Салернське князівство

Салернське князівство (лат. principatum Salernitanum) — монархічна держава на півдні Італії з центром у портовому місті Салерно. Утворилась внаслідок відокремлення від Беневентського князівства після десятирічної громадянської війни в 851. Майже впродовж всього свого існування князівство було незалежною державою, проте з часом стало васалом Візантійської імперії.

Салернське князівство
849 – 1078
Салерно: історичні кордони на карті
Салерно: історичні кордони на карті
Салернське князівство (1077)
Столиця Салерно
Мови італійська
Релігії християнство (католицизм)
Форма правління монархія
Історія
 - Утворення 849
 - Ліквідація 1078
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Салернське князівство

Історія ред.

Утворення ред.

У 841 князь Беневентський Сікард помер. Його воєначальник Радельхіз проголосив себе князем, усунувши від престолу брата покійного і його спадкоємця Сіконульфа, якого ув'язнив у Таранто. Мешканці Амальфі звільнили Сіконульфа з тюрми та проголосили його князем у Салерно. Розпочалася громадянська війна. У 847 імператор Священної Римської імперії Лотар I доручив герцогу Сполетському Гі I і неаполітанському дуці Сергію I вести перемовини про поділ великого лангобардського князівства. У 849 король Італії Людовик II Radelgisi et Siginulfi principum Divisio Ducatus Beneventani поділив князівство на два зі столицями у Беневенто і Салерно.

До князівства належали міста Таранто, Кассано, Козенца, Пестум, Конца, Сарно, Нола, Капуя, Теано і Сора. Князівство мало значну силу на морі, оскільки володіло багатьма морськими портами.

У ранні роки існування ситановище у князівстві не було стабільним. Після смерті Сіконульфа у 851 престол спадкував його неповнолітній син Сіко, якого у 853 змістив його регент Петро. Стабільність у князівстві була відновлена після приходу до влади представника місцевого роду Дауферидів Гвайфера, який усунув від влади спадкоємця Петра Адемара.

Дауфериди ред.

 
Салернське князівство. ІХ ст.

Під час правління Гвайфера утворилось незалежне князівство Капуанське. Салерно формально залишалось васалом імператора Священної Римської імперії, проте насправді було незалежним. Князь нерідко вступав у союз навіть з сарацинами. У 880 Гфайфер був зміщений його сином Гваймаром I, поклавши початок кільком наступним примусовим постриженням у ченці правлячих князів. Його правління було деспотичним і непопулярним. Він розірвав союз із сарацинами та зблизився з імператором Карлом Лисим. У 887 порвав із ним та присягнув на вірність Візантійському імператору та отримав титул патриція. У 900 або 901 його син Гваймар II насильно помістив його до родового монастиря в Сан Массімо.

Гваймар II підніс Салерно до найвищого рівня його величі. Він підтримав реформи католицької церкви у своєму князівстві, взяв участь у відомій битві при Гарільяно з сарацинами в 915 році.

Іноземне правління ред.

З 978 до 983 князівством правили чужинці: представники Капуанського князівського дому або герцоги Амальфійські.

Правителі ред.

 
Салернське князівство

Джерела ред.

  • Chalandon, Ferdinand. Histoire de la domination normande en Italie et en Sicilie. Paris, 1907.
  • Dizionario Biografico degli Italiani. Rome, 1960Present.
  • Oman, Charles. The Dark Ages 476-918. Rivingtons: London, 1914.
  • Gwatkin, H.M., Whitney, J.P. (ed) et al. The Cambridge Medieval History: Volume III. Cambridge University Press, 1926.
  • Norwich, John Julius. The Normans in the South 1016-1130. Longmans: London, 1967.

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Салернське князівство