Відкрити головне меню

Євге́н Я́кович Сави́цький (рос. Евгений Яковлевич Савицкий; 11 (24) грудня 1910(19101224) — 6 квітня 1990) — радянський воєначальник, льотчик-ас та командувач 3-го винищувального авіаційного корпусу 8-ї повітряної армії під час німецько-радянської війни. Двічі Герой Радянського Союзу, маршал авіації (1961). Батько Савицької Світлани Євгенівни.

Євген Якович Савицький
рос. Евгений Яковлевич Савицкий
Савицький Євген Якови.JPG
Прізвисько Дракон
Народження 11 (24) грудня 1910(1910-12-24)
Новоросійськ
Смерть 6 квітня 1990(1990-04-06) (79 років)
Москва
Поховання Новодівочий цвинтар
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Освіта Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова (1955)
Партія ВКП(б)
Звання SA AF F9Mars 1974 h.svg Маршал авіації
Командування Війська ППО країни
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» II ступеня Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Ленінська премія — 1978 Distinguished Military Pilot Of The Soviet Union.jpg


Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 11 (24 грудня) 1910 року в місті Новоросійську Чорноморської губернії (нині місто Краснодарського краю) в родині суднобудівника. Росіянин. Трудову діяльність розпочав підручним в порту, потім на судноверфі слюсарем. Закінчив школу ФЗУ при цементному заводі «Пролетарій», працював механіком з ремонту автомобілів, шофером. Був секретарем комітету ВЛКСМ на заводі «Пролетарій».

У Червоній Армії з листопада 1929 року. Член ВКП(б) з 1931 року. У 1932 році закінчив 7-ю Сталінградську військову школу льотчиків Приволзького військового округу. Після закінчення школи залишився в ній інструктором-льотчиком і тимчасово виконуючим посаду командира ланки. З лютого 1934-го по лютий 1936 року — командир ланки, командир авіаційного загону 18-ї легкої штурмової авіаескадрильї Українського військового округу (Київ); з лютого 1936-го по липень 1937 року — командир авіаційного загону 32-ї штурмової авіаескадрильї ВПС 1-ї Окремої Червонопрапорної армії; з липня 1937-го по вересень 1938 року — виконуючий посаду командира 61-го розвідувального авіаційного загону; з вересня 1938-го по вересень 1940 року — помічник командира і командир 29-го авіаційного полку 26-ї авіаційної бригади ВПС Далекосхідного фронту; з вересня 1940-го по квітень 1941 року — командир 3-го винищувального полку; з квітня 1941-го до березня 1942 року — командир 29-ї винищувальної авіадивізії в складі ВПС Далекосхідного фронту.

На фронтах німецько-радянської війни підполковник Савицький з січня 1942 року. Обіймав посади командувача ВПС 25-ї армії (березень—квітень 1942 року), командира 205-ї Кіровоградської винищувальної авіаційної дивізії (з 5 травня по листопад 1942 року). З липня 1942 року — полковник. Командував авіагрупою 17-ї повітряної армії (листопад—грудень 1942 року). З грудня 1942 року і до кінця війни — командир 3-го винищувального авіаційного корпусу 8-ї повітряної армії.

Воював на Західному, Воронезькому, Південно-Західному, Сталінградському, Північно-Кавказькому, Південному, 4-му Українському, 1-му і 3-му Білоруських фронтах. Брав участь у боях за визволення Кубані, Польщі, відвоювання Донбасу, України, Криму, Білорусі, Прибалтики, в Сталінградській, Курській битвах, Донбаській, Мелітопольській, Кримській, Вільнюській, Варшавсько-Познанській, Східно-Померанській, Берлінській наступальних операціях.

З 17 березня 1943 року — генерал-майор. До березня 1944 року зробив 107 бойових вильотів, збив 15 літаків противника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 11 травня 1944 року генерал-майору авіації Савицькому Євгену Яковичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1 324) і присвоєне звання генерал-лейтенанта.

До кінця війни Євген Савицький здійснив 216 бойових вильотів, збив особисто 22 і в групі 2 літаки противника. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 червня 1945 року нагороджений другою медаллю «Золота Зірка».

Після війни: до жовтня 1947 року продовжував командувати 3-м винищувальним авіаційним корпусом; з жовтня 1947-го по серпень 1948 року — начальник Управління бойової підготовки винищувальної авіації Головного управління ВПС СРСР; з серпня 1948-го по лютий 1952 року — командувач винищувальної авіації Військ ППО, одночасно виконуючий обов'язки командувача 19-ї повітряної винищувальної армії ППО (у лютому 1949 року армія перейменована в 78-му повітряну винищувальну), потім командувач 64-ю повітряною винищувальною армією ППО. З травня 1953-го по січень 1954 року і з листопада 1955-го по липень 1960 року — знову командувач винищувальної авіації Військ ППО країни. З січня 1954 року по листопад 1955 року — слухач авіаційного факультету Військової академії Генерального штабу. З 8 серпня 1955 року — генерал-полковник авіації. З липня 1960 року по липень 1966 року — командувач авіацією Військ ППО країни. З 6 травня 1961 року — маршал авіації.

З липня 1966 року по квітень 1980 року — заступник головнокомандувача Військами ППО країни. Під його керівництвом було здійснено комплекс заходів щодо підвищення боєздатності і боєготовності цього виду Збройних Сил СРСР. З квітня 1980 року — військовий інспектор — радник Групи генеральних інспекторів Міністерства Оборони СРСР.

Кандидат в члени ЦК КПРС у 19611966 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6-го скликання в 19621966 роках.

Жив у Москві. Помер 6 квітня 1990 року. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві.

Нагороди, відзнакиРедагувати

ТвориРедагувати

  • В небе над Малой землей. Краснодар, 1980;
  • Небо — для смелых. М., 1985;
  • Полвека с небом. — М.: Воениздат, 1988;
  • «Я — Дракон». Атакую!. М., 1988.

Також автор статей з питань військової науки:

  • «Командир і повітряний бій»;
  • «Винищувальна авіація ППО»;
  • «За нові успіхи в бойовому навчанні. Про завдання бойової підготовки льотчиків винищувальної авіації» та інших.

Пам'ятьРедагувати

Бронзовий бюст Героя встановлений у місті Новоросійську на вулиці Рад. Його ім'ям названо Пушкінський військовий інститут радіоелектроніки Космічних військ. У Москві на будинку, по Смоленській набережній, 5/13, в якому з 1955 по 1990 рік він жив, в 1994 році встановлена меморіальна дошка. На його честь також названо астероїд 4303 Савицький[1].

ПриміткиРедагувати

  1. (англ.)Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та літератураРедагувати

  • Т. Першина. Савицький Євген Якович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 414. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • (рос.)«Я — Дракон, атакую первым…»//Авиация и космонавтика.-1973.-№ 10.-с.20-21;
  • (рос.)Великая Отечественная: Комкоры. Том 2. Биогр. словарь. М.-Жуковский, 2006;
  • (рос.)Военная элита России. Советский период. 1917—1991. — Москва: Вече, 2010;
  • (рос.)Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988;
  • (рос.)Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973;
  • (рос.)Залесский К. А. Кто есть кто в истории СССР. 1953—1991 гг. -М., 2010;
  • (рос.)Люди бессмертного подвига. Книга 2. М., 1975;
  • (рос.)Москвителев Н. Маршал авиации Е. А. Савицкий. //ВИЖ. — 1980. — № 12;
  • (рос.)Сомов Г. А. Маршал авиации. — М: Политиздат, 1990;
  • (рос.)Тищенко А. Т. Дракон идет на цель. Краснодар, 1969;