Самокиш-Судковська Олена
Олена Самокиш-Судковська, уроджена Бенардо (Besnard) (1863-1924) — російська художниця, ілюстратор.
| Самокиш-Судковська Олена | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| При народженні | Елена Бенард | |||
| Народження |
1863 Санкт-Петербург, Російська імперія | |||
| Смерть | 1924 | |||
| Виборг, Фінляндія | ||||
| Країна |
 Російська імперія | |||
| Жанр | книжкова графіка, портрет | |||
| Діяльність | художниця, графікеса, ілюстратор | |||
| Батько | Petr Petrovich Benardd | |||
| У шлюбі з | Судковський Руфін Гаврилович і Самокиш Микола Семенович | |||
|
| ||||
 Самокиш-Судковська Олена у Вікісховищі | ||||
Біографія ред.
Народилася в Санкт-Петербурзі, дочка військового інженера. Закінчила Павлівський інститут, два роки навчалася в художній школі в Гельсінгфорсі і брала приватні уроки у Василя Верещагіна. 1883 року вийшла заміж за академіка живопису Руфіна Судковського, але через 2 роки він помер від тифу. 1885 року виїхала до Парижу, де навчалася в приватній академії Ж. Бастьєн-Лепажа. 1889 року вийшла заміж за художника Миколу Самокиша. У цьому шлюбі вона прийняла подвійне прізвище Самокиш-Судковська.
У 1900-і роки Олена працювала в книготорговому плакаті. Дуже багато малювала для «Ниви», в тому числі оформляла різдвяні та великодні номера журналу, робила малюнки кольорових календарів, що випускалися «Нивою» як новорічні додатки. Публікувала малюнки в інших ілюстрованих виданнях («Пробудження» тощо), Малювала плакати, афіші, театральні програмки, робила видавничу і промислову рекламу.
Ілюструвала книги, зокрема, дитячі. Входила в Перший жіночий художній гурток (1882-1918), її роботи виставлялися разом з полотнами метрів російського мистецтва Верещагіна, Шишкіна, Рєпіна. 1896 року за малюнки для «Коронаційного збірника» отримала Найвищу нагороду і медаль на блакитній стрічці.
Писала портрети і жанрові картини, але відома в основному як книжковий ілюстратор. Зокрема, ілюструвала Пушкіна. Її малюнки піддавалися закидам в кітчі. Так говорили про її ілюстрації до «Євгенія Онєгіна» у виданні 1908 року (видавництво Голіков і Волберг, Санкт-Петербург). Широко відомі також її ілюстрації до казки Єршова «Коник-Горбоконик» .
Подружжя часом працювали разом: так вони обидва брали участь в підготовці ілюстрованого видання «Мертвих душ» Гоголя (друкарня А. Ф. Маркса, 1901). В одному із залів Вітебського вокзалу (в той час - Царськосільський вокзал), зведеного в 1901-1904 роках, стіни прикрашені створеними ними панно, які присвячені історії Царскосільської залізниці.
Захоплена модерном, Олена Петрівна у своїй творчості часто використовувала різноманітні орнаментальні бордюри і віньєтки, заставки і кінцівки, химерні і завжди розкішні гірлянди. Її роботи публікувалися в столичних журналах і на листівках видавництва громади св. Євгенії (відомому і під назвою «Видавництво Червоного Хреста»), яке в Росії стало випускати перші поштові картки.
Після більшовицького перевороту деякий час жила в Парижі, де і померла[1][2]. За іншими даними, вона померла у Виборзі 1924 року[3].
- Із ілюстрацій до «Євгенія Онєгіна»
-
Онєгін у себе в кабінеті -
Онєгін і Тетяна -
Тетяна
Джерела ред.
- ↑ Лаборатория фантастики. Работы художника Е. Самокиш-Судковской.
- ↑ Елена Петровна Самокиш-Судковская (1863-1924). Россия, которую мы потеряли..., Февраль 2, 2011.
- ↑ Е. Самокиш-Судковская на Яндексе