Відкрити головне меню

Самуїл Міку-Кляйн

румунський греко-католицький богослов, філософ, історик і філолог

Самуїл Міку-Кляйн (рум. Samuil Micu-Klein; вересень 1745, Саду — 13 травня 1806, Буда) — румунський церковний і культурний діяч, греко-католицький священик, василіянин, богослов, філософ, історик і філолог, представник так званої Трансільванської школи.

Самуїл Міку-Кляйн
Samuil Micu-Klein
Samuil Micu.jpg
Ім'я при народженні Maniu Micu
Народився 1745(1745)
Саду, Сібіу, Румунія
Помер 13 травня 1806(1806-05-13)
Буда, Будапешт, Угорщина
Громадянство
(підданство)
Flag of the Habsburg Monarchy.svg Габсбурзька монархія
Flag of the Habsburg Monarchy.svg Австрійська імперія
Національність румун
Діяльність мовознавець, філолог, історик, перекладач, перекладач Біблії, romanist, філософ
Alma mater Греко-католицька семінарія в Блаж
Католицька колегія «Pazmaneum» у Відні
Мова творів румунська, латинська
Magnum opus «Istoria, lucrurile și întâmplările românilor», «Biblia de la Blaj»
Конфесія католицтво

Самуїл Міку-Кляйн у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Народився з ім'ям Маніу Міку в трансільванскому селі Саду, Австрійська імперія (нині жудець Сібіу, Румунія), був сином греко-католицького священика і племінником єпископа Іноченціу Міку-Кляйна.

Освіта спочатку отримав у семінарії міста Блаж і в 1762 році вступив до Василіянського чину, де 14 жовтня отримав чернече ім'я Самуїл. Пізніше продовжив навчання в Блажі (1762—1766) і отримав стипендію для навчання в католицькій колегії «Pazmaneum» у Відні (1766—1772). Про його студентське життя у Відні збереглося мало подробиць, але відомо, що окрім філософії і богослов'я, він вивчав експериментальну фізику, механіку і математику.

У 1772 році, повернувшись в Блаж як викладач етики та математики в семінарії, Кляйн зустрівся і потоваришував із єпископом Григорієм Майором, якого він супроводжував у поїздках по його дієцезії, метою яких було проповідування ідеї єдності з Римом. Ці поїздки виявилася корисними в дослідженнях Кляйном румунської мови, особливо діалекту, на якому говорили селяни, і в ході них він збирав матеріали для своєї майбутньої праці з граматики. Кляйн також цікавився румунським фольклором, його твори були одними з найбільш ранніх робіт з цієї тематики.

У 1774 році він закінчив історичну працю під назвою «De ortu progressu conversione valachorum episcopis item archiepiscopis et metropolitis eorum», у якій виклав свої погляди щодо походження румунів від древніх римлян і про витоки католицької віри в Дакії. Мабуть, його метою було зробити єпископство митрополією, щоб воно перестало входити до складу архиєпархії Естергома.

Він вирушив до Відня в 1779 році, щоб стати префектом студій в колегії Барбареум в 1780 році, спільно з Ґеорґе Шінкаєм, він опублікував першу граматику румунської мови «Elementa linguae Daco-romanae sive valachicae».

Самуїл Кляйн повернувся в Блаж і з 1782 по 1804 рік написав кілька наукових праць і виконав ряд перекладів.

У 1804 році Міку-Кляйн переїхав у Буду, де став редактором друкарні книг румунською мовою в місцевому університеті — в надії, що це дозволить йому опублікувати свої історичні праці, проте помер два роки по тому, через що його плани не були втілені в життя.

ТворчістьРедагувати

Праці з мовознавстваРедагувати

Кляйн разом із іншим представником Трансільванської школи — Ґеорґе Шінкаєм написали латинською мовою, а потім видали першу граматику румунської мови під назвою «Основи дако-романської або волоської мови» (лат. Elementa linguae Daco-Romane sive Valahicae, 1780). У цій граматиці, подібно як у його пізніших словниках замість слів слов'янського, угорського і турецького походження, подані неологізми, утворені на базі латини.

Ці старання виникли із бажання віднести румунську (волоську) мову, яка в тім часі зазнала слов'янських впливів, до романської мовної сім'ї. Свідома романізація мови становила істотний елемент румунського «національного відродження», яке значною мірою опиралося на віру про чисто римське походження румунів. У дусі рероманізації мови був укладений також «Волосько-латинсько-німецько-угорський словник» (лат. Dictionarium valahico-latino-germanico-hungaricum), який був одним із перших в історії словників румунської (волоської) мови. Цей словник після смерті Кляйна доповнив і видав у 1825 році під зміненою назвою («Будський словник» — «Lexiconul de la Buda») Петру Майор.

Праці з історіографіїРедагувати

У рукописах Кляйн залишив історичну працю «Коротка історична відомість про походження і розвиток дакорумунського народу» (лат. Brevis historica notitia originis et progressu nationis Daco-Romanae, 1778) та історію, написану в формі катехизму під назвою «Історія румунів у питаннях і відповідях» (рум. Istoria românilor cu întrebări şi răspunsuri, 1791). У 1800—1806 роках працював над монументальною працею «Історія, діяння і доля румунів» (рум. Istoria, lucrurile şi întîmplările românilor), яка мала охопити історію трьох держав: Семигороду, Волощини і Молдови[1].

« Таку саму ролю, яка припала Маркіянові Шашкевичеві на галицькій землі, як відновникові національного, культурного й письменницького життя, відіграв Кляйн серед семигородських румунів з кінцем XVIII століття »

Амвросій Андрохович, . Віденське Babrareum...[2]

ТвориРедагувати

РукописиРедагувати

  • «Brevis historica notitia originis et progressu nationis Daco-Romanae» (1778),
  • «Istoria, lucrurile şi întîmplările românilor» (1800—1806),
  • «Dictionarium valahico-latino-germanico-hungaricum».

Видані за життяРедагувати

  • «Carte de rogacioni pentru evlavia homului chrestin» (Відень, 1779),
  • «Elementa linguae Daco-Romanae sive Valahicae» (Відень, 1780, 2-ге вид. 1805),
  • «Dissertatio canonica de Martimonio juxta disciplinam Graecae Orientalis Eccleasiae» (Відень,1782),
  • «Propovedanie sau învăţături la îngropăciunea oamenilor morţi» (Блаж, 1784; кирилицею),
  • «Biblia adecă Dumnezeiască scriptură a legii vechi şi a celei noao» (Блаж, 1795; кирилицею),
  • «Theologhiia moralicească sau bogosloviia» (Блаж, 1796; кирилицею),
  • «Loghica, adecă partea cea cuântătoare a filosofiei» (Буда, 1799; кирилицею),
  • «Legile firei, ithica şi politica sau filosofia cea lucrătoare» (Сібіу, 1800),
  • «Theologie dogmatică şi moralicească despr taine peste tot» (Блаж, 1801),
  • «Acathist sau carte cu multe rugatsuni pentru evlavia fiestequarui creştin» (Сібіу, 1801).

Посмертні виданняРедагувати

  • «Dictionarium valahico-latino-germanico-hungaricum» (розширив і видав під назвою «Lexiconul de la Buda» Петру Майор, 1825),
  • «Historia daco-romanorum sive valachorum» (фрагменти в: «Instrucţiunea publică», 1861),
  • «A lui Lucian Samosateanul a istoriei ceii adevărate» (в: «Cultura creştină», XXII, nr 1-6, 1942),
  • «Dictonarium valahico-latinum» (Будапешт, 1944),
  • «Scurtă cunoştinţă a istorii românilor» (Бухарест, 1963),
  • «Scrieri filosofice» (Бухарест, 1966; критичне видання),
  • «Elementa linguae daco-romanae sive valachice» (1980),
  • «Istoria bisercicească» (1993),
  • «Istoria românilor» (Бухарест, 1995).

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Libuše Valentová. Samuil Micu (Clain) // Slovník rumunských spisovatelů. — Praga: Nakladatelství Libri, 2001. — S. 156—157.
  2. Андрохович А. Віденське Babrareum. Історія королівської Ґенеральної Греко-Католицької семинарії при церкві св. Варвари у Відні... — С. 173.

ДжерелаРедагувати

  • Андрохович А. Віденське Babrareum. Історія королівської Ґенеральної Греко-Католицької семинарії при церкві св. Варвари у Відні з першого періоду її існування (1775—1784) // Греко-Католицька духовна семинарія у Львові. Матеріяли і розвідки зібрав о. проф. др. Йосиф Сліпий. — ч. І. — Львів 1935. — 243 С.
  • Keith Hitchins. Samuel Clain and the Rumanian Enlightenment in Transylvania // Slavic Review, Vol. 23, No. 4. (Dec., 1964). — P. 660—675.
  • Pompiliu Teodor. Sub semnul luminilor. Samuil Micu. — Cluj: Editura Presa Universitară Clujeană, 2000. — 507 p.

ПосиланняРедагувати