Вікіпедія

Саркісян Роза Володимирівна

українська театральна режисерка
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Саркісян.

Роза Володимирівна Саркісян (нар. 20 січня 1987, м. Степанакерт, Нагірно-Карабаська автономна область) — українська театральна режисерка, кураторка. Режисерка Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (2019-2021)[1]. Головна режисерка Першого академічного українського театру українського для дітей та юнацтва[2] у Львові (2017-2019).[3] Стипендіат Президента України (2019)[4].

Саркісян Роза Володимирівна
Ім'я при народженні вірм. Ռոզա Սարգսյան
Народилася 20 січня 1987(1987-01-20) (37 років)
Ханкенді, Нагірно-Карабаська автономна область, СРСР
Країна  Україна
Діяльність театральна режисерка
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна

Життєпис ред.

Народилася 20 січня 1987 в місті Степанакерт. В 1992 році з батьками переїхала до України.

З 2004-2009 р. вчилася на кафедрі політичної соціології соціологічного факультету Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. [1]. У 2012 році закінчила Харківський національний університет мистецтв (майстерня О. Барсегяна).

З 2011 року на професійній сцені. У 2012 році Роза закінчила кафедру режисуру, мала досвід роботи з Сєвєродонецьким муніципальним театром, Російським академічним молодіжним театром[2], Московським театром «Театральний особняк», Удмуртським академічним театром російської драми, Харківським театром юного глядача, Варшавським театром «Teatr Komuna // Варшава».

У 2014 році на базі Харківської муніципальної галереї театр DeFacto.3]

З 2014—2016 роки учасниця Лабораторно-освітнього проєкту за підтримки EEPAP (Eastern European Performance Arts Platform).[5]

З 2016 року починає співпрацю з драматургинею Іриною Гарець і Театр сучасного діалогу в місті Полтава.

 

В 2016 році стала однією з режисерок вистави «Мій дід копав, мій батько копав, а я не буду» (Міжнародний проєкт «мапи страху/ мапи ідентичності» ).[6]

В 2017 році стала стипендіат Ґауде Полонія (стипендія Міністерства культури Республіка Польща, м. Варшава). В рамках стипендії «Gaude Polonia» здійснила проєкт під керівництвом драматурга і куратора Йоанни Віховської, присвячений дослідженню функціонування незалежного театрального центру «Teatr Komuna // Варшава».[7]

З 2017—2019  обіймала посаду головної режисерки Першого академічного українського театру українського для дітей та юнацтва (м. Львів)[8][5]

У жовтні 2017 року перемогла у конкурсі молодої режисури від Британської ради в Україні «Taking the stage» з п'єсою Сари Кейн «Психоз 4.48»[6].

У грудні 2019 року перемогла у конкурсі на заміщення вакантної посади режисера-постановника Франківського національного драмтеатру[7][8].

Режисерка працює із синтезом театральних ігрових практик, постдокументального театру, кінематографу, музики та перформансу[9].

Режисерські роботи ред.

Сєвєродонецький міський театр драми, Сєвєродонецьк[10]
  • 2011  — «З широко розкритими очима» (трагіфарс за мотивами п'єс екзистенціалістів ХХ століття)
Театр DeFacto і Харківська муніципальна галерея
  • 2014  — «Так, мій фюрере», текст Б. Швайгер, музика О. Малацковська (незавершений концерт для однієї акторки, фортепіано та оркестру, театр DE FACTO, Харків[11][12]
  • 2014  — «Часу немає. За склом», site-specific theatre, текст Володимир Снігурченко, Міжнародна бієнале сучасного мистецтва Non Stop Media 2014, Харків [13]
  • 2014  — «ВО(й)НА», проєкт-дослідження «ВІЙНА.ВОНА» [14]
  • 2015  — «Вбити жінку», перформанс-дослідження, фестиваль «СТАТИ/ГОРИЗОНТАЛЬ», кураторський проєкт Марини Конєвої «Дисморфофобія», Старий Цирк, Муніципальна галерея, Харків 
  • 2015 — «Музей миру. Музей війни», документальна вистава, текст Д. і Я. Гуменні, театр DE FACTO, Харків [15]
Київський театр «Актор»
Перший український театр для дітей та юнацтва
  • 2018  — «Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи», драматургиня Йоанна Віховська за темами твору Ельфріде Єлінек «За дверима»[21]
Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
  • 2019 — «Мовчанка. Місто, в якому я не хочу жити», гра-перформанс за участю глядачів, копродукція з Освітнім центром прав людини у Львові
  • 2020 — «Макбет», драматурги Андрій Бондаренко, Лєна Лягушонкова за мотивами В. Шекспіра, лабораторна робота зі студентським курсом кафедри майстерності актора і театрознавства ЛНУ ім. І. Франка[22]
Івано-Франківський національний академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка
  • 2020 — «Навіщо Лемуру хвіст Чупакабри?»
Театр Повшехни (м. Варшава, Польща)
  • 2022 — «Radio Mariia», драматургія Йоанна Віховська, Кристина Беднарек
Незалежні театральні проєкти, міжнародні копродукції, проєкти в рамках лабораторій
  • 2012  — «Шокошопінг» (бліц вистава за п'єсою М. Жупанчича), Харківський Будинок актора, Харків
  • 2012  — «ОЗВЕЗДАМОИХ» (бліц вистава за п'єсою А.Афанасьєв), Фестиваль дитячої драматургії «Прем'єра Про», Москва [23][24]
  • 2013 — «Вдома» В. Розова, «Фестиваль, присвячений 100-річчю В. С. Розова», Російський академічний молодіжний театр, Москва [25][26]
  • 2013 — «Гамлет» за мотивами У. Шекспіра, Лабораторія «Всесвіт Шекспіра», Російський академічний драматичний театр Удмуртії, Іжевськ [27]
  • 2016 — «Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду»[28][29] вистава, в рамах польсько-українського перформативного проєкту «Мапи страху. Мапи ідентичності»  — співрежисерка разом з польсько-британською режисеркою Агнешкою Блонською, драматурги Йоанна Віховська і Дмитро Левицький[30][31][32][33][34][35]
  • 2016  — «Теорія великого фільтра» вистава в рамах проєкту ОБСЄ та Суспільної служби України «Злочини на ґрунті упереджень», Театр сучасного діалогу, Полтава[36] [37][38]
  • 2018  — «Склянка морквяного соку» (документальна вистава в рамках проєкту «Протидії насилля в сім'ї»), драматург Ірина Гарець, ГО «Вдома», Івано-Франківськ[39]
  • 2018  — «Голоси околиць: про вибір» (документальна вистава в рамках проєкту «Голоси околиць: робота з підлітками з села Черниця, Бродівський район, Львівська область»[39]
  • 2020 — «H-effect», постдокументальна вистава, драматургиня Йоанна Віховська[40]
  • 2021 — «Демо. Вправи для початківців», перформанс, драматургія Йоанна Віховська, Люба Ільницька[41]
Кіно
  • 2017, «Людина з обличчям», анімаційний документальний короткометражний фільм за мотивами книги Варвари Барац — співрежисерка з Діаною Ходячих[42][43][44]

Кураторська робота, педагогічна діяльність ред.

  • 2014, одна з засновниць незалежного проєктного театру «Театр DeFacto» (Харків)[45]
  • 2015, Європейські театральні студії в Муніципальній галереї (Харків) — співкураторка[46][47]
  • 2015, Школа акторської майстерності AlterSchool (Харків) — викладачка акторської майстерності
  • 2016, (Non)fiction Lab, лабораторія перформативних досліджень та політичного театру  — кураторка проєкту, викладачка
  • 2016, «Квартира Міллер», мистецький проєкт за підтримки Фундації Центр сучасного мистецтва і онлайн журналу Korydor «Від першої особи: Пам'ять. Голос. Діалог»  — одна з авторок проєкту[48]
  • 2017, «Театральна лабораторія: за межами страху» (Запорізька нова драма, Запоріжжя) — тренерка, режисерка
  • 2017, Фестиваль незалежного українського театру «Десант. ЮА» (Варшава) — співкураторка разом з Йоанною Віховською[49][50][51]
  • 2018, Літня школа акторської та режисерської майстерності Національної спілки театральних діячів України (Буча, Київ) — тренерка[52]

Нагороди та номінації ред.

  • 2017 - лауреат всеукраїнського конкурсу молодих режисерів «Taking the stage 2017» від British Council Ukraine з ескізом вистави «Психоз 4:48» Сари Кейн[53]
  • 2017 - лауреат стипендіальної програми від Міністра культури Республіки Польща «Gaude Polonia - 2017»[54]
  • 2018 - лауреат «Премія Львівської міської ради «Найкращий працівник культури 2018 року. Номінація «Театральне мистецтво»[55]
  • 2019 - учасниця програми Європейського Союзу Culture Bridges (Берлін)[56]
  • 2019 - стипендіат Президента України 2019-2020 в галузі «Театральне мистецтво»
  • 2019 - Спеціальна премія журі Всеукраїнського театрального фестивалю "Світогляд" за «Креативність творчого пошуку» (режисерка Роза Саркісян)

Примітки ред.

  1. ↑ Новини Львова: Театр Заньковецької втрачає акторів: Юрій Хвостенко переїжджає у Франківськ. Гал-інфо. Процитовано 17 січня 2020.
  2. ↑ Перший. Як у Львові змінюється найстаріший дитячий театр в Україні. tvoemisto.tv. Процитовано 31 березня 2018.
  3. ↑ Міністерство культури України :: Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка оголошує результати конкурсу на заміщення вакантних посад. mincult.kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 17 січня 2020.
  4. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №661/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 19 січня 2020.
  5. ↑ “Український театр: шлях до себе” – дослідження стану театральної галузі в Україні (укр.). Процитовано 14 березня 2019.
  6. ↑ English, UATV (10 жовтня 2017). Ukrainian Directors “Take the Stage” at the British Council Theatre Competition. Medium (англ.). Процитовано 10 квітня 2018.
  7. ↑ Команду Франківського драмтеатру поповнили дві відомі персони - Місто. mi100.info. Процитовано 5 червня 2020.
  8. ↑ «Це великий здобуток для нас»: штат Франківського драмтеатру поповнила перспективна режисерка вірменського походження (ФОТО). Galka.if.ua Новини Івано-Франківська (укр.). Процитовано 5 червня 2020.
  9. ↑ Фестиваль «Ніч у Львові 2018: липень». Ваша афіша. Процитовано 2 квітня 2019.
  10. ↑ teatr DEFACTO (13 лютого 2012), 2011 / С широко раскрытыми глазами / режиссер Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
  11. ↑ В Харькове показали «Да, мой фюрер!» :: Teatre :: современный театр в Украине. teatre.com.ua (рос.). Процитовано 5 березня 2018.
  12. ↑ teatr DEFACTO (6 липня 2014), 2014 /Да, мой фюрер / реж. Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
  13. ↑ Дневник фестиваля NON STOP MEDIA VII: UPGRADE. День 4, 5, 6. ART Ukraine. Процитовано 6 березня 2018.
  14. ↑ teatr DEFACTO (7 січня 2015), 2014 / ВО(Й)НА / режиссер Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
  15. ↑ teatr DEFACTO (16 травня 2015), 2015 / Музей мира. Музей войны / реж. Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
  16. ↑ Эти длинные ноги Черкашиной в спектакле «Психоз в 4:48». YABL (рос.). Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 12 квітня 2018.
  17. ↑ Текст: Анастасія Гайшенець Фото: Олексій Товпига. Смерть, сексуальність, божевілля, кетчуп.
  18. ↑ Психоз, каліки, кицюня: сім лютих прем'єр. DT.ua. Процитовано 8 березня 2018.
  19. ↑ Taking the Stage — Роза Саркісян — Психоз о 4.48 - Радио Аристократы. aristocrats.fm. Процитовано 3 березня 2018.
  20. ↑ роза саркісян: А. Гайшенець. Смерть, сексуальність, божевілля, кетчуп. роза саркісян. Процитовано 5 грудня 2020.
  21. ↑ Можливість наважитись VS сміливість наважитись | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 9 жовтня 2018.
  22. ↑ МАКБЕТ – Театр Лесі Українки. teatrlesi.lviv.ua. Процитовано 29 листопада 2020.
  23. ↑ МАЛЕНЬКАЯ ПРЕМЬЕРА-2012»: фестиваль пьес для детей. premiera-fest.livejournal.com. Процитовано 5 лютого 2019.
  24. ↑ Фестиваль пьес для детей «МАЛЕНЬКАЯ ПРЕМЬЕРА» (Москва, 8-10 декабря). livetheatre.livejournal.com. Процитовано 5 лютого 2019.
  25. ↑ Pavelrudnevwrote, 2013-11-29 15:33:00 Pavelrudnev Pavelrudnev 2013-11-29 15:33:00. Розовские чтения. pavelrudnev.livejournal.com (en-us) . Процитовано 5 лютого 2019.
  26. ↑ Pavelrudnevпише, 2013-11-29 15:33:00 Pavelrudnev Pavelrudnev 2013-11-29 15:33:00. Розовские чтения. pavelrudnev.livejournal.com (укр.). Процитовано 29 листопада 2020.
  27. ↑ ВСЕЛЕННАЯ ШЕКСПИРА | Петербургский театральный журнал (Официальный сайт). ptj.spb.ru (рос.). Процитовано 29 листопада 2020.
  28. ↑ Розлючені й чесні | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 9 квітня 2018.
  29. ↑ ГогольFEST 2016, день 9. "Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду" (прем'єра). Flickr (en-us) . Процитовано 9 квітня 2018.
  30. ↑ Кінець удавання: мапи ідентичності українського (а)театру :: Teatre :: современный театр в Украине. teatre.com.ua (рос.). Процитовано 7 квітня 2018.
  31. ↑ Кто мы и откуда: одесская трагедия 2 мая, Революция Достоинства и другое в современном театре (ФОТО). Южный Курьер. Одесса. Процитовано 7 квітня 2018.
  32. ↑ Неоднозначне минуле і хаос пам’яті. Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні (укр.). Процитовано 5 березня 2018.
  33. ↑ «Мій дід копав…»: хаос пам’яті. Korydor. 29 березня 2017. Процитовано 5 березня 2018.
  34. ↑ UA:КУЛЬТУРА (26 вересня 2016), Вистава Мій дід копав мій батько копав а я не буду, процитовано 2 березня 2018
  35. ↑ teatr DEFACTO (29 січня 2017), 2016 / Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду, процитовано 2 березня 2018
  36. ↑ У Полтаві відбулася прем’єра документальної вистави «Теорія великого фільтра».: Ресурсний центр ГУРТ. gurt.org.ua (рос.). Процитовано 6 березня 2018.
  37. ↑ Про стереотипи та толерантність в виставі «Теорія великого фільтра» – Студія 42. Студія 42 (uk-UA) . 24 березня 2017. Архів оригіналу за 6 березня 2018. Процитовано 6 березня 2018.
  38. ↑ Як працювати з дискусійними темами минулого: 5 прикладів з Фестивалю живої історії | Громадський простір. www.prostir.ua (укр.). Процитовано 6 березня 2018.
  39. ↑ а б Голоси околиць: про вибір. Голоси околиць. Процитовано 16 квітня 2020.
  40. ↑ Сьогодні відбудеться онлайн-прем'єра міжнародної вистави H-Effect про війну в Україні. 112.ua (uk-UA) . Процитовано 28 листопада 2020.
  41. ↑ Zaxid.net. Команда львівської «Фабрики повидла» презентувала першу театральну виставу. ZAXID.NET (укр.). Процитовано 4 серпня 2021.
  42. ↑ Яків Сухенко: обличчя людини - Україна модерна. uamoderna.com (uk-ua) . Процитовано 8 березня 2018.
  43. ↑ Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне. У Рівному презентували анімаційний фільм про Праведника народів світу.
  44. ↑ «Людина з обличчям» | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 8 березня 2018.
  45. ↑ Офіційний паблік Teatr Defacto. www.facebook.com (укр.). Процитовано 3 березня 2018.
  46. ↑ АТН Харьков (5 червня 2015), 05.06.15 - в Харьков приехала перформер и критик Йоанна Виховська, процитовано 10 квітня 2018
  47. ↑ Европейские театральные студии в Муниципалке. www.facebook.com (укр.). Процитовано 10 квітня 2018.
  48. ↑ Алена Соколинская. «Квартира Миллер» Трехкомнатная «хрущевка» в Харькове стала площадкой социального эксперимента.
  49. ↑ Перший перегляд українських театрів ДесантUA. Polskie Radio dla Zagranicy. Процитовано 8 березня 2018.
  50. ↑ Desant.ua/Десант.ua: війна зі стереотипами та мистецтво провокації. LB.ua. Процитовано 3 березня 2018.
  51. ↑ Десант незгодних | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 3 березня 2018.
  52. ↑ Підсумки ЛІТНЬОЇ ШКОЛИ акторської та режисерської майстерності НСТДУ в БУЧІ. nstdu.com.ua (укр.). Процитовано 3 жовтня 2018.
  53. ↑ Переможці 2017 | British Council Україна. www.britishcouncil.org.ua (укр.). Процитовано 28 листопада 2020.
  54. ↑ Stypendyści | Narodowe Centrum Kultury. | Narodowe Centrum Kultury (пол.). Процитовано 28 листопада 2020.
  55. ↑ Найкращих працівників культури та переможців конкурсів менеджерів міждисциплінарних проектів у галузі культури відзначили дипломами та грошовими преміями — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (uk-ua) . 9 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2020.
  56. ↑ "Настав час сприймати глядача як дорослу людину", – театральна режисерка Роза Саркісян про усвідомлене після подорожі до Берліна. culturebridges.eu. Архів оригіналу за 29 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Саркісян Роза Володимирівна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Саркісян_Роза_Володимирівна&oldid=40153659