старости переяславського, до Станіслава Жлокевського, датований квітнем 1603 року. У листі князь викликає гетьмана на «суд скоби» через те, що Жолкевський через урядника свого — баришівського й іванківського пана Федора Козарина і через інших слуг, бояр і підданий своїх, які здавна живуть на ґрунті біля річки Селичівки, вторгались у маєтки та землю Київського Пустинно-Микільського монастиря, тобто порушували володіння його маєтком у той час, коли тут засновуються слободи, з метою привласнити собі землю. Не бажаючи втратити маєтності на лівому березі Дніпра, отець Ігнатій і ченці монастиря оцінювали свої збитки «от пекращения пользования имением в 2000 коп. — грошей литовських». Додамо, що справа завершилася нічим. Як і більшість населених пунктів краю, Cеличівка належала спочатку Жолкевським, потім Даниловичам.

Селище було приписане до Преображенської церкви у Баришевці[2]

За козаччини, до 1781 року селище Селичівка було у складі Баришівської сотні Переяславського полку. Хоча поселення належало до «вільних військових маєтностей», воно перебувало у власності полковників Дмитра Виговського, а потім Галагана та його нащадків (з 1753 року). Збереглися дані за 1739 рік, коли для потреб російської армії під час війни з Туреччиною здійснювався набір волів. За 25 волів тоді нарахували 87 карбованців 70 копійок. У 1782 році найбільшим власником села був переяславський повітовий суддя Галаган, який мав 749 підданих, Шаненко — 14, інші — 79.

Зі скасуванням козацького полкового устрою, селище перейшло до складу Остерського повіту Київського намісництва. За описом 1787 року у Селичівці було 395 душ, село у володінні «казених людей» і власників: полковника Андрія Іваненка, надвірного радника Сулими і колезького асесора Галагана.[3]

Є на мапі 1826-1840 року[4]

У 1859 році Селичівці було 154 двори й 1362 жителі. До 1882 року одноосібним власником села був поміщик М. А. Рінельман, який продав свої землі селянам і запасним козакам. Так, із діловодства того часу можна дізнаємося, що за 70 карбованців сріблом Федір Власович Рєпко придбав 50 квадратних сажнів землі, а пізніше її власниками стають брати П‘яні — Іван, Харитон і Павло Федоровичі. Наприкінці XIX століття селян-одноосібників стає більше. У 1885—1887 роках Полтавське земство проводить комплексний перепис господарств сіл Переяславського повіту. З нього ми дізнаємося, що в Селичівці було 283 господарства (населення 1457 осіб), із них 18 — козацьких і 265 — селянських. 721 особа — населення чоловічої статі і 736 — жіночої, з них грамотних — 10 осіб, зокрема 4 жінки. У селянських господарствах утримувалось 89 коней, 141 свиня, 291 віл, 251 корова, 563 вівці. 38 бідняцьких господарств не тримали нічого, а 6 сімей не мали своєї хати. З іншого джерела, що дійшло до нас із тих часів, «Сборника хозяйственной статистики Полтавской губернии Переяславського уезда» від редакцією М.Кульбко-Корецького, ми дізнаємося: селянських дворів — 264, козацьких — 18, міщанських — 1. Населення чоловічої статі: козаків — 39, селян — 679, міщан — 3, Жінок: з козаків — 64, селян 688, міщан — 4.

У 1900 році за кошти земства та за ініціативою інспектора шкіл Переяславськаго повіту Гладишева в селі було збудовано добротну школу, з високою стелею для «Навчального народного училища»

Перед 1904 роком побудовано церкву Вознесіння Господнього[5]

Голод 1932-33[6] років наклав свою кістляву руку і на жителів Селичівки. Як звасвідчили Дігтяр-Тимченко

М.В., Писарєва-Ковтун М.Ф., Кириленко Н.Г.. Луценко Н.С., Дігтяр Г.К., Воронова Т.С. та інші старожили[7]

села, бригади, що складалися з активістів, при допомозі металевих штирів проштрикували землю на наявність зерна, перевіряючи, чи не заховане десь збіжжя, забирали всі харчові запаси, прирікаючи селян

на голодну смерть.

В кожній хаті помирали старі, молоді й діти. Так, наприклад, у сім’ї Ковтун Т.О. померли в роки голодомору дві сестри і два брати: Устина, Меланія, Григорій і Андрій. Таня, якій на той час було 9 років, їздила у

Київ по хліб, щоб не вмерти з голоду. Під час поїздок потрапила під потяг, залишившись без руки.

За вцілілими архівними даними за вересень-грудень1933 р. в селі померло12 жителів, з них з причиною

смерті «невідомо» – 10 чол.

Мартиролог жителів с. Селичівка – жертв Глодомору 1932-1933 років укладено за архівними даними

(Державний архів Київської області, Ф-5634, оп. 1, спр. 133, арк. 239-244) та свідченнями очевидців Писарєвої-Ковтун М.Ф., 1923 р. н.; Сулимко К.К., 1920 р.н.; Дігтяр-Тимченко М.В., 1922 р.; Кириленко Н.Г.,

1920 р.н.; Луценко Н.С., 1923 р.н.; Дігтяр Г.К., 1925 р.н; Воронцової Т.С., 1920 р.н., та ін., записаними у

2008 р. Ковтун Г.Й., зав. клубом.

В мартирологу зі збереженням мовних особливостей документів вказано прізвище, ім’я та по батькові

померлого, рід занять або соціальний стан, дату смерті, вік, причину смерті за офіційними даними та №

лікарської довідки. Записи подано в поряду розміщення їх у книзі реєстрації смертей.

Навколо села у заплаві річки Ільти були великі болота, через які у бік Морозівки проходили броди. Іноді жителі долали шлях до сусідніх сіл човном. Місцями село упиралося в плавні. Так, непрохідні плавні були на Кобиному кутку. І донині збереглися назви долин і урочищ навколо села — Коростілка, Дьогтярна, Кульжине, Верисоваха, Пастовник, Рудка, Сильчине, Драч, Глиниця, Кругле, Буцова долина, Попова долина, Морочна долина, Селились люди кутками й родами: Кобин куток, Тупик, Шуляк, Рахуба[8], Цюцюра, Луценко.

До 12 червня 2020 року було центром Селечівської сільської ради.

Населення

ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1225 осіб, з яких 556 чоловіків та 669 жінок.[9]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1102 особи.[10]

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[11]

Мова Відсоток
українська 97,54 %
російська 1,82 %
молдовська 0,27 %
білоруська 0,09 %
інші 0,28 %

Економіка

ред.

На землях клдишньої Селичівської сільської ради розміщений Івківський відділок Морозівської птахофабрики.

Галерея

ред.

Примітки

ред.
  1. Село Селичівка // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
  2. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (українська) . Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 18 вересня 2021. Процитовано 19 вересня 2021.
  3. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 100, 271
  4. Специальная карта Западной части России Шуберта 1826-1840 годов. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 19 вересня 2021. Процитовано 19 вересня 2021.
  5. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (українська) . Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 19 вересня 2021. Процитовано 19 вересня 2021.
  6. Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933. Національний музей Голодомору-геноциду (укр.). 3 жовтня 2019. Процитовано 14 червня 2025.
  7. Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933. Національний музей Голодомору-геноциду (укр.). 3 жовтня 2019. Процитовано 14 червня 2025.
  8. Рахуба. Вікіпедія (укр.). 14 червня 2025. Процитовано 14 червня 2025.
  9. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
  10. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
  11. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]