Сарайчик

місто Казахстану

Сарайчик (каз. Сарайшық, Кіші Сарай, Малий Сарай[1], Малий Палац[2], від перс. سرای‎‎ — палац) — середньовічне місто XIII—XVI ст. на правому березі річки Урал, біля й на території сучасного села Сарайчик Махамбетського району Атирауської області в Казахстані, за 50 км на північ від сучасного міста Атирау[1][2]. У ряді перських й арабських джерел іменувався Сарай-Джук, Сар-Учуг та схожими назвами[2]. Спочатку одне з міст Золотої Орди на стародавньому торговому шляху з Європи до Китаю через Надволжя й Хорезм[1]. У 1242—1280 роках — столиця Улус Шибана. Столиця й єдине достовірне місто Ногайської Орди до руйнування у 1580 році, за казахського Касим-хана — у складі Казахського ханства.[3]

Сарайчик
47°30′ пн. ш. 51°43′ сх. д. / 47.500° пн. ш. 51.717° сх. д. / 47.500; 51.717Координати: 47°30′ пн. ш. 51°43′ сх. д. / 47.500° пн. ш. 51.717° сх. д. / 47.500; 51.717
Країна Flag of Kazakhstan.svg Казахстан
Розташування Атирауська область
Тип місто і місце розкопок

Сарайчик. Карта розташування: Казахстан
Сарайчик
Сарайчик
Сарайчик (Казахстан)

ІсторіяРедагувати

Домонгольський періодРедагувати

Версія про домонгольські шари ймовірно, походить від радянського історика Сергія Толстова, який вважав, що «місто було побудовано у XI ст., а може бути й у X ст. хорезмійськими колоністами на шляху в Нижнє Надволжя»[4]. Розкопки, проведені в 1996—2000 років й раніше, на городищі не виявили домонгольських шарів[5][6].

Золотоординська добаРедагувати

 
Пам'ятна монета номіналом 500 тенге, присвячена монеті, знайденій у Сарайчику.

Засноване в монгольський період на місці, де розташовувалася зимова кочова ставка[7]. Час виникнення відноситься до XIII століття[5], за припущенням О. В. Пачкалова — до початку XIV століття, першій половині правління Узбек-хана[6][8]. Найдавніші монети відносяться до правління хана Токти[5][6]. Вперше згадується Ібн Баттутой в 1330-ті роки[6]. На думку дослідника городища Актобе-Лаеті, розташованого на південь Сарайчика, Лева Галкіна, «роль затопленого Лаеті (городище Ак-Тобе) прийняв на себе Сарайчук»[6].

За легендою, про яку пише історик Абу-ль-Газі, місто засноване Батиєм. До кінця XIV століття місто не обносилося муром[7]. У XIV ст. пережило розквіт, обумовлений стратегічним становищем на шляхах зі столиць Золотої імперії у Хорезм, що сполучали країни Європи й Центральної (Согдіана) та Східної Азії (Китай). Карбувалася монета[2][9]. Сарайчик був одним з найбільших міст Золотої Орди, і центром міської агломерації (виявлено ряд городищ, зруйнованих господарською діяльністю XX століття, на околиці Атирау розташоване городище Актобе-Лаеті. Судячи з археологічних знахідок, зокрема, посудин з написами, Сарайчик був містом з розвиненою культурою[6]. У місті діяли унікальні водопровід й каналізація з керамічних труб[2]. Малося металургійне і гончарне виробництво[10]. Його жителі займалися ремеслами, баштанництвом, городництвом і рибальством. Стратегічне розташування, на шляху між Східом з Заходом, зробило місто великим центром торгівлі.

Арабський мандрівник і географ Ібн Баттута, автор записок «Подорож у Дешт-і Кипчак», описуючи своє перебування в 1334 році в Сарайчику, повідомляє про пороми на протоці Ули-су, що нагадали йому Багдад. Околиці міста були своєрідним курортним центром, сюди приїжджали пополювати і порибалити знатні люди зі всієї Орди.

Місто стояло на північному відгалуженні Великого шовкового шляху[6]. Флорентійський фінансист Франческо Бальдуччі Пеголотті у своєму довіднику Pratica della mercatura, складеному між 1338 і 1342 роками, згадує Сарачанчо (Saracanco) при описі важливого торгового шляху з Тани у Хорезм[6].

За Абу-ль-Газі в Сарайчику вступили на престол й поховані хани Бердібек й Джанібек[5][6].

В 1395 році зруйнований військами Тамерлана[1][2]. Немає точних даних про кількість зцилілих мешканців.

Після розгрому Тамерланом Сарайчик змістився на північний схід, до протоки Сорочинка[2].

Ногайський періодРедагувати

Місто відновлено в 1430—1440 роках, і з другої половини XV століття (1490-ті роки) став столицею й єдино достовірним містом Ногайської Орди до руйнування у 1580 році, за Касим-хана — у складі Казахського ханства[3][1][2]. Тут розташовувалася ставка ханів Ногайської Орди й казахського хана Касима.

Вважається, що в Сарайчику були поховані сім ханів:

У XVI столітті в Сарайчику переважав натуральний обмін[6].

Після походу надволзьких отаманів Нечая й Богдана Барбоши, в 1580 року місто було завойоване і спалено[10][2], повністю розгромлено[1] «злодійськими», тобто непідконтрольними Москві, козаками[1][10][11]. Місто було настільки зруйноване, що мешканці переселилися у Хіву[11]. В 1640 році з дозволу правителів Сарайчика, в 2 кілометрах вище течією Уралу від руїн Сарайчика[11] було закладено московськими переселенцями острог — Сарайчиківська фортеця, що поклала початок нової історії поселення[10]. На місці фортеці з'явилася Сарайчиківська станиця[10], потім — село Сарайчиковське Махамбетського району Гур'ївської області Казахської РСР[1][2].

РозкопкиРедагувати

У 1769 році руїни Сарайчика відвідав вчений і мандрівник Петро Симон Паллас[11].

Розвідувальні розкопки Сарайчика проводилися в 1861, 1937 і 1950 рр.[1] При розкопках в 1861 році штабс-капітаном О. Е. Алексєєвим було виявлено багато мармурових уламків, кахлів своєрідної цегли, а в давніх могилах біля Сарайчика велику кількість золотих, срібних і мідних прикрас і монет[10][11]. В 1937 році розкопки проводив фахівець в галузі археології Нижнього Надволжя Микола Артюзов (1899—1942)[12][13]. В 1950 році розкопки проводив Алькей Маргулан, в 1980-ті рр. — Лев Леонідович Галкін, в 1996-2000-ні рр. — Зайнолла Самашев[5] та інші[2].

Досліджувалися в основному шари XIV століття, виявлені споруди з саманної й рідше випаленої цегли, водогін з керамічних труб, сліди ремесел. Серед знахідок — побутові предмети, твори прикладного мистецтва[2].

На городищі виявлено монети XIII—XVI ст., хум з уривками з поеми Юсуфа Баласагуні, мушля каурі, що відображає далекі зв'язки міста, штампи, вкриті арабською в'яззю. Найбільша кількість монетних знахідок відноситься до XIV століття[6]. Найдавніші монети відносяться до правління хана Тохти[5][6]. Виявлено монети кримських ханів Гіреїв: Хаджі і Менглі[6].

СучасністьРедагувати

На початок ХХІ столітття поруч з історичним пам'ятником розташоване село Сарайчик Махамбетського району Атирауської області[2][1]. В результаті підмив річкою Урал історичний шар безповоротно руйнується. У 1999 році в цих місцях був споруджений меморіальний комплекс «Ханська ставка — Сарайчик».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л Сарайчик // Ремень — Сафи. — М. : Советская энциклопедия, 1975. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 22).
  2. а б в г д е ж и к л м н п Сарайчик / Волков И. В. // Румыния — Сен-Жан-де-Люз [Электронный ресурс]. — 2015. — С. 413. — (Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 29). — ISBN 978-5-85270-366-8.
  3. а б Ногайская Орда / Трепавлов В. В. // Николай Кузанский — Океан. — М. : Большая российская энциклопедия, 2013. — С. 255—256. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 23). — ISBN 978-5-85270-360-6.
  4. Труды Хорезмской археолого-этнографической экспедиции / Под ред. С. П. Толстова и Т. А. Жданко. — М.: АН СССР, 1958. — Т. 2: Археологические и этнографические работы Хорезмской экспедиции. 1949—1953. — С. 12. — 811 с.
  5. а б в г д е Тасмагамбетов И., Самашев З. Сарайчик. — Алматы: ОФ «Берел», 2001. — 320 с.
  6. а б в г д е ж и к л м н п р Пачкалов А. В. Новые книги по археологии и нумизматике городища Сарайчик // Вопросы истории и археологии Западного Казахстана. — Уральск, 2007. — № 1. — С. 308—331.
  7. а б Золотая Орда / Трепавлов В. В. // Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.
  8. Пачкалов А. В. Время возникновения города Сарайчука: нумизматика и археологические материалы, письменные источники // Международное (XVI Уральское) археологическое совещание. Материалы международной научной конференции. — Пермь, 2003.
  9. Пачкалов А. В. Монеты города Сарайчук // Восьмая Всероссийская нумизматическая конференция. Тезисы докладов и сообщений. — М., 2000. — С. 82-84.<nowiki>
  10. а б в г д е Сарайчик // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1900. — Т. XXVIIIa. — С. 399—400.
  11. а б в г д О развалинах татарскаго города Сараиль-Джадита // Уральские войсковые ведомости. — 1867. — 23 июля (№ 30). — С. 2—7.
  12. Арзютов Н. К. Отчет о раскопках, произведенных в 1937 на месте развалин Золотоордынского г. Сарайчика // «Известия АН КазССР». Серия археологическая. — 1949. — Вып. 2. — № 67.
  13. Арзютов Николай Константинович (1899). Открытый список.

ЛітератураРедагувати

  • Сарайчик // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1900. — Т. XXVIIIa. — С. 399—400.
  • Сарайчик // Ремень — Сафи. — М. : Советская энциклопедия, 1975. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 22).
  • Сарайчик / Волков И. В. // Румыния — Сен-Жан-де-Люз [Электронный ресурс]. — 2015. — С. 413. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 29). — ISBN 978-5-85270-366-8.

ПосиланняРедагувати