Санджая (Матарам)
Санджая з Матараму (правив у 732 – 746 роках) або у повному варіанті титулатури Rakai Mataram Sang Ratu Sanjaya (прибл. пер. Санджая володар Матараму) був засновником королівства Матарам у восьмому сторіччі.
| Санджая | |
|---|---|
| Sanjaya | |
| правитель | |
| Початок правління: | 732 |
| Кінець правління: | 746 |
| Інші титули: | Rakai Mataram Sang Ratu Sanjaya |
|
| |
| Попередник: | Санна |
| Наступник: | рака Панангкаран |
|
| |
| Дата народження: | VIII століття |
| Країна: | королівство Матарам |
| Династія: | Санджая/Шайлендра (?) |
Джерела інформації про Санджаю ред.
Його ім'я було вказане під 732 роком у санскритських Чангальських списках[1]:87-88, які було знайдено вирізьбленими у камені поблизу підніжжя пагорбу Укір (Вукір) (близько 320 м у висоту), що знаходиться на півдні регіону Кеду, центральна Ява.
Іншим джерелом що підтверджує існування Санджаї та історію його наступників є статут матарамського правителя острова Балітунга. Він пригадував, що довгий список будівельників яванського царського палацу (кератону) починає рака Санджая, далі йде махараджа рака Панангкаран, Панунггалан, Варак, Гарунг, ракай Пікатан, Каювангі, Ватухумаланг та Ватакура (який власне і був рака Балітунга).
Санджая був також відомий як ракай Матараму з додатковим титулом 'великий рату Санджая'. Титул ракай (від рака чи раке, означає 'володар') міг доповнювати будь-які титули дворянства від короля до звичайного зброєносця. Ім'я Король Санджая Сага було також згадане у стародавніх романтизованих і міфологізованих Сунданських манускиптах з Чаріта Парахіанган (або історії Парахіанган) датованих пізнішим періодом, і в яких Санджая був зображений у вигляді Сунданського короля-героя Галуха.[2]
Династії Санджая та Шайлендра ред.
Дослідник Бош вважає, що Санджая започаткував власну династію, і таким чином виникло дві династії, що правили центральною Явою; буддистська Шайлендра та шиваїстська династія Санджаї.[3] Джерела стверджують, що Санджая був затятим послідовником шиваїзму, так написано у старому китайському звіті, що називає Сандажаю китайською мовою як Чі Єн.
На думку інших істориків, династії Санджая ніколи не існувало, адже у царських надписах згадується лише одна центральнояванська династія – Шайлендра. Ця теорія була запропонована Поербатжараком, який припустив, що існувало лише одне царство (Меданг) зі столичною областю (Матарам), у якій правив Санджая, що походив з роду Шайлендра. Вчений вважає, що релігійна плутанина пов`язана з тим, що рід Шайлендра спочатку сповідував шиваїзм, а після реформи ракай Панангкарана перейшов у буддизм Махаяна.
Засновник нового кратону ред.
Відповідно до Чангальских списків, Санджая побудував лінгам (символ Шиви) на пагорбі Кунджаракунджа. Лінгам розміщувався на острові Явадвіпа (Ява), який джерело описує як благословенний, з великою кількістю рису і золота. Надпис повідомляє, що Явадвіпа довго був під владою мудрого і доброго царя Санна, а після його смерті почались міжусобиці. Скориставшись кризою, Санджая, племінник Санни (син його сестри Саннахи), зійшов на трон. Санджая оволодів святим письмом, бойовими мистецтвами і був втіленням військової могутності. Після завоювання сусідніх областей його правління було мирним і процвітаючим.[4]
Джерело описує Санджаю як законного спадкоємця попереднього правителя Яви, Санни. Після падіння царської влади, Санджая знову об`єднує королівство і сходить на трон. Жестом створення нового лінгаму він демонструє становлення нового центру політичної влади, кратону, що ототожнюється з царським палацом та фактичною столицею держави. Таким чином, права Санджаї на трон були легалізовані та закріплені у Чангальських списках. Аналіз частини напису, що стосується васальних держав і переможених царів, дає підстави вважати, що район пагорбу Укір був першою столицею королівства Матарам. Санджая, або його наступник Панамкарана (правив у 746 — 784 роках) пізніше, між 742 і 755 роками, переніс столицю на схід.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Coedès, George (1968). Walter F. Vella (ред.). The Indianized States of Southeast Asia. University of Hawaii Press. ISBN 978-0-8248-0368-1.
- ↑ R. Ng. Poerbatjaraka (1919). De Batoe-toelis bij Buitenzorg. Tijdschrift voor Indische taal-, land-, en volkenkunde. 59: 380—417.
- ↑ Dr. Bosch, "Srivijaya, de Sailendravamsa en de Sanjayavamsa", 1952.
- ↑ Drs. R. Soekmono, (1973, 5th reprint edition in 1988). Pengantar Sejarah Kebudayaan Indonesia 2, 2nd ed. Yogyakarta: Penerbit Kanisius. с. 40.