Відкрити головне меню

Світова мережа біосферних заповідників

стаття-список у проекті Вікімедіа
Мапа мережі станом на 2007 рік: червоний — більше 35 заповідників, помаранчевий — від 20 до 34, жовтий — від 15 до 19, зелений — від 10 до 14, блакитний — від 5 до 9, фіолетовий — від 1 до 4. Транснаціональні заповідники рахуються кілька разів.

Світова мережа біосферних заповідників (англ. World Network of Biosphere Reserves) — мережа біосферних заповідників міжнародного значення під патронажем ЮНЕСКО, встановлена на Міжнародній конференції з біосферних заповідників (англ. International Conference on Biosphere Reserves) в Севільї в 1995 році.

На даний момент (2016 рік) існує 669 біосферний резерват в 120 країнах по цілому світі, в тому числі 16 транскордонних об'єктів.[1] В деяких джерелах біосферні резервати називають біосферними заповідниками.

Кількісний поділРедагувати

Країни на території яких нараховується більше ніж 10 заповідних резерватів.

 

Історія створення мережіРедагувати

Ідея створення спеціальних зон, в яких можна займатися не тільки збереженням біологічного різноманіття, а й моніторингом екологічних процесів, з'явилася майже відразу. У 1974 році в США був заснований перший біологічний резерват, основною діяльністю якого було проведення довгострокових досліджень (по базі даних програми перші біосферні заповідники з'явилися в 1976 році[2]). У 1976 році було визначено поняття біосферного резервату. Перші біологічні заповідники відкривалися на базі вже існуючих природоохоронних територій, переважно національних парків і заповідників, де стали проводитися наукові дослідження під егідою МАБ. Відповідно, вони практично не виконували функції співпраці і у них була відсутня перехідна зона[2]

У 1983 році в Мінську , СРСР, пройшов перший Конгрес з біосферних резерватів, в результаті якого був вироблений детальний план розвитку .

У 1992 році на саміті «Планета Земля» в Ріо-де-Жанейро була прийнята конвенція про біологічне різноманіття, яка підтвердила необхідність глобального аналізу соціальних та економічних проблем разом з проблемами навколишнього середовища. Конвенція представила екосистемний підхід і сформулювала ідею залучення місцевого населення у збереження і розвиток місцевого навколишнього середовища.

Севільська конференція ЮНЕСКО в 1995 році сформувала Севільську стратегію і прийняла Положення про біосферні резервати. У положенні визначаються процеси формування мережі, номінації, затвердження і виключення резерватів, періодичні перегляди діяльності. Севільська стратегія стала основоположним документом у роботі програми .

Динаміка кількості біосферних резерватів у світіРедагувати

Рік Кількість біосферних резерватів Кількість країн учасниць
1976 59 8
1981 200 55
2009 533 107
2013 621 117
2014 631 119
2016 669 120

Визначення біосферного резерватуРедагувати

Ще в 1970 — х роках фахівці ООН запропонували для біосферних резерватів концепцію зонування, яка полягає у створенні трьох спеціальних зон: ядро, буферна зона і транзитна зона[3]. Ядро, або основна територія, — найменш порушена екосистема. Воно користується довгостроковій захистом і дозволяє зберігати біологічну різноманітність. У ядрі проводяться дослідження й інша діяльність яка не вносить великих порушень, наприклад, освітня. У біосферному заповіднику може бути одна або кілька основних територій (кластерний тип ядра). Буферна зона розташовується навколо ядер або примикає до них. Вона використовується для здійснення екологічно безпечної діяльності, наприклад, екотуризму, а також прикладних та фундаментальних досліджень. Буферна зона повинна бути чітко визначена. Транзитна зона, або господарська зона, допускає розміщення населених пунктів і деяку сільськогосподарську діяльність. У господарській зоні місцеві адміністрації та інші організації працюють спільно з метою раціонального управління і стійкого відтворення ресурсів[4].

Збереження біорізноманіття в зоні з найбільш суворим природоохоронним режимом є основним результатом зонування. У буферній зоні існують менш жорсткі обмеження природокористування, а в транзитній зоні обмеження стосуються тільки певних форм діяльності, які можуть завдати непоправної шкоди природним комплексам, які охороняються у біосферних резерватах. Співробітники резервату не мають повноважень здійснювати контроль за землекористуванням в господарській зоні. Переговори носять добровільний характер, заснований на взаємному визнанні інтересів. У разі виникнення протиріч при відсутності законодавчої бази захист біосферних резерватів з боку держави в господарській зоні практично неможлива.

Включення до мережіРедагувати

Згідно 3 статті Положення, для включення в міжнародну мережу кожен біосферний заповідник повинен виконувати ряд взаємодоповнюючих функцій: збереження, розвитку і науково-технічну функцію. Біосферні резервати затверджуються Міжнародним координаційним радою програми «Людина і біосфера» за заявкою відповідної держави[5].

Регіональні мережіРедагувати

Важливу роль у роботі програми «Людина і біосфера» грають регіональні мережі. Регіональних мереж п'ять. Вони не мають суворих кордонів і ряд держав бере участь у роботі декількох мереж, наприклад, в базі даних програми біосферні резервати Алжиру включені як в регіональну мережу ліги арабських держав, так і в регіональну мережу Африки. Біосферні заповідники розподілені по регіональних мережах наступним чином:

Регіон ЮНЕСКО Кількість біосферних резерватів Кількість країн учасниць
Африка 64 28
Ліга арабських держав 27 11
Азія і Тихоокеанський регіон 124 23
Європа і Північна Америка 289 34
Латинська Америка і країни Карибського басейну 117 21

Всесвітня мережа біосферних резерватів в АфриціРедагувати

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Африці

Африканська мережа була створена на регіональній конференції по кооперації біосферних резерватів в галузі збереження біорізноманіття та сталого розвитку, яка проходила в 1996 році в Дакарі, Сенегал. Наступна зустріч у рамках мережі пройшла в Кейптауні, ПАР, з 10 по 15 вересня 2007 року, остання зустріч відбулася Найробі, Кенія, з 13 по 18 вересня 2010 року. Для збільшення ефективності роботи регіональної мережі було створено чотири тематичних підпроекти щодо зонування і поліпшення функціонування біосферних заповідників, для зв'язку біосферних заповідників з місцевими адміністраціями, включаючи соціальну і фінансову взаємодію, щодо створення транскордонних міжнародних біосферних заповідників, по логістичній підтримці функціонування заповідників[6].

Фотогалерея
Болома-Біжагош, Гвінея-Бісау Маунт-Муланже, Малаві Кейп-Уайнлендс, ПАР

Всесвітня мережа біосферних резерватів у Лізі арабських державРедагувати

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів у Лізі арабських держав

Арабська мережа біосферних резерватів була офіційно створена в 1997 році на зустрічі в Аммані, Йорданія. Метою створення регіональної мережі є об'єднання зусиль національних комітетів країн Ліги арабських держав з створення біосферних резерватів та проведення спільних досліджень. Учасники мережі сформували координаційну раду. На зустрічах ради також проходять наради експертів і технічних робочих груп. Остання зустріч координаційної ради, пройшла в 2010 році в Лівані на території біосферного резервата Шуф[7].

Фотогалерея
Сокотра, Ємен Джурджура, Алжир Шуф, Ліван

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Азії і Тихоокеанському регіоніРедагувати

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Азії і Тихоокеанському регіоні

Регіональна мережа біосферних заповідників в Азії і Тихоокеанському регіоні є єдиною мережею, яка в свою чергу розділена на секції:

  • Східно — Азійська мережа біосферних заповідників ;
  • Південно — Східно — Азійська мережа біосферних заповідників ;
  • Тихоокеанська мережа біосферних заповідників ;
  • Південно — та Центрально — Азійська мережа біосферних заповідників.

Східно — Азійська мережа біосферних резерватів була утворена в 1994 році[8] і включає такі країни як КНДР, Республіка Корея, Китай, Монголія, Японія. У 1998 році до мережі приєдналася Росія. Співробітництво здійснюється 16 біосферними заповідниками, які знаходяться в азійській частині країни. Загальні наради в рамках САМБР проводяться за підтримки Пекінського бюро ЮНЕСКО раз на два роки.[9].

Південно — Східно — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Камбоджа, Китай, Індонезія, Японія, Лаос, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Таїланд і В'єтнам. Крім того, до нарад часто приєднується Австралія[10]. Мережа працює в рамках регіонального бюро Юнекс у Джакарті[9].

Тихоокеанська мережа біосферних заповідників була утворена в 2006 році і включає в себе чотири острівних держави у Тихому океані : Федеративні Штати Мікронезії , Кірибаті , Палау і Самоа . Створення тихоокеанської мережі відображає інтереси регіону в повноправну участь у міжнародній мережі біосферних заповідників. В даний час в регіоні створено три біосферних заповідника[11].

Південно — та Центрально — Азійська мережа біосферних заповідників була утворена в 1998 році і включає такі країни як Бангладеш, Бутан , Індія, Іран, Монголія, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка .[12]

Фотогалерея
Озеро Чині, Малайзія Кат Ба, В'єтнам Тонле Сап, Камбоджа

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній АмериціРедагувати

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці

Європейська мережа біосферних заповідників є найбільшою і найстарішою серед регіональних мереж. Вона включає 34 країн Європи , Канаду та США і представляє 289 біосферних резервати. Зустрічі представників європейської мережі проходять майже кожні два роки з 1986 року[13].

Фотогалерея
Ніагара-Ескарпмент, Канада Пік Європа, Іспанія Ентлебух, Швейцарія

Всесвітня мережа біосферних резерватів в Латинській Америці і країнах Карибського басейнуРедагувати

Основна стаття: Всесвітня мережа біосферних резерватів в Європі та Північній Америці

Латиноамериканська регіональна мережа покликана посилити діяльність програми в країнах Латинської Америки і Карибського басейну, а також Іспанії та Португалії допомогою консолідації зусиль національних комітетів у сфері співпраці та створення нових біосферних заповідників. 14-а нарада регіональної мережі пройшло разом з першою латиноамериканською конференцією з 9 по 14 листопада 2010 року в Пуер-Морелос, Мексика[14].

Фотогалерея
Sian Ka´an, Мексика La Campana-Pecuelas, Чилі Paraná Delta, Аргентина

Біосферні резервати за країнамиРедагувати

Список країн на території яких розташовані біосферні резервати, їх кількість станом на 2013 рік.

Країна Кількість біосферніх резерватів[пр. 1] Регіон
 Австралія 14 Азія і ТО
 Австрія 7 Європа і ПА
 Алжир 6 Ліга арабських держав
 Аргентина 13 Латинська Америка і КБ
 Білорусь 3 Європа і ПА
 Бенін 2 Африка
 Болгарія 16 Європа і ПА
 Болівія 3 Латинська Америка і КБ
 Бразилія 6 Латинська Америка і КБ
 Буркіна-Фасо 2 Африка
 Велика Британія 5 Європа і ПА
 Угорщина 6 Європа і ПА
 Венесуела 2 Латинська Америка і КБ
 В'єтнам 8 Азія і ТО
 Габон 1 Африка
 Гана 2 Африка
 Гватемала 3 Латинська Америка і КБ
 Гвінея 4 Африка
 Гвінея-Бісау 1 Африка
 Німеччина 15 Європа і ПА
 Гондурас 2 Латинська Америка і КБ
 Греція 2 Європа і ПА
 Данія 1 Європа і ПА
 Домініканська Республіка 1 Латинська Америка і КБ
 Єгипет 2 Ліга арабських держав
 Ізраїль 2 Європа і ПА
 Індія 9 Азія і ТО
 Індонезія 9 Азія і ТО
 Йорданія 2 Ліга арабських держав
 Іран 10 Азія і ТО
 Ірландія 2 Європа і ПА
 Іспанія 45 Європа і ПА
 Італія 9 Європа і ПА
 Ємен 2 Ліга арабських держав
 Камбоджа 1 Азія і ТО
 Камерун 3 Африка
 Канада 16 Європа і ПА
 Катар 1 Ліга арабських держав
 Кенія 6 Африка
 Киргизстан 2 Азія і ТО
 Китай 32 Азія і ТО
 Колумбія 5 Латинська Америка і КБ
 Республіка Конго 2 Африка
 Демократична Республіка Конго 3 Африка
 КНДР 3 Азія і ТО
 Республіка Корея 5 Азія і ТО
 Коста-Рика 3 Латинська Америка і КБ
 Кот-д'Івуар 2 Африка
 Куба 6 Латинська Америка і КБ
 Латвія 1 Європа і ПА
 Ліван 3 Ліга арабських держав
 Маврикій 1 Африка
 Мадагаскар 3 Африка
 Малаві 2 Африка
 Малайзія 1 Азія і ТО
 Малі 1 Африка
 Марокко 3 Ліга арабських держав
 Мексика 41 Латинська Америка і КБ
 Мікронезія 2 Азія і ТО
 Монголія 6 Азія і ТО
 Нігер 2 Африка
 Нігерія 1 Африка
 Нідерланди 1 Європа і ПА
 Нікарагуа 3 Латинська Америка і КБ
 ОАЕ 1 Ліга арабських держав
 Пакистан 2 Азія і ТО
 Палау 1 Азія і ТО
 Панама 2 Латинська Америка і КБ
 Парагвай 2 Латинська Америка і КБ
 Перу 4 Латинська Америка і КБ
 Польща 10 Європа і ПА
 Португалія 7 Європа і ПА
 Росія 41 Європа і ПА
 Румунія 3 Європа і ПА
 Руанда 1 Африка
 Сальвадор 3 Латинська Америка і КБ
 Сенегал 5 Африка
 Сербія 1 Європа і ПА
 Сирія 1 Ліга арабських держав
 Словаччина 4 Європа і ПА
 Словенія 3 Європа і ПА
 Судан 2 Ліга арабських держав
 США 47 Європа і ПА
 Таїланд 4 Азія і ТО
 Танзанія 3 Африка
 Туніс 4 Ліга арабських держав
 Туркменістан 1 Азія і ТО
 Туреччина 1 Європа і ПА
 Уганда 1 Африка
 Узбекистан 1 Азія і ТО
 Україна 8 Європа і ПА
 Уругвай 1 Латинська Америка і КБ
 Філіппіни 2 Азія і ТО
 Фінляндія 2 Європа і ПА
 Франція 13 Європа і ПА
 Хорватія 2 Європа і ПА
 ЦАР 2 Африка
 Чорногорія 1 Європа і ПА
 Чехія 6 Європа і ПА
 Чилі 10 Латинська Америка і КБ
 Швейцарія 2 Європа і ПА
 Швеція 5 Європа і ПА
 Шрі-Ланка 4 Азія і ТО
 Еквадор 5 Латинська Америка і КБ
 Естонія 1 Європа і ПА
 ПАР 6 Африка
 Японія 5 Азія і ТО
 Казахстан 2 Азія і ТО
 Ефіопія 3 Африка
 Мавританія 1 Африка
  Сан-Томе і Принсіпі 1 Африка
 Того 1 Африка
 Зімбабве 1 Африка
 Мальдіви 1 Азія і ТО
 Литва 1 Європа і ПА
 Гаїті 1 Латинська Америка і КБ
 Сент-Кіттс і Невіс 1 Латинська Америка і КБ
  1. Транснаціональні резервати рахуються кілька разів.

Транскордонні біосферні резерватиРедагувати

Станом на листопад 2012 року у світову мережу біосферних заповідників входять 12 транскордонні резервати з 21 країни світу.[15]

Країни Біосферний резерват Рік створення
Білорусь/Україна/Польща West Polesie 2012
Хорватія/Угорщина Mura Drava Danube 2012
Марокко/Іспанія Intercontinental BR of the Mediterranean 2006
Чехія/Польща Krkokonose/Karkonosze 1992
Сальвадор/Гватемала/Гондурас Trifinio Fraternidad 2011
Франція/Німеччина Vosges du Nord / Pfälzerwald 2008
Польща/Словаччина Tatra 1992
Польща/Словаччина/Україна East Carpathians 1998
Румунія/Україна Danube Delta 1998
Бенін/Буркіна-Фасо/Нігер W Region 2002
Мавританія/Сенегал Delta du Fleuve Sénégal 2005
Португалія/Іспанія Geres — Xures 2009

ПриміткиРедагувати

  1. World Network of Biosphere reserves(англ.)
  2. а б Search the Biosphere Reserves Directory(англ.) Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «unesco» визначена кілька разів з різним вмістом
  3. История Концепции «Человек и биосфера» («Man and Biosphere») Архівовано 22 серпень 2011 у WebCite(рос.)
  4. Биосферные резерваты(рос.)
  5. International Co-ordinating Council (ICC) of the Man and the Biosphere (MAB) Programme(англ.)
  6. AfriMAB Архівовано 2 травень 2009 у Wayback Machine.(англ.)
  7. . ArabMAB Архівовано 2 травень 2009 у Wayback Machine.(англ.)
  8. East Asian Biosphere Reserve Network (EABRN) Архівовано 27 серпень 2009 у Wayback Machine.(англ.)
  9. а б 11-ое совещание Восточно-Азиатской сети биосферных резерватов(рос.)
  10. Southeast Asian Biosphere Reserve Network Архівовано 27 серпень 2009 у Wayback Machine.(англ.)
  11. PacMAB Архівовано 27 серпень 2009 у Wayback Machine.(англ.)
  12. South and Central Asia MAB Network Архівовано 27 серпень 2009 у Wayback Machine.(англ.)
  13. EuroMAB. Архів оригіналу за 29 квітень 2009. Процитовано 1 травень 2019. 
  14. Outcomes of the first Ibero-American Biosphere Reserves Congress(англ.)
  15. Transboundary Biosphere Reserves(англ.)

ПосиланняРедагувати