Свято-Троїцький монастир (Немирів)

Свято-Троїцький монастир — ставропігійний жіночий монастир Української православної церкви. Розташований в місті Немирів Немирівського району Вінницької області. До 1996 року називався Свято-Миколаївським.

Свято-Троїцький монастир
Vinnytska Nemyriv Nicolaus monastery Holly Trinity church-2.jpg
48°59′18″ пн. ш. 28°51′28″ сх. д. / 48.98855555558377262° пн. ш. 28.85797222224977787° сх. д. / 48.98855555558377262; 28.85797222224977787Координати: 48°59′18″ пн. ш. 28°51′28″ сх. д. / 48.98855555558377262° пн. ш. 28.85797222224977787° сх. д. / 48.98855555558377262; 28.85797222224977787

CMNS: Свято-Троїцький монастир у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

У 1645 році в Немирові був заснований жіночий монастир, але вже в 1692 році цей монастир був зруйнований татарами[1]. У документах 1722 і 1724 років згадується монастир, дата заснування та скасування якого невідомі. У другій половині XVIII століття графом Вінцентом Потоцьким в Немирові був заснований православний чоловічий монастир, в 1783 році перетворений в жіночий[2]. У 1797 році граф дарував обителі земельні угіддя. У 1798 році, за клопотанням єпископа Брацлавського і Подільського Іоанікія, монастир був введений до другого класу.

У 1809 році був побудований Успенський храм. У 1845 році пожежа знищила більшу частину обителі, вдалося зберегти лише будинок настоятельки і Успенський храм. У тому ж році на місці згорілої дерев'яної Миколаївської церкви був побудований кам'яний храм. У 1846 році монастир став чернечим. З 1851 по 1858 роки проводились ремонтні роботи в Успенському храмі, до нього були прибудовані притвори, у вівтарі постелено підлогу з чавунних плит. У 1872 році була побудована велика триярусна дзвіниця. З 1876 по 1881 роки будувалася Свято-Троїцька церква. У 1888—1889 роках була побудована ще одна дзвіниця на честь порятунку царської сім'ї під час краху імператорського поїзда[1].

У 1922 році більшовицька влада конфіскувала у монастиря всі церковні цінності і дзвони, було націоналізовано 300 десятин землі. У 1929 році монастир був закритий радянською владою, черниці, що залишилися перейшли до Браїлівського монастиря. У 1930 році храми і кілька приміщень зайняла Немирівська машино-тракторна станція (МТС), а інші приміщення віддані дитячому будинку[1].

Восени 1941 року дитячий будинок був евакуйований. Черниці повернулися в монастир і почали його відроджувати. Після звільнення Немирова від нацистських загарбників дитячий будинок знову зайняв монастирські приміщення, а також тут була відкрита школа для глухонімих і училище агрономів. Черниці продовжували жити в монастирі до травня 1951 року, допоки знову були виселені в Браїлівський монастир. Храми не використовувалися. 20 березня 1958 року Виконавчий комітет Немирівської районної ради депутатів трудящих прийняв рішення розібрати зимову Свято-Успенську церкву як аварійну[1].

19 серпня 1992 року, в свято Преображення в Свято-Троїцькому храмі була відслужена перша за довгі роки літургія[1]. 7 березня 1996 року Священний Синод Української православної церкви прийняв рішення про відродження Немирівського монастиря, який був перейменований в Свято-Троїцький за назвою єдиного збереженого храму[2]. Настоятелькою 3 квітня 1996 була призначена черниця Херувима (Грицишина). Під її керівництвом було проведено відновлення монастиря.

9 лютого 2006 року монастир отримав статус ставропігійного[3].

20 липня 2012 року було відкрито скит в місті Ладижин[4].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Немировский Свято-Троицкий женский монастырь. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 8 травня 2017. 
  2. а б Немировский Николаевский монастырь // Русские монастыри и храмы. Историческая энциклопедия / Составитель и ответственный редактор О. А. Платонов. — М. : Институт русской цивилизации, 2010. — С. 330. — ISBN 978-5-902725-61-9.
  3. Журнал № 9, Журналы заседания Священного Синода Украинской Православной Церкви от 9 февраля 2006 года (укр.). Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 8 травня 2017. 
  4. Журнал № 60, Журналы заседания Священного Синода Украинской Православной Церкви от 20 июля 2012 года. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 8 травня 2017.