Самарська культура

Самарська культура — археологічна культура ранньої мідної доби у Надволжі. Названа за Самарською Лукою річки Волга. Культури, що займали цей ареал пізніше, іноді також називають самарськими, тому власне Самарську культуру називають Самарською культурою раннього енеоліту.

Самарська культура
Зображення
Місце розташування Поволжя
Попередник Q16701488?
Наступник Хвалинська культура
Дата й час 5000-ні до н. е.

Виявлена в 1973 році під час археологічних розкопок поблизу села Сьєзжеє Богатівского району Самарської області. Пізніше виявлено ще декілька поселень.

ДатуванняРедагувати

Початок V тисячоріччя до н. е.

Маріупольська культурно-історична спільністьРедагувати

Була частиною більш ширшої маріупольської культурно-історичної області, що, у свою чергу, також називають маріупольсько-сьєзжеєнською за головною пам'яткою самарської культури.

Для культур маріупольського типу характерно певну схожість похоронних обрядів, кераміки та інвентарю, включно з останками коней у могилах. Загальний ареал цих культур охоплює крім середнього та нижнього Надволжя степові Надністрянщину, Надбужя, Наддніпрянщину та Донеччину, нижнє та середнє Подоння та степове Поуралля.

У могильниках на південному заході цієї області знаходять прикраси із золота і міді, видобутої на Балканському півострові. Поширення мідних виробів здійснювалося шляхом обміну з трипільської та іншими західними культурами, а також як трофеїв, захоплених під час набігів.

Індоєвропейська курганна гіпотезаРедагувати

За курганною гіпотезою Марії Гімбутас самарська культура, як і наступні хвалинська та ямна культури вважаються індоєвропейськими. За курганною гіпотезою в цьому краї індоевропейці запозичили частину слів уральської мовної сім'ї. З іншого боку, на думку низки фіно-угрознавців перші мовні контакти відбулися вже між фіно-уграми та індоіранцями. У період існування Самарської культури уральська мовна спільнота перебувала на півдні Західного Сибіру.

ПоходженняРедагувати

Сформувалася на основі більш ранньої в цьому регіоні Середньоволзької культури середнього неоліту.

Наступною культурою в цьому краї була хвалинська культура середньостогівсько-хвалинської культурно-історичної спільності.

ПоширенняРедагувати

Сучасна Самарська область, інші райони лісостепового середнього Надволжя та Поуралля.

На сході Самарська культура межувала з агідельською культурою, на півдні зі спорідненою надкаспійською культурою, на заході також зі спорідненою Воронізько-донською культурою.

ПохованняРедагувати

У могилах виявлені залишки від одного до трьох осіб. Над деякими похованнями збудовано тури з каменю або невеликого могильний насип, ранній прообраз великих могил-курганів.

Похоронний обряд і археологічні знахідки в могилах самарської культури загалом аналогічні матеріальній культурі дніпро-донецької культури за одним винятком. На артефактах, знайдених у похованнях, виявлені зображення коней. У могилах також є залишки коней. Отже, люди спромоглися одомашнити цих тварин.

ЗброяРедагувати

Зброя: ножі й кинджали з кременю й кістки, які в могилах лежать у руках або в головах померлих (навіть дітей). Крім того використовували крем'яні наконечники для стріл та кістяні — для пік.

ПрикрасиРедагувати

У могилах знайдені прикраси з кістки, вирізані у формі коней або подвійний голови бика з отворами для кріплення на підвісках або кінської збруї.

ГончарствоРедагувати

Кераміка в основному представлена посудом яйцеподібної форми з виразною облямівкою. Вони не були призначені для установки на плоску поверхню та, ймовірно, підвисювалися на рогатках або вкладалися в кошик, й облямівка потрібна була для утримування посудини в рогачі. Посудина могли нести на плечі або вантажити на тварин.

По периферії посуд був прикрашений геометричним орнаментом з ліній, смуг, зигзагів або хвилястих ліній, продряпані або вдавлені в глиняні стінки гребінкою. Сенс орнаменту зрозумілий при погляді зверху: це солярний мотив, де роль сонця виконує гирло посудини.

КультиРедагувати

Судячи з солярного орнаменту кераміки, носії культури могли обожнювати сонце. Голови й копита домашніх тварин (велика рогата худоба, вівці, коні) приносили в жертву, поміщаючи їх у спеціальні неглибокі судини поверх могил і посипали вохрою.

ДжерелаРедагувати