Салтичія
Салтичі́я (місцева назва: Салтичія́) — село в Україні, у Чернігівському районі Запорізької області. Населення становить 416 осіб (1 січня 2015)[2]. Орган місцевого самоврядування — Обіточненська сільська рада.
село Салтичія | |
---|---|
Країна | ![]() |
Область | Запорізька область |
Район/міськрада | Чернігівський |
Рада/громада | Обіточненська сільська рада |
Код КОАТУУ | 2325585002 |
Облікова картка | Салтичія |
Основні дані | |
Засноване | 1822 |
Населення | 513 (2001)[1] |
Площа | 3,66 км² |
Густота населення | 140,16 осіб/км² |
Поштовий індекс | 71232 |
Телефонний код | +380 6140 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 47°07′36″ пн. ш. 36°25′23″ сх. д. / 47.12667° пн. ш. 36.42306° сх. д.Координати: 47°07′36″ пн. ш. 36°25′23″ сх. д. / 47.12667° пн. ш. 36.42306° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
131 м |
Водойми | Салтич |
Місцева влада | |
Адреса ради | 71231, с. Обіточне, вул. Миру, 42а; тел. 9-71-24 |
Карта | |
Географічне розташуванняРедагувати
Село Салтичія знаходиться на обох берегах річки тої ж назви, яка через 3 км впадає в річку Обитічна. На відстані 2,5 км розташоване село Обіточне. Загальна протяжність села 5 км. На південь від села знаходиться сопка Каратюбе — «Чорна могила».
НазваРедагувати
Назва річки, а потім села могла піти від тюркського «салтак» — грязюка.
Історичні відомостіРедагувати
Дореволюційна добаРедагувати
Село засноване 1815 року державними селянами з сусідньої Попівки, нині Смирнове, Куйбишевського району, які в свою чергу в 1805 році прибули з села Попівка, нині Полтавської області. На початку свого існування й до 1859 року Салтичія вважалася хутором Попівки. Хліборобством займалися мало, а тримали багато худоби, користуючись надлишком землі та сінокосів, які існували до початку 60-х років. У 1865 році в селі проживало 668 чоловік. У 1883 р. відбувся переділ землі. Орної землі стає більше. Землеробство в цей час переважає скотарство, але врожаї були невисокі. У 1862 році було куплено дерев'яну церкву й перевезено в Салтичію. Прихожанами також були жителі с. Обіточне. Населення села зростало за рахунок переселенців з Катеринославської та інших губерній. На початку XX ст. село було в когорті багатих та великих сіл Бердянського повіту.
У 1896 році в центрі села на кошти сільської громади збудовано початкову земську школу з будинком для вчителів та господарськими будівлями. Школа була двоштатною, у 1911 році навчалося 74 учні: 53 хлопчики й 21 дівчинка. За переписом 1897 року кількість мешканців становила 1292 осіб (650 чоловічої статі та 642 — жіночої), з яких 1278 — православної віри[3].
Радянська добаРедагувати
Революційні перетворення та прихід до влади більшовиків внесли зміни в розмірене життя селян. Частина чоловіків загинула на фронтах. Бачили жителі й вояків кайзера і денікінців і червоних і кінноту Примакова і врангелівців і махнівців. Частина служила в Махна, частина в червоних, частина в білих. Після війни землі було націоналізовано. У голод 1921–1922 в селі померло 120 чоловік. У період розкуркулення з села виселено близько 15 найкращих господарів. Під час голоду 1932–1933 років у селі померло близько 200 селян. Після цього в село завезли 20 сімей з Брянської області. У ці роки було закрито й зруйновано місцеву церкву. У 1936 році в селі організовано 7-річну школу.
203 салтичінці під час другої світової воювало на фронті, 77 з них загинуло, 107 нагороджено орденами та медалями. У важкі повоєнні роки вдалося відновити виробництво. Салтичія стає бригадним селом. У 1972 році 3-ю бригадою колгоспу «Дружба». У селі працює восьмирічна школа. Однак поступово село потрапляє в розряд неперспективних, молодь звідси виїжджає.
Українська добаРедагувати
Після утворення незалежної України в селі побудовано нову школу, а також значну кількість колгоспних будинків для селян. У 2000 р. утворено ПСП «Прогрес». На сьогоднішній день в селі працює медпункт, пошта, магазин, переробні підприємства місцевого господарства, ферми. У 2005 році закрито школу.
МоваРедагувати
українська мова | російська |
---|---|
97.47% | 2.53% |
ЕкономікаРедагувати
- «Прогрес», сільськогосподарське ПП.
Об'єкти соціальної сфериРедагувати
- Школа I—II ст.
- Клуб.
Відомі людиРедагувати
- Вукалович Михайло Петрович (1898—1969) — радянський фізик, доктор технічних наук, професор, лауреат Сталінської і Ленінської премій.
- Тищенко Юрій Пилипович — видавець, публіцист, письменник, журналіст, перекладач, суспільний діяч, член Української Центральної Ради.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Населення населених пунктів Запорізької області за даними перепису 2001 року
- ↑ Чернігівська територіальна громада - Запорізька область - Децентралізація влади
- ↑ рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-219)
ПосиланняРедагувати
ДжерелаРедагувати
- Єременко, М. Край шляху Муравського: Нариси з історії Чернігівського району. — Запоріжжя : Лана-друк, 2006. — 436 с.
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |