Вікіпедія

Седлиська (Замойський повіт)

село в Польщі, Люблінське воєводство, Замойський повіт

Седлиська[2] (Седліска, Сєдліска, Сідлицька[3], пол. Siedliska) — село в Польщі, у гміні Замостя Замойського повіту Люблінського воєводства. Населення — 629 осіб (2011[1]).

Село
Седлиська
пол. Siedliska


Координати 50°43′49″ пн. ш. 23°09′25″ сх. д. / 50.73027778002777666° пн. ш. 23.15722222002777997° сх. д. / 50.73027778002777666; 23.15722222002777997Координати: 50°43′49″ пн. ш. 23°09′25″ сх. д. / 50.73027778002777666° пн. ш. 23.15722222002777997° сх. д. / 50.73027778002777666; 23.15722222002777997

Країна Польща
Воєводство Люблінське воєводство
Повіт Замойський повіт
Гміна Замостя
Населення 629 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 84
Поштовий індекс 22-400
Автомобільний код LZA
SIMC 0906485
OSM r6047080  ·R
Седлиська. Карта розташування: Польща
Седлиська
Седлиська
Седлиська (Польща)
Седлиська. Карта розташування: Люблінське воєводство
Седлиська
Седлиська
Седлиська (Люблінське воєводство)
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Седлиська.

Історія ред.

Перша писемна згадка про село Седлиську з-поміж 15 сіл Щебрешинської волості — 1398 р. Ці села мали вже на той час визначені кордони, що дає можливість припустити їх давньоруське походження.

4 вересня 1457 р. руські шляхтичі — брати Панкрат і Михайло отримали від Яна Чурила зі Стоянців, опікуна неповнолітньої власниці Щебрешинської волості Зигмунти, з її волі і дозволу привілеї на село Сєдліска, за які вони: «одним конем на кошт пана з луком служити є зобов'язані, так у посполитому рушінню, як і поза ним, коли буде потреба»[4], тобто повинні були нести військову службу. Зазначені привілеї були підтверджені Яном Чарнковським з Чарнкова, власником Щебрешинської волості для «сєдліських громадян» 4 квітня 1593 р.[5] та 7 квітня 1593 р.[6], Яном Замойським «Собіпаном» 15 червня 1662 р.[7], Мартіном Замойським 1685 р. та Клементом Замойським 1760 р.[8].

1553 року вперше згадується православна церква в селі[2]. За легендою під час війни зі Швецією коронний гетьман Ян Замойський у 1602 році найняв собі для особистої охорони 12 запорозьких козаків і поселив їх також у Седлисьці[9]. Ще у 1930-х роках лише у Седлисьці з довколишніх сіл танцювали гопак.

Сєдліщани не сплачували жодних податків і несли лише службу охорони і оборони фортеці в Замостю. Сусіди називали Сєдліску «Паньство в паньстві».

За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі здебільшого проживали греко-католики, усе населення розмовляло українською мовою[10].

До 1875 р. в Сєдлісці парафія належала до грекокатолицької Церкви. Від 1875 р. перейшла на православ'я. Церква ікони Казанської Божої Матері.

У ХІХ ст. до Сєдліски переселяється з сусідніх сіл частина німецьких колоністів, які на підставі контрактів з Анджеєм Замойським укладених 14 вересня 1784 р.[11], 28 лютого 1785 р.[12] і 1 травня 1785 р.[13] були поселені в дев'яти селах біля Замостя[14]. У наслідок проживання серед слов'ян відбулася їх полонізація та рутенізація (українізація).

До Першої світової війни в селі проживало близько 300 українських (руських) та 2 польські родини[3].

Під час Першої світової війни війни майже всі українські (руські) родини були евакуйовані до внутрішніх губерній Російської імперії[3]. Зокрема сєдліщани перебували у Тульські губернії, Казані, Баку. На 1918—1919 рр. частина сєдліщан перебирається до Мелітопольського повіту Таврійської губернії, а звідтіля повертається до Сєдліски.

Від 1921 році село входило до складу гміни Високе Замостського повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[15].

Сєдліщанами була організована пожежна охорона, кооперація, збудовані приміщення ремізи і магазину. Діяв аматорські театр, хор, оркестр.

У 1938—1939 рр. сєдліщани активно виступали проти ревіндикаційної акції польської адміністрації[16].

За німецької окупації у селі діяла українська школа[17]. У вересні 1939 р. сєдліщани переховували у себе, еврейські сім'ї з Замостя та польських поліцейських з постерунку на станції Завада[18].

Восени 1941 р., за сприянням Центрального Допомогового Комітету з Замостя, сєдліщанам вдалося узгодити з німецькою адміністрацією табору для радянських військовополонених на «Королювці» (між Замостям і с. Сєдліскою) можливість щоденної харчової допомоги для військовополонених. Щоденно селом їздив віз на який сєдліщан збирали харчі, що доставлялися у табір. У ніч на 25 грудня 1941 р. громада с. Сєдліска презентувавши охороні табору алкоголь, унаслідок чого німецькі солдати напилися, організувала масову втечу військовополонених з цього табору передавши їм запечені у хліб ножиці по металу та підпаливши скирту, як орієнтир до втечі[19]. Від грудня 1941 р. до травня 1942 р. в с. Сєдліска переховувалися понад 160 втікачів. У зв'язку з загрозою пацифікації села, вони були виведені сєдліщанами до лісів, де організовувалися в партизанські загони або долучилися до існуючих[20].

Під час проведення німецькою окупаційною адміністрацією акції «Замостя» на підставі спеціального наказу № 8 Шефа Поліції безпеки і Служби безпеки від 4 грудня 1942 р., 5 грудня 1942 р. 1073 мешканці с. Сєдліска були виселені[21] і розселені в селах Білопілля, Тересін, Раціборівське, Забуднів на Грубешівщині. У серпні 1944 року повернулися до Сєдліски.

Радянська окупаційна адміністрація у період 1944—1946 рр. спираючись на де-юре неіснуючю Люблінську угоду від 9 вересня 1944 р. здійснила репресію з примусової евакуації польських громадян східного обряду до УРСР з метою використання їх на примусових роботах в колгоспній системі.

Перша партія примусово евакуйованих мешканців с. Сєдліска у кількості 714 осіб була вивезена зі станції Завада Замойського повіту 14 листопада 1944 р.[22] і розселена у Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Ровенській областях[23].

До Сєдліски були переселені римокатолики з регіонів, що були прилучені до СРСР.

Вже після примусової евакуації сєдліщан до УРСР Президія Крайової Ради Народової 19 серпня 1946 р. за поданням Воєводської Ради Народової в Любліні, прийняла ухвалу про відзначення Хрестом Грюнвальда ІІІ ступеня громади с. Сєдліска за допомогу, надану партизанським підрозділам під час німецької окупації[24]. Це був один з 22 населених пунктів Люблінського воєводства, відзначений цією нагородою[25].

У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.

Православний цвинтар був знищений новоприбулими мешканцями Сєдліски. Православна церква перероблена у початкову школу, в музеї якої до сьогодні зберігається нагорода сєдліщан.

Населення ред.

За переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 150 будинків (з них 1 незаселений) та 874 мешканці, з них[15]:

  • 435 чоловіків та 439 жінок.
  • 734 православні, 138 римо-католиків, 2 християни інших конфесій;
  • 450 українців, 423 поляки.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][26]:

Загалом Допрацездатний
вік 		Працездатний
вік 		Постпрацездатний
вік
Чоловіки 314 64 218 32
Жінки 315 51 184 80
Разом 629 115 402 112

Особистості ред.

Народилися ред.

Примітки ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Седлиська (Замойський повіт)

  1. ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. ↑ а б Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 148.
  3. ↑ а б в Сергійчук В. І. Етнічні межі і державний кордон України. — Вид. 3-є. — К. : ПП Сергійчук M. І, 2008. — С. 449. — ISBN 978-966-2911-24-4.
  4. ↑ Archiwum Państwowy w Zamościu, zesp. 1253. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662, sygn. 1. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662. Przywielej wsi Siedliska z dnia 4 września 1457 r.
  5. ↑ Archiwum Państwowy w Zamościu, zesp. 1253. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662, sygn. 2. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662. Przywielej wsi Siedliska z dnia 4 kwietnia 1593 r.
  6. ↑ Archiwum Państwowy w Zamościu, zesp. 1253. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662, sygn. 3. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662. Przywielej wsi Siedliska z dnia 7 kwietnia 1593 r.
  7. ↑ Archiwum Państwowy w Zamościu, zesp. 1253. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662, sygn. 4. Zbiór dokumentów pergamentowych wsi Siedliska z lat 1457—1662. Przywielej wsi Siedliska z dnia 15 czerwca 1662 r.
  8. ↑ Sławomir Myk. O Siedliskach spod Zamościa // Zamojski Kwartalnik Kulturalny. Zamość, 1990. Nr 1/23. S. 49–53, с. 49.
  9. ↑ Спогади Клос (Дудек) Марії Адамівни (07.11.1904-05.02.1988). До листопада 1944 р. мешкала у с. Седліска Замойського повіту Люблінського воєводства. Інтерв'ю 1980-і рр. село Орджонікідзе Нікопольського району Дніпропетровської області.
  10. ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 369. (рос. дореф.)
  11. ↑ Archiwum Główne Akt Dawnych, m. Warszawa. Zesp. 385. Archiwum Zamojskich Sygn. 2594. Akta poszczegulnych dobr Zamojskich 1603—1785 i b. d. Kontrakt między Ordynatem Zamojskim a urzędem cyrkularnym zamojskim z dnia 14 września 1784 r. K. 165—172.
  12. ↑ Archiwum Państwowy w Lublinie, m. Lublin. Zesp. 71. Akta ogulne administracji jeneralnej Dóbr Ordynacji Zamojskiej dotyczące się kolonistów. Sygn. 5235. Akta ogulne administracji jeneralnej Dóbr Ordynacji Zamojskiej dotyczące się kolonistów. Kontrakt pomiędzy Ordynatem Andrzejem Zamojskim właścicielem Ordy/nacji/ Zamojskiej z jednej strony, a 100 kolonistami niemieckimi mającymi być nasiedlonymi w dobrach ordynackich z drugiej strony z dnia 28 lutego 1785 r. K. 1–8.
  13. ↑ Archiwum Główne Akt Dawnych, m. Warszawa. Zesp. 385. Archiwum Zamojskich Sygn. Sygn. 2594. Akta poszczegulnych dobr Zamojskich 1603—1785 i b. d. Kontrakt między Ordynatem Zamojskim a urzędem cyrkularnym zamojskim z dnia 1 maja 1785 r. K. 173—187.
  14. ↑ Orłowski R. Koloniści rolnicy w Ordynacji Zamojskiej w końcu XVIII wieku // Annales Universitatis Mariae Curie-Skłodowska. Sectio F: Nauki Filozoficzne i Humanistyczne. Lublin, 1957. VOL. XII, 6. S. 157—179, S. 169.
  15. ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 127. (пол.)
  16. ↑ Siwiecki M. Dzieje konfliktów polsko-ukraińskich. Warszawa: «Tyrsa», 1992. T. 1. 318 s. S. 148—149, 153—154, 156, 159—161, 162.
  17. ↑ Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2011. — Т. 1. Дослідження. — С. 417.
  18. ↑ Спогади Клос (Дудек) Марії Адамівни (07.11.1904-05.02.1988). До листопада 1944 р. мешкала у с. Седліска Замойського повіту Люблінського воєводства. Інтерв'ю 1980-і рр. село Орджонікідзе Нікопольського району Дніпропетровської області.
  19. ↑ Інтерв'ю з Добошем Миколою Олександровичем (15.05.1927–29.04.2008). До листопада 1944 р. мешкав у с. Седліска Замойського повіту Люблінського воєводства. Дата запису: 28 червня 2002 р. (м. Львів).
  20. ↑ Gromada Siedliska // Czerkawski A., Jurga T. Dla Ciebie Ojczyzno. Miejscowości, powiaty i województwa odznaczone orderami państwowymi. Wywanie drugie, uzupełnione. Warszawa: Sport i turystyka, 1970. 566 s. S. 470—472, c. 471.
  21. ↑ Archiwum Państwowy w Lublinie. Zesp. 513. Centrala Przesiedleńcza Policji Bezpieczeństwa — Ekspozytura w Zamoście 1942—1944. Sygn. 54. Centrala Przesiedleńcza Policji Bezpieczeństwa — Ekspozytura w Zamoście 1942—1944. K. 6, 12–16, К. 14.
  22. ↑ Archiwum Akt Nowych, m. Warszawa. Zesp. 526. Główny Przedstawiciel Rządu RP do Spraw Ewakuacji Ludności Ukraińskiej z Polski w Lublinie 1944—1946. Sygn. 397/17. Główny Przedstawiciel Rządu RP do Spraw Ewakuacji Ludności Ukraińskiej z Polski w Lublinie. Sprawozdania miesęcznie ze stanu ewakuacji ukraińców Zamość 1.XI.1944–30.VI.1946. Rejonowy Przedstawiciel PKWN dla Spraw Ewakuacji w Zamoścu 24.XI.1944 r. Mieldunek do Głuwnego Przedstawiciela PKWN w Lublinie. Plan wyjazdów ewakujowanej ludności ukraińskiej w mies. listopadzie 1944 z powiatu Zamojskiego. K. 2.
  23. ↑ Державний архів Львівської області. Ф. Р. 3229. Управління при РНК УРСР в справах евакуації та розселення українського та польського населення. Оп. 13. Спр. 25. Списки сімей (ф. № 2) евакуйованих з Польщі на територію УРСР по Замостівському повіту. Книга № 1. Село Седліска, 172 арк. Арк. 20–36.
  24. ↑ Gromada Siedliska // Czerkawski A., Jurga T. Dla Ciebie Ojczyzno. Miejscowości, powiaty i województwa odznaczone orderami państwowymi. Wywanie drugie, uzupełnione. Warszawa: Sport i turystyka, 1970. 566 s. S. 470—472, c. 470.
  25. ↑ Uchwała Prezydium Krajowej Rady Narodowej o odznaczeniach wsi w Województwie Lubelskim za pomoc udzielaną oddziałom partyzanckim w czasie okupacji z dnia 19 sierpnia 1946 r. // Monitor Polski. 1947. Nr 25 (24 lutego). Poz. 170.
  26. ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  27. ↑ Новини України: На 91 році життя відійшов у засвіти професор ЛНУ ім. І Франка Анатолій Яртись. Гал-інфо. 30 травня 2021. Процитовано 8 січня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Седлиська_(Замойський_повіт)&oldid=38574437