Сегединці
Сегеди́нці — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, у складі Вільшанської селищної громади.
| село Сегединці | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Черкаська область |
| Район | Звенигородський район |
| Громада | Вільшанська селищна громада |
| Облікова картка | gska2.rada.gov.ua |
| Основні дані | |
| Засноване | 18 століття[1] |
| Населення | 324 чоловіка (на 2001 рік) |
| Поштовий індекс | 19522 |
| Телефонний код | +380 4734 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°16′16″ пн. ш. 31°08′36″ сх. д. / 49.27111° пн. ш. 31.14333° сх. д.Координати: 49°16′16″ пн. ш. 31°08′36″ сх. д. / 49.27111° пн. ш. 31.14333° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
206 м[2] |
| Відстань до обласного центру |
68,5 (фізична) км[3] |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | смт. Вільшана |
| Карта | |
  Сегединці | |
 Сегединці | |
| Мапа | |
| |
Географія ред.
Село Сегединці розташоване за 2 кілометри на північний захід від села Петрики та за 8 кілометрів у тому ж напрямку від містечка Вільшана, розкинувшись у верхів'ї безіменного струмка (допливу річки Правої Журавки) та простягається з південного сходу на північний захід на 2,5 кілометри. Поверхня сільської території являє собою підвищену полого-хвилясту рівнину, розчленовану долиною струмка, а також значною кількістю ярів та балок. Загальний перепад висот становить близько 65 метрів, більші з яких підіймаються до відмітки 225 м, а менші опускаються до 160 м.
Етимологія назви ред.
В основі назви антропонім «Сегеда» — прізвище козака, що першим звів тут осаду. Колишня назва — Сегедин хутір.
Населення ред.
Цікавим джерелом інформації про мешканців Сегединців є зібрання історичних документів «Архив Юго-Западной России», в другому томі п'ятої частини цього видання опубліковано переписи єврейського населення на території Київського воєводства які відбулися в 1765—1791 роках. Перший перепис був проведений в 1765 році, тоді в Сегединцях проживало 10 євреїв[4], в 1775 — 4[5], в 1778— 3[6], в 1784— 4[7].
Перший відомий перепис населення Сегединців — це Ревізькі казки 1795 року (V ревізія)[8]. В сумі в документі перераховано поіменно 500 жителів села.
|
всего в селе сегединцах оседлыхь подданых мужского пола - 240, женского пола - 260 | 
|
Станом на 1 січня 1842 року в Сегединцях нараховувалося 99 дворів, дані про чисельність населення датовані 1864 роком, краєзнавець Лаврентій Похилевич зазначає, що в селі проживає 710 осіб обох статей[9]. Згідно з даними перепису населення Російської імперії, проведеним у 1897 році, кількість жителів в Сегединцях становила 923 особи. Чоловіків — 453, жінок — 470, з них аж 922 особи були православними, одна особа була іновірцем[10].
Станом на 1 січня 1900 р. в Сегединцях було 238 дворів, жителів обох статей — 1225, з них чоловіків — 623, жінок — 602 (що становило 8,37 % від загальної кількості мешканців Пединівської волості)[11].
Станом на 2001 рік в селі проживало 324 особи.
Історія ред.
Краєзнавець Лаврентій Похилевич у своїй книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії», виданій у 1864 році пише:
|
|
Сегединці, село біля вершин річки Вільшанки, в 2-х верстах на захід від Журавки. Жителів обох статей 710, поза тим в хуторах по річечці Мазник 70 душ. Церква Великомучениці Варвари, дерев'яна, побудована 1779 року; по штатах належить до 5-го класу; землі має 37 десятин. До села також належить хутір Петрики який є частиною Вільшанських маєтностей графів Браницьких, від Сегединців 1-а верста [12]. |
|
У 1866 році внаслідок чергової адміністративної реформи Сегединці ввійшло в склад новоутвореної Пединівської волості. Відстань від повітового міста Звенигородки до села становила 27 верст.
В 1891 в селі була збудована нова церква Великомучениці Варвари, пізніше зруйнована комуністами. Станом же на 1 січня 1900 р. в Сегединцях було 238 дворів, за селом значилось 551 десятина землі, з яких 512 десятин належало селянам і 39 — церкві. Село належало поміщику Петру Павловичу Енгельгардту, вів його господарство управитель Йосип Францевич Кулицький за 4-пільною системою, в селянських господарствах практикувалася трипільна система. В селі діяли також каплиця, церковнопарафіяльна школа, два вітряних млини та сільський банк. Була також в селі запасна хлібна гамазея в якій на той час на зберіганні знаходилося 287 чвертей озимого і 143 чверті ярового хліба. Пожежна частина складалася з помпи, бочок, багрів та відер на утримання яких витрачалося щорічно до 15 рублів[13].
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СРСР 1923—1933 та 1946–1947 роках.
Під час Голодомору 1932—1933 років загинуло 53 особи[14].
Навколо Сегединців розміщувались хутори: Ільченків, Гибалів, Різників та Моргунів.
Сучасність ред.
В селі не працює загальноосвітня школа І-III ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт.
Відомі люди ред.
Уродженцями села є:
- Бондаренко Іван Максимович (22 серпня 1895 — 1968) — військовий, полковник, начальник 141 стрілецької дивізії РСЧА, викладач Ленінградського індустріального інституту[15];
- Моргун Артур Анатолійович (19 вересня 1996 — 18 березня 2022) - військовослужбовець, старший матрос, загинув в результаті бомбардування м. Миколаїв російською авіацією під час Російського вторгнення в Україну (2022);
Цікаві факти ред.
Село Сегединці згадується в повісті І.Нечуй-Левицького "Хмари". Тут проживає батько одного з головних героїв Василя Дашковича.[16]
| Найпоширеніші прізвища в селі Сегединці на початку XX століття. |
|---|
| Бабенко, Баліцький, Білоцерківський, Бондаренко, Боровий, Бубліїв, Бублій, Великий, Вовк, Ворушило, Гибало, Головко, Демченко, Денисенко, Дивний, Журавель, Ільченко, Іщенко, Карпенко, Клименко, Коваль, Кравець, Кубрак, Куроченко, Лапа, Ласкавий, Левченко, Лінник, Литвинів, Линник, Мироненко, Моргун, Нечипоренко, Осадчий, Остапенко, Попович, Різник, Романенко, Римаренко, Савенко, Семененко, Слюсар, Стогній, Товстоніс, Форостянка, Харченко, Хоружій, Христян, Хворостенко Чебець, Шаповал, Шевченко, Шеремет, Щербаков, Юрченко |
Див. також ред.
Примітки та посилання ред.
- ↑ Історія с. Петрики та с. Сегединці
- ↑ Географічна та метеорологічна картка села
- ↑ Сегединці на топографічній мапі України(рос.)
- ↑ Архив Юго-Западной Россіи: Ч. V, Т. ІІ — К., 1864. — С. 37
- ↑ Архив Юго-Западной Россіи: Ч. V, Т. ІІ — К., 1864. — С. 214
- ↑ Архив Юго-Западной Россіи: Ч. V, Т. ІІ — К., 1864. — С. 334
- ↑ Архив Юго-Западной Россіи: Ч. V, Т. ІІ — К., 1864. — С. 372
- ↑ Ревізькі казки поміщічих селян Черкаського повіту (1795 рік) — Частина 2 // ДАКО ф. 280, о. 2, с. 64 (PDF).
- ↑ Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии — К., 1864. — С. 401(рос.)
- ↑ Тройницкий Н. Первая всеобщая перепись населенія Россійской имперіи 1897 года. — С.-Пб., 1905. — С. 79 [Архівовано 2013-01-28 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи., — Кіевъ, 1900. — С. 682(рос.)
- ↑ Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии — К., 1864. — С. 401(рос.)
- ↑ Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи., — Кіевъ, 1900. — С. 682—683(рос.)
- ↑ Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Київ. Видавництво імені Олени Теліги, 2008 р.
- ↑ Біографічна довідка Івана Бондаренка в Книзі Пам'яті Санкт-Петербургзького політехнічного університету(рос.)
- ↑ Хмари, Іван Нечуй-Левицький 1/2 🎧 (аудіокнига) (uk-UA) , процитовано 20 лютого 2023