Свято-Миколаївська церква (Чорноголова)

Свято-Миколаївська церква — дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Чорноголова, Великоберезнянського району, Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення (№ 199).

скасований =
Свято-Миколаївська церква
Церква в селі Чорноголова Церква в селі Чорноголова
48°51′09″ пн. ш. 22°36′27″ сх. д.
Країна	Україна
Місто	Закарпатська область
Тип	церква
Тип будівлі	церква
Стиль	дерев'яна архітектура
Перша згадка	1751
Прибудови	Дзвіниця
Реліквії і святині	Різьблення XVIII століття, іконостас
Стан	задовільний
Медіафайли у Вікісховищі

Миколаївська церква, що належить до найкращих зразків закарпатської народної архітектури, стоїть віддалено від головної дороги, на своєрідному півострові, утвореному злиттям двох потоків. Місце, як завжди, вибране бездоганно — з усіх боків церква домінує в навколишньому пейзажі, об'єднує навколо себе дороги, стежки і струмки, що розбігаються в усі боки, гармонійно взаємодіє з буянням живої природи.

Архітектура

Церква Святого Миколи Чудотворця є пам'ятником дерев'яної архітектури, в дереві якого втілені досягнення бароко. Стрункий силует ажурної дзвіниці в Чорноголові здалеку видно на тлі невисоких пагорбів, темний колір зрубу надає споруді похмуру важливість.

Спочатку церква була бойківського типу з трьома верхами, але перебудова надала їй сучасний вигляду, характерний для великої групи закарпатських церков кінця XVIII століття. Дерев'яна, збудована з ялинових брусів. Опасання, конструкції башти і даху дубові. Завершення вежі та ліхтаря покриті лемешем, стіни над опасанням і вежі — ґонтом, дахи — драницею. До зрубу бабинця і нави зі сходу примикає більш вузький шестигранний зруб. Покрита спільним дахом, м'яко охоплює злами плану. Над бабинцем дах переходить в опасання на різьблених стовпах. Опасання охоплює церкву з трьох сторін, а біля східного зрубу переходить у піддашшя на випусках зрубу. Над бабинцем височить квадратна в плані каркасна вежа-дзвіниця з підсябиттям і аркадою голосників, увінчана двоярусним бароковим завершенням. Нава та східний обсяг зберегли шатрові перекриття, над бабинцем влаштовано плоске перекриття. Бабинець і центральний об'єм з'єднані фігурним арочним вирізом. Дахи, вежа і завершення пам'ятника спочатку були пофарбовані в червоний колір. Підлоги викладені з плит пісковику.

Церква після перебудови отримала двосхилий дах, що плавною площиною покриває зруб гранчастого вівтаря і дещо ширшу наву. Усередині збережено первісні шатрові перекриття, характерні для бойківських церков. Особливу увагу привертає вежа з декоративно багатим бароковим завершенням: підсябиття з фігурно обробленими кінцями дощок і захисним дашком згори, аркада голосниць, чотирисхиле шатро з приплюснутою банею і ліхтарем. Вишуканим архітектурним елементом є галерея, утворена опасанням, що підтримується довкола бабинця і нави різьбленими стовпчиками. Подібна галерея характерна для лемківських церков Закарпаття.

Під впливом архітектурних форм західного культового зодчества майстри, що будували Миколаївську церкву в Чорноголові, повністю відмовляються від трибанної системи бойківських церков і надають своїй будові базилікальну форму з високою барочною дзвіницею. Стиль бароко тут органічно вплітається в старі форми дерев'яної церковної споруди і найбільше проявляється у зовнішніх декоративних формах і в пристрасті до заокруглення архітектурних деталей вежі. 

Історія

У давні часи село простягалося на схід від річки Лютянки, в урочищі Солоний. Там на Куртаничівському груні стояла попередня дерев'яна церква, можливо, перша в селі, заснування якої датується 1552 роком. Сучасну церкву святого Миколая Чудотворця збудували з ялини у XVII столітті триверхою у бойківському стилі. У 1751 році згадують дерев'яну церкву святого Миколи, криту шинґлами, в доброму стані, з двома дзвонами та всіма церковними книгами. Сучасного «барокового» вигляду церква набула після перебудови у 1794 році за священика Василя Івашковича. Згідно з написом на одвірку, перебудову здійснив майстер Матій Химич із села Лучки, завершивши роботу 2 червня 1794 року.

В 2018 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (№ 070023).

Інтер'єр

В інтер'єрі церкви зберігається принцип трьох просторів, поряд з двосхилим дахом також залишається і опасання, широкий скат якого, спирається на різьблені стовпи, утворює галерею з трьох сторін церкви.

У наві збережено іконостас XVIII сторіччя, скомпонований з двох частин, що різняться різьбленням колонок та обрамлення.

Дзвіниця

Біля церкви стоїть каркасна дзвіниця простої конструкції. Маленька одноярусна дзвіниця — підкреслено функціональна, але саме своєю простотою підсилює враження від церкви. Огорожа довкола церковного двору вже давно дротяна, але донині збережено давні дерев'яні ворітця

Посилання

• Церква у Чорноголові на сайті «Дерев'яні храми України» [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Прадідівська слава: база даних українських пам'яток і визначних місць [Архівовано 21 грудня 2012 у Wayback Machine.]

Джерела

• Пам'ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. — К.: Держбудвидав. — 1956.

• Артемов А. А Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т. Т.2. Винницкая, Волынская, Ворошиловградская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Закарпатская, запорожская, Ивано-Франковская, Кировоградская, Крымская области. — Киев.: Будівельник, 1984. — 336с.

• Логвин Г. Н. Украинские Карпаты. — М.: Искусство. — 1973.

• Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. — Львів.: 2000. — 880с. ISBN 966-95739-0-4

• Сирохман М. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. — К.: Грані-Т, — 2008. — 88с.