Священний союз (фр. La Sainte-Alliance, нім. Heilige Allianz, рос. Священный союз) — союз європейських монархів, укладений після краху наполеонівської імперії для боротьби проти революційного і національно-визвольного руху і забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу 1814—1815 рр.

Історія створенняРедагувати

Так званий акт Священного союзу було підписано 26 вересня 1815 року. в Парижі російським імператором Олександром I, австрійським імператором Францом II та прусським королем Фрідріхом Вільгельмом III.

19 листопада 1815 до Священного союзу приєднався французький король Людовик XVIII, а потім і більшість монархів Європи. Велика Британія, яка не приєдналася до Священного союзу, підтримувала його політику з низки питань, особливо в перші роки після створення союзу, і брала активну участь у його конгресах. Провідну роль на конгресах відігравали Олександр I та австрійський дипломат Клемент фон Меттерніх. Значення Священного союзу було таке: якщо у кожній країні Священного союзу почнеться революція, то, інші країни мають їй допомогти її усунути.

Конгреси Священного союзуРедагувати

Аахенський конгресРедагувати

На першому Аахенському конгресі 1818 року розв'язано питання про дострокове виведення союзних окупаційних військ з Франції, вжито заходів щодо збереження в Європі державних кордонів, встановлених Віденським конгресом, і абсолютистських режимів.

Троппауський та Лайбаський конгресиРедагувати

У листопаді 1820 року на Троппауському конгресі Росія, Австрія та Пруссія підписали протокол, який проголошував право їх збройного втручання у справи інших держав з метою боротьби з революцією. Згідно з рішеннями цього конгресу Австрія придушила Неаполітанську революцію 1820—1821 років і революцію 1821 року в П'ємонті.

Лайбаський конгрес 1821 року, був продовженням конгресу у Троппау, санкціонував австрійську інтервенцію в Неаполі та П'ємонті.

Веронський конгресРедагувати

На Веронському конгресі 1822 року, останньому конгресі Священного союзу, було прийнято рішення про збройне втручання в іспанські справи. 1823 року французька армія вдерлася до Іспанії, відновивши в ній абсолютизм. Конгрес засудив повстання проти турецького панування у Греції і відмовився прийняти грецьку делегацію, що приїхали за допомогою у Верону.

Розпад СоюзуРедагувати

Загострювались протиріччя між Священним союзом та Великою Британією (зокрема, у зв'язку з відмінностями їх позицій на Веронському конгресі щодо війни за незалежність іспанських колоній в Латинській Америці), а також всередині союзу — між Росією та Австрією з питання про ставлення до грецького національно-визвольного повстання 1821—1829 рр.

Революційний і визвольний рух продовжував розвиватися, всупереч усім зусиллям європейських монархів. У 1825 році в Росії відбулося повстання декабристів. У 1830 році спалахнули революції у Франції та Бельгії. Почалося повстання проти царизму у Польщі (1830—1831 рр.). Це завдало важкого удару самому існуванню союзу. Спроби його відновлення скінчилися невдачею.

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати