Відкрити головне меню

Свергун Ігор Миколайович
Народився 10 лютого 1966(1966-02-10)
СРСР СРСР : Харків
Помер 23 червня 2013(2013-06-23) (47 років)
Пакистан Пакистан:
Гілгіт-Балтистан
(підніжжя гори Нангапарбат)
·Внаслідок теракту
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність спортсмен
Відомий завдяки альпініст
Нагороди
Орден «За особисту мужність»
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Свергун Ігор Миколайович (нар. 10 лютого 1966(19660210), Харків, УРСР, СРСР  — пом. 23 червня 2013, Нангапарбат, Пакистан) — відомий український (радянський) альпініст.

ВизнанняРедагувати

Майстер спорту з альпінізму (1989), МСМК (1991), інструктор-методист 3-ї категорії.

Державна нагорода СРСР — орден «За особисту мужність» (1990).
Державні нагороди України — орден «За заслуги» III ступеня (1996) та орден «За мужність» III ступеня (1999).

ВершиниРедагувати

Найкращі сходження:

Інші сходження:

  • Манаслу 1991 р. з Олексієм Макаровим, Віктором Пастухом у першій українській гімалайській експедиції, очолюваній Володимиром Шуміхіним.
  • Гашербрум-II — 2008 р. з Сергієм Бершовим, Олексієм Бічним — за класичним маршрутом (в експедиції, організованій Харківським обласним клубом альпіністів). Перед початком сходження його учасники встановили біля підніжжя гори меморіальну дошку в пам'ять про двох українських альпіністів: Віктора Пастуха з Харкова й кримчанина Геннадія Василенка, загиблих 1996 року під час спроби підкорити Шиша-Пангму.

Ігор Свергун двічі підкорив Еверест, був на багатьох восьмитисячниках світу. Одне з найбільш значущих сходжень — Південна стіна Лхоцзе, яку Райнхольд Месснер назвав маршрутом XXI століття[2], хоч сам Ігор на вершину й не піднявся.

« Це сходження стало моєю візитною карткою. Де б я не зустрічався з альпіністами, коли звучить пароль «Лхоцзе», виникає непідробне захоплення.
Сходження було дуже складним. Ми не були готові до всього, з чим зіткнулися. У книгах — усе інакше.
Оригінальний текст (рос.)
Это восхождение стало моей визитной карточкой. Где бы я ни встречался с альпинистами, когда произносится пароль «Лхоцзе», возникает неподдельное восхищение.
Восхождение было очень сложным. Мы не были готовы ко всему, с чем столкнулись. В книгах - все по-другому.
»

[2]

Ставлення Ігоря Свергуна до гір добре ілюструє його фраза: «Для альпініста гори — це єдине місце на землі, де він почуває себе комфортно і свою потрібність на цій планеті…»[3]

До своєї загибелі Ігор Свергун продовжував займатися альпінізмом, вів роботу з молоддю в Харківському альпклубі й був тренером в експедиціях.

ЗагибельРедагувати

Загинув разом з Бадаві Кашаєвим, Дмитром Коняєвим та альпіністами з інших країн у ніч проти 23 червня 2013 року внаслідок нападу терористів на табір альпіністів біля підніжжя гори Нангапарбат у Пакистані[4].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Харківський альпклуб
  2. а б Наталья КОШЕНКОВА (20-10-2010, 19:23). В книгах - все по-другому. Новости Харькова. Процитовано 21.03.2015. 
  3. Медіапорт[недоступне посилання з травень 2019]
  4. Згадати поіменно. Названо прізвища українців, загиблих у Пакистані. Архів оригіналу за 16 жовтень 2013. Процитовано 23 червень 2013.