Відкрити головне меню

Севак Паруйр Рафаелович

Паруйр Рафаелович Севак
Паруйр Рафаелович Казарян
Псевдо Севак
Народився 26 січня 1924(1924-01-26)
с. Чанахчі, Араратський район, Вірменська РСР
Помер 6 червня 1971(1971-06-06) (47 років)
між рідним селом та Єреваном
·дорожньо-транспортна пригода
Поховання Q42883776?
Громадянство СРСР СРСР
Національність вірменин
Діяльність поет
Alma mater Єреванський державний університет
Мова творів Вірменська[1]
Премії Державна премія СРСР Державна премія Вірменської РСР
Сайт: www.paruyrsevak.com

CMNS: Паруйр Рафаелович Севак на Вікісховищі

Паруйр Рафаелович Севак (справжнє прізвище Казарян; вірм. Պարույր Ռաֆայելի Սևակ (Ղազարյան); 26 січня 1924(19240126) — 17 червня 1971) — вірменський поет та літературознавець, доктор філологічних наук, лауреат Державної премії Вірменської РСР (1967 р.), автор збірників віршів «Безсмертні повелівають» (1948 р.), «Дорога любові» (1954 р.), «Знова з тобою» (1957 р.), «Людина на долоні» (1963 р.), «Хай буде світло» (1969 р.) та ліричної поеми «Немовкнуча дзвіниця» (1959 р.), за створення якої Севак був удостоєний Державної премії СРСР.

ПсевдонімРедагувати

Паруйр Рафаелович обрав псевдонім «Севак», коли уперше запропонував свої вірші до публікації у журналі. У редакції йому сказали, що прізвище Казарян не звучне для поета, тому йому необходідний псевдонім. Недовго раздумуючи, Паруйр, який захоплювався Рубеном Севаком — видатним західно-вірменським поетом, який став жертвою геноциду, обрав собі псевдонім «Севак».

БіографіяРедагувати

Паруйр Севак народився 26 січня 1924 року в селі Чанахчі (зараз Зангакатун) Араратського району Вірменії. Після закінчення школи, у 1940 році Паруйр Севак вступив на відділення вірменської мови та літератури філологічного факультета ЄрДУ. Після закінчення ЄрДУ у 1945 р., Паруйр Севак вступає у аспірантуру Академії Наук Вірменії. В ці ж роки він одружився на своїй однокурсниці Майі Авагян та в них народився син — Грач'я, однак через кілька років цей шлюб розпався. П. Севак поїхав навчатися у Москву та вступив у Літературний Інститут ім. Горького. В Москві він одружився на Нелі Менагарішвілі. В шлюбі з Нелі у Севака народилося двоє синів — Армен та Корюн. У 1955 р. він закінчив інститут ім. Горького та до 1959 р. займався викладацькою діяльністю в тому ж інституті. У 1960 р. П. Севак повертається у Єреван. У 1963—1971 рр. П. Севак працював у Інституті Літератури ім. Абегяна старшим науковим співробітником; у 1966—1971 рр. був секретарем правління Союзу письменників Вірменії; у 1967 р. захистив дисертацію та отримав ступінь доктора наук; у 1968 р. був обраний депутатом Верховної Ради Вірменської РСР.

17 червня 1971 року, повертаючись додому з рідного села, Паруйр Севак разом з жінкою Ніно Менагаришвілі потрапив у автокатастрофу та померли.

ТворчістьРедагувати

Перші вірші Паруйра Севака побачили світ у журналі «Радянська література». А через деякий час були опубліковані перші збірки віршів «Безсмертні беруть верх» (1948 р.), «Дорога любові» (1954 р.), «Знову з тобою» (1957 р.), «Людина на долоні» (1963 р.), «Хай буде світло» (1969 р.) і перша поема «Немовкнуча дзвіниця» (1959 р.).

Великий вплив на творчість Паруйра Севака надав той факт, що його батьки змушені були втекти з західної Вірменії, яка перебувала під владою Османської Туреччини, рятуючись від Геноциду вірмен 1915 р, організованим Урядом младотурків. Роздуми поета про геноцид відображені, в основному, у поемах «Немовкнуча дзвіниця» (1959 р.) і «Трьохголоса літургія» (1965 р.), яка присвячена 50-річчю геноциду 1915 р.

П. Севак переклав вірменською мовою твори Пушкіна, Лермонтова, Єсеніна, Блока, Янки Купали, Райніса, Брюсова, Абашидзе, Маяковського, Межелайтіса, ряду угорських поетів і ін. А його твори видані російською, українською, литовською, грузинською, чеською, угорською та іншими мовами.

Автор слів пісні, що стала гімном Єревана.

ТвориРедагувати

  • Неумовкаюча дзвіниця [1]

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

ПосиланняРедагувати

  • Йосиф Вердіян, «СЕРДЦЕ — ЦЕ ОРДЕН, ЩО НОСЯТЬ ВСЕРЕДИНІ»[2]
  • Міхо Мосулішвілі, «Хто такий Паруйр Севак?» [3]