Відкрити головне меню

Сайї (грец. Σαΐωι) — назва кочового іранського етносу, відома лише з Декрету ольвіополітів Протогену (IosPE I² 32),[1] який датується у проміжку між 252—249 рр. до н. е.[2] чи 220—210 рр. до н. е.[3]

Відповідно до тексту названого декрета сайї, очолювані царем Сайтафарном, протягом декількох років (події, згадані у декреті датовано проміжком 285—249 р. до н. е.[4]) неодноразово підходили до Ольвії та отримували данину з ольвійської громади, іноді ольвіополіти були вимушені надсилати данину до ставки Сайтафарна. Аналогічну ситуацію (але не називаючи сайїв) описує й інша епіграфічна пам'ятка сер. III ст. до н. е. — Декрет на честь Гелланіка з Родосу, який зібрав для ольвіополітів кошти, з яких «отримують дари царі цієї землі» (IosPE I² 30 грец. "καὶ τὰ [δῶρα λαμβάνουσιν οἱ τ]ῆς χώρας βασιλεῖς").[5]

Відсутність археологічних пам'яток сарматів III ст.до н. е. у Пн. Причорномор'ї та визначені лінгвістами певні фонетичні особливості скіфської мови, які відображено в етнонімі «сайї» дали підстави для припущення, що сайї — царські скіфи.[6] Але у цьому випадку можливе запозичення ольвіополітами саме скіфської назви сарматської етногрупи, що може пояснити й подальшу відсутність цього етноніму у джерелах та появу етноніму «сармати царські».[7] Щодо відсутності у Пн. Причорномор'ї археологічних пам'яток сарматів, то:

"Відомі на сьогодення найпізніші пам'ятки традиційного для причорноморських скіфів типу датовано не пізніше межі IV—III ст.ст. до н.е. або першими десятиліттями III ст. до н. е. Збіг цієї дати з часом появи у Причорномор'ї поховань прохорівського типу і взагалі активним розширенням ареалу прохорівської культури у зах. та пн.-зах. напрямках досить показовий. Саме цю міграцію сарматів більшість сучасних дослідників пов'язують зі згаданою у Діодора навалою на Скіфію."[8]

Отже, переважно сайїв вважають сарматами. Контроль степів межиріччя Дніпро-Дон, «протекторат» над Ольвією та Тавроскіфією міг здійснюватись і з територій, розташованих за Доном:

"... сайї Сайтафарна - це сармати, але мешканці донських або прикубанських степів, які здійснювали наїзди на Ольвію."[9]

З сайями можна пов'язати згаданих Страбоном (щодо ситуації пізнішого часу) царських сарматів, який локалізує їх разом зі сарматами-язигами та ургами у межиріччі Дунаю та Дніпра (Географія, VII, 3, 17).[10][11] Перелічені Страбоном три групи сарматів визивають асоціації зі скіфською ордою, де місце скіфів-царських (паралатів) посідають сармати-царські (сайї ?), авхатів — урги (грец. Οὖργοι < д.ір.*urga- — «потужний, сильний»[12]),[13] сармати-язиги — катіарів та траспіїв. Близьким до повідомлення Страбона є перелік Аппіана (Mith., 69)[14] спільників Мітрідата VI Євпатора у Європі (щодо подій 74 р. до н. е.) «… з савроматів так звані царські (грец. βασίλειοι), язиги, коралли», у якому фігурують також три групи савроматів.

Нехарактерне для іранців Пн. Причорномор'я ім'я царя сайїв Сайтафарн (грец. Σαϊταφάρνος) має лише один аналог — Аріфарн (грец. Ἀριφάρνης) повідомлення Діодора.[15]

Отже, враховуючи наведене, можна припустити, що сайї — одне з сарматських племен, яке очолювало сарматів-прохоровців у їх війні зі Скіфією та, згодом, з останньої третини II ст. до н. е., у подальшому русі на захід.[16]

Зміст

Етимологія етнонімуРедагувати

грец. Σαΐωι < скіф. *saya- < сарм. *xšaya- < д.ір. *xšaya- — укр. «правитель, цар».[17]

Уривки з Декрету Протогену.[18]Редагувати

Рада й громада постановили 20-го числа, архонти і сім запропонували: Так як і Геросонт, батько Протогена, надав місту різноманітні й важливі послуги, і грошима, і діями, Протоген, успадкувавши від батька прихильність до народу, все життя продовжував говорити і діяти найкращим чином: по-перше, коли цар Сайтафарн прибув в Канкіт і вимагав дарів, [що давалися йому з нагоди] проїзду, а громадська скарбниця була порожня, він на прохання народу дав 400 золотих …

… Й за жерця Геродора … коли з'явилися в безлічі сайї за отриманням дарів, а народ не міг їм дати й попросив Протогена допомогти його обмеженим можливостям, він, виступивши, запропонував 400 золотих; й будучи обраний членом колегії Дев'яти, він запропонував від себе не менш 1500 золотих в рахунок майбутніх доходів, з яких було вчасно задоволено багатьох скиптроносців й чимало дарів було вигідно приготовлено для царя, і коли віддано було на відкуп спорядження посольства до резиденції царя [Сайтафарна] …

… І коли за жерця Плістарха … цар Сайтафарн з'явився на той бік за дарами, й архонти, скликавши народні збори, оголосили про прибуття царя і про те, що в скарбниці немає ніяких коштів, Протоген, виступивши, дав 900 золотих, коли ж посли, Протоген і Аристократ, взяли ці гроші й з'явилися до царя, але цар, незадоволений дарами, розгнівався і виступив у похід … і архонтів негідним чином, внаслідок чого народ, зібравшись, прийшов в жах і послів до ….

Царі сайївРедагувати

Примітки. Джерела. ПосиланняРедагувати

  1. (гр.)IosPE I² 32
  2. (рос.)Н. И. Николаев. Новое посвящение эвергета Пантакла Клеомбротова из Ольвии. 2008
  3. (рос.)Виноградов Ю. Г. Херсонесский декрет о «несении Диониса» IosPE I² 343 и вторжение сарматов в Скифию. ВДИ № 3, 1997
  4. «…Посольство до царя Сайтафарна, мабуть, відбувалося близько 256—250 р. до н. е.» (рос.)Н. И. Николаев. Хронология событий декрета в честь Протогена на основе синхронизации эпонимного календаря Ольвии.
  5. (гр.)IosPE I² 30
  6. (рос.)С. В. Кулланда. Еще раз о скифском языке // Orientalia et Classica. Труды Института восточных культур и античности. Выпуск VI. 2005
  7. (рос.)М. Б. Щукин. На западных границах Сарматии (некоторые проблемы и задачи исследования). Кочевники Евразийских степей и античный мир (проблемы контактов). Мат-лы 2-го археологического семинара. Новочеркасск. 1989.
  8. (рос.)В. Я. Петрухин, Д. С. Раевский. Очерки истории народов России в древности и раннем Средневековье. М.: Знак, 2004.
  9. (рос.)Симоненко А. В., Лобай Б. И. Сарматы Северо-Западного Причерноморья в I в. н. э. Киев, 1991.
  10. грец. " Ἡ δὲ ὑπερκειμένη πᾶσα χώρα τοῦ λεχθέντος μεταξὺ Βορυσθένους καὶ Ἴστρου πρώτη μέν ἐστιν ἡ τῶν Γετῶν ἐρημία, ἔπειτα οἱ Τυρεγέται, μεθ' οὓς οἱ Ἰάζυγες Σαρμάται καὶ οἱ Βασίλειοι λεγόμενοι καὶ Οὖργοι,"(гр.)Strab. 7.3.17
  11. Каришковський П. Й. Царські сармати у Страбона// Іноземна філологія. — 1973. — Вип. 32. — No11. — С. 88—93.
  12. (нім.)Zgusta L. Die Personennamen griechischer Städte der nördlichen Schwarzmeerküste. Prag, 1955.
  13. щодо етимології даного етноніму існує й інша думка:(рос.) А. И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII — VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, «Палеограф», 2005
  14. (рос.)Аппиан. Римские войны. Изд-во «Алетейя», 1994
  15. Бібліотека (ΒΙΒΛΙΟΘΗΚΗΣ ΙΣΤΟΡΙΚΗΣ), XX, 22-24 // В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. // ВДИ, 1947, (гр.)ΒΙΒΛΙΟ., XX, 22-24
  16. (рос.)Смирнов К. Ф. Сарматы и утверждение их политического господства в Скифии. «Наука», 1984
  17. (рос.)С. В. Кулланда. Скифы: язык и этнос. Вестник РГГУ № 2 (63). Москва. 2011
  18. переклад на українську з російської, некваліфікований, й не може використовуватись як джерело для посилань
  19. курсивом позначено імена династів, належність яких сайям гіпотетична