Томас Бекет
То́мас Бе́кет (англ. Thomas Becket; 21 грудня 1118 — 29 грудня 1170) — державний діяч королівства Англія, канцлер (1155–1162 р.), архієпископ Кентерберійський (1162–1170). Був вбитий прихильниками короля Генріха II в Кентерберійському соборі. Вшановується як святий і мученик Англіканською і Римо-католицькою церквами.
| Томас Бекет | |
|---|---|
| англ. Thomas Becket | |
 | |
| Народився |
21 грудня 1119[1] Чіпсайдd, Королівство Англія[1][2][3] |
| Помер |
29 грудня 1170[4] (51 рік) Кентерберійський собор, Кент[d], Королівство Англія |
| Поховання | Кентерберійський собор[4] |
| Країна | Королівство Англія[1][5][6] |
| Діяльність | богослов, суддя, католицький священник |
| Alma mater | Болонський університет |
| Знання мов | англо-нормандська[1], латина[1] і середньоанглійська[1] |
| Посада | католицький єпископ[d] і Roman Catholic Archbishop of Canterburyd |
| Конфесія | католицька церква[7][8] |
| Батько | Gilbert Becketd[9] |
 | |
БіографіяРедагувати
Томас Бекет народився в Чипсайді в Лондоні, в родині купця Гілберта Бекета і його дружини Матільди. Батько Томаса був сином лицаря, в молодості став купцем, придбав нерухомість в Лондоні і жив тут на доходи від оренди.
Початковий виховання в лицарському дусі Томас Бекет отримав під керівництвом друга свого батька Рішара де Л'Егль, а початкову освіту — в лондонському монастирі Мертон. Потім він вивчав цивільне і канонічне право в Паризькому і Болонському університетах. Після повернення до Англії в 1142 році Бекет поступив на службу до архієпископа Кентерберійського Теобальда і незабаром став одним з його діяльних помічників. У 1148 Бекет супроводжував Теобальда на собор в Реймсі, в 1152 році він був представником архієпископа в Римі і домігся від папи послання, що забороняло коронацію сина Стефана Блуаського.
Королівський канцлерРедагувати
У 1154 році Бекет став архідияконом Кентербері, а потім за рекомендацією Теобальда новий англійський король Генріх II призначив Бекета канцлером.
Томас Бекет був канцлером протягом семи років (1155–1162 роки), за цей час він домігся значного політичного впливу і підтримував з Генріхом II дружні стосунки. Бекет був вихователем спадкоємця престолу Генріха Молодого; хроністи зафіксували слова принца, що канцлер виявляв йому більше батьківської любові за один день, ніж рідний батько за все життя. У 1158 Бекет очолював посольство в Париж і успішно провів переговори про шлюб свого вихованця з дочкою Людовика VII. У 1159 році Бекет фактично керував військовим походом на Тулузу, а потім командував і іншими військовими операціями. У конфліктах між Генріхом II і архієпископом Теобальдом, Бекет незмінно ставав на бік короля. Так Бекет домігся введення земельного податку з майна, що належало Церкві. У середовищі духовенства Бекет однозначно вважався «людиною короля», тому тільки під тиском Генріха II капітул Кентербері після смерті Теобальда обрав Томаса Бекета новим архієпископом Кентерберійським. До моменту свого обрання в архієпископи Бекет не був висвячений навіть у сан священика.
Архієпископ КентерберіРедагувати
Ставши архієпископом колишній блискучий придворний повністю змінив спосіб життя і став суворим аскетом. Почав протидіяти політиці Генріха ІІ, направленій на підкорення церкви світській владі, зокрема підсудності церковних осіб королівському суду. Після прийняття так званих Кларендонських постанов у 1164 році втік з Англії до Франції. Вигнання продовжувалося 6 років і перетворило Бекета на затятого фанатика. Він намагався знайти підтримку в папи, але не отримавши її замирився з королем і повернувся на батьківщину. Томас Бекет, розраховуючи на підтримку населення серед якого був дуже популярним, знову розпочав боротьбу з королем, але був вбитий 29 грудня 1170 року прихильниками Генріха II[10] в Кентерберійському соборі. На вимогу народу, який уважав Бекета мучеником, король змушений був скасувати судові положення Кларедонських постанов. В 1173 році Томаса Бекета було канонізовано папою Олександром III.
Цікаві фактиРедагувати
- Саме щоби подивитися на домовину Томаса Бекета в Кентербері, здійснювали свою мандрівку герої «Кентерберійських оповідей» Джеффрі Чосера.
- Конфлікт вірності товаришеві та вірності обов'язкові лежить в основі п'єси Жана Ануя «Бекет» про непрості стосунки єпископа з королем.
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б в г д е Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
- ↑ http://www.historyorb.com/people/thomas-becket
- ↑ http://www.oxforddnb.com/templates/article.jsp?articleid=27201&back=
- ↑ а б http://www.bbc.co.uk/history/historic_figures/becket_thomas.shtml
- ↑ https://www.tes.co.uk/teaching-resources/secondary-44354/history-45917/ks3-medieval-monarchs-45956/henry-ii-and-thomas-a-becket-45960/
- ↑ http://www.akg-images.co.uk/C.aspx?VP3=DirectSearch&KWID=2UMDEOQKZ_U
- ↑ http://www.britannica.com/biography/Saint-Thomas-Becket
- ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Король не надавав прямого наказу щодо вбивства, але неодноразово висловлював побажання аби хтось змусив замовкнути «цього попа».
ДжерелаРедагувати
- Средневековый мир в терминах, именах и названиях: словарь-справочник / Е. Д. Смирнова; Л. П. Сушкевич; В. А. Федосик. — Минск : Беларусь, 1999. — 383 с. — ISBN 985-01-0151-2. (рос.)
ПосиланняРедагувати
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |