Відкрити головне меню

БіографіяРедагувати

Народився 1 квітня 1931 року в сім'ї селянина. 1948 року закінчив Копичинецьку СШ № 1. Відмінник народної освіти УРСР, СРСР. Навчався у Кременецькому учительському інституті (1950–1951 рр., нині ТНПУ), 1961 року закінчив Чернівецький університет (нині національний університет імені Юрія Федьковича).

Після цього працював на посаді учителя та директора у школах Гусятинського району. За фахом — педагог-історик, був методистом райметодкабінету відділу освіти, міським головою. Засновник товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка в районі. Понад 10 років — незмінний голова Гусятинського районного та Копичинецького товариства «Просвіта». За його натхненної праці у Копичинцях створено меморіал полеглим за національну ідею. Автор багатьох публікацій про боротьбу ОУН-УПА на Тернопіллі.[1]

БібліографіяРедагувати

«Забути не маємо права» (1997)Редагувати

Книжка є першою спробою відтворити славні героїчні сторінки титанічної праці і боротьби учасників підпілля ОУН-УПА та їх симпатиків на терені колишнього Копичинецького повіту за відродження Української держави. Дослідженням охоплено події з початку 20-х і до 50-х років ХХ ст.[2]

«Копичинці. Мандрівка через століття» (2001),Редагувати

В історичному нарисі про колишнє повітове, районне, зараз просто містечко Копичинці Гусятинського району Тернопільської області, автор на основі доступних йому архівних документів та інших відомостей зробив спробу правдиво відтворити історію міста з найдавніших часів до сьогодення.[3]

«А смерть їх безсмертям зустріла» (2003, доповнене 2003)Редагувати

Пропонована читачам книга розповідає про участь жіноцтва трьох районів Тернопілля (Гусятинського, Заліщицького, Підволочиського) в національно-визвольній боротьбі 40-х — початку 50-х років ХХ-го століття. Вміщені ці художні нариси, оповідання, спогади та витяги із колись секретних архівних документів привертають увагу до особистостей, які боролись в рядах ОУН і УПА за добро і щастя свого народу, волю України, явили зразки нечуваного і небаченого в світі жіночого героїзму.[4]

«Гаряча була то хода» (2006)Редагувати

В історичному нарисі автор робить спробу в рамках подій всеукраїнської акції непокори показати спалах національного пробудження, участь патріотів Гусятинщини у всенародному спротиві на київському майдані Незалежності та в містах і селах рідного Надзбручанського краю.[5]

«І могили говорять…» (2007)Редагувати

У книзі автор задався метою відновити в пам'яті зберегти для майбутніх поколінь відомі і давно забуті прізвища патріотів м. Копичинець, що віддали своє життя за громадські права, волю і кращу долю українського народу.[6]

«А нас й Сибір не доконав» (2007, доповнене 2009)Редагувати

У пропонованій читачам книзі автор на основі документальних архівних матеріалів, спогадів прямих і непрямих учасників національно-визвольної боротьби проти комуністичного тоталітарного режиму другої половини 40-х початку 50-х років змальовує трагічні сторінки нашої історії, пов'язані з депортацією тисяч українських патріотів і їх сімей із рідної землі у віддалені краї колишнього СРСР.[7]

«Останні на полі слави» (2009)Редагувати

Дане дослідження є продовженням теми національно визвольної боротьби українських патріотів — членів ОУН, вояків УПА на терені Чортківської округи ОУН(входили сьогодні Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Чортківський райони) в кінці 40-х початку 50-х років ХХ ст. Воно є продовженням попередніх наукових розвідок автора, що знайшло відображення у виданих книгах «Забути не маємо права», «А смерть їх безсмертям зустріла», «А нас й Сибір не доконав». Книжка доповнює багато епізодів, пов'язаних з цією боротьбою на етапі її завершення. У ній об'єктивно змальовуються події досліджуються конкретні причини наших втрат, поразок, загиблі багатьох відданих Україні, оповитих славою патріотів.[8]

«Шляхами пісенних звитяг» (2011)Редагувати

У книжці автор намагався на конкретному істинно правдивому матеріалі показати ту багатогранну і ґрунтовну агітаційно-пропагандиську і патріотичну роботу, яку за період своєї 20-річної творчої пісенної діяльності виконав народний аматорський чоловічий вокальний ансамбль української пісні «Земляки» Копичинецького центру культури і дозвілля, беручи участь в численних концертних виступах як у рідному місті, так і далеко поза його межами, несучи рідною піснею в маси українського люду ідеї національного патріотизму, визвольної боротьби за волю, за побудову Української незалежної держави.[9]

СтаттіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Дем'янова І. Савка Богдан Михайлович… — С. 214.
  2. Савка Б. Забути не маємо права.. ..: Вид. 2-ге, доповнене. — Тернопіль: Джура, 2000. — 396 с.
  3. Савка Б. Копичинці. Мандрівка через століття: Історичний нарис. — Тернопіль: Джура, 2001. — 580с.
  4. Савка Б. А смерть їх безсмертям зустріла: Нариси, спогади, доркументи про участь жіноцтва трьох районів Тернопілля (Гусятинський, Заліщицький, Підволочиський) в національно-визвольній боротьбі ОУН-УПА 40-х — початку 50-хроків ХХ ст.. — Тернопіль: Джура, 2003. — 332с.
  5. …Гаряча була то хода: Гусятинщина в добу всеукраїнської акції непокори листопад-грудень 2004 року: історичний нарис/ Автор упоряд. Б. М. Савка. — Тернопіль: Джура, 2006. — 192с.
  6. Савка Б."І могили говорять…": історична довідка про патріотів м. Копичинець Тернопільскої області. — Тернопіль: Терно-граф, 2007. — 72 с.
  7. Савка Б. А нас й Сибір не доконав: вид. 2-ге, допов. — Тернопіль: Терно-граф, 2009. — 265с.
  8. Савка Б. Останні на полі слави: ..: З історії національно-визвольної боротьби кінця 40-х — початку 50-х років на терені Чортківської округи ОУН. — Тернопіль: Джура, 2009. — 336с.
  9. Савка Б. Шляхами пісенних звитяг: про 20 річну пісенну діяльність Копичинецького народного ансамблю української пісні «Земляки». — Тернопіль: Терно-гра, 2011. — 115с.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати