Річкові монітори проєкту СБ-57
| Монітори проєкту СБ-57 | ||
|---|---|---|
|
| ||
| Служба | ||
| Тип/клас | річкові монітори | |
| Держава прапора |  СРСР
| |
| Належність | .svg){kind=small} ВМФ СРСР
| |
| Корабельня | «Ленінська кузня», Київ | |
| Спущено на воду | 1939–1941 | |
| Статус | виведені зі складу флоту | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 735 т (стандартна), 800 т (повна) | |
| Довжина | 71,7 м | |
| Ширина | 11,3 м | |
| Осадка | 1,15 м | |
| Бронювання | борт 16-50 мм, палуба 8-30 мм, рубка 20-50 мм | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | два дизелі 38-КР-8 | |
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 2×800 к.с. | |
| Швидкість | 12 вузлів | |
| Дальність плавання | 810 миль повним ходом | |
| Екіпаж | 130 чол. | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 2x2 130-мм гармати Б-28 | |
| Зенітне озброєння | 2х2 45-мм гармати 3х2 - 12,7 мм кулемети | |
Річкові монітори проєкту СБ-57 відомі також як монітори типу "Шилка" — серія радянських річкових моніторів, що будувалися в 1939—1941 роках на корабельні «Ленінська кузня» в Києві. Останні і найбільш потужні серед закладених у Києві моніторів. Було закладено 3 кораблі, але жоден не був добудований через напад Німеччини.
Проєктування та технічні характеристики ред.
Після окупації Японією Маньчжурії СРСР вирішив посилити свою Амурську флотилію. Зокрема планувалося побудувати для неї нові монітори. Оскільки гідрографічні умови на прикордонній ріці довжиною у кілька тисяч кілометрів помітно змінюються, було вирішено побудувати для неї два типу моніторів, для нижньої ділянки течії (монітори типу "Хасан") та верхньої і середньої ділянки течії. Ці проєкти будувалися за загальним принципом і відрізнялися водотоннажністю, осадкою, кількістю гармат та потужністю двигунів.
Проте після приєднання Бессарабії до СРСР останній отримав доступ до гирла Дунаю, сформувавши там у 1940 році Дунайську військову флотилію. Але передані до її складу монітори Дніпровської військової флотилії, переважно проєкту СБ-37, суттєво поступалися за розмірами та потужністю озброєння побудованим у Австро-Угорщині моніторам румунської флотилії. За цих умов призначені для Амуру монітори були перенаправлені на Дунай, а назви двох з трьох кораблів були змінені.[1]
Кораблі були закладені 1 вересня 1939 року. Їх стандартна водотоннажність становила 735 т, а повна 800 т. Основні виміри: довжина 71,7 м, ширина 11,3 м, осадка 1,15 м. Силова установка — два дизелі 38-КР-8 по 800 л.с. — дозволяла розвинути швидкість до 12 вузлів. Озброєння складалося з двох двогарматних 130-мм баштових установок Б-28 і двох баштових 45-мм установок 41 К, а також трьох 12,7-мм спарених кулеметних установок ДШК М-2Б. Головний броньовий пояс мав 50 мм товщини у районі цитаделі і 16 мм на носі і кормі. Палуба була захищена бронею 30 мм в районі цитаделі і 8 мм на носі і кормі.[2]
Представники проєкту ред.
- Видлиця (до 25 вересня 1940 року — Шилка), заводський № 156 — закладений у грудні 1939 року, спущений навесні 1941 року, але в липні 1941 року виведений на буксирі в Запоріжжі і 18 серпня 1941 року переданий в розпорядження 12-ї армії Південно-3ападного фронту. 19 серпня 1941 року через неможливість евакуації в пониззя Дніпра за наказом командування армії роззброєний і затоплений екіпажем.
- Каховка (до 25 вересня 1940 року — Аргунь), зав. № 157 — закладений у грудні 1939 року, спущений 18 вересня 1941 року і через неможливість евакуації в пониззя Дніпра за наказом командування затоплений в Рибальському затоні Дніпра в районі Києва в районі заводу. Після окупації Києва німецькі спеціалісти намагалися кілька разів підняти корабель, так як вона не дозволяла використовувати суднобудівний завод за прямим призначенням. Однак їм це не вдалося і 10 грудня 1944 року «Каховка» піднята РАСО КДФ, але через недоцільність добудови зданий «Главвторчермету» для переробки.
- Волочаеєськ, зав. № 158 — закладений у грудні 1939 року, спущений навесні 1941 року, але в липні 1941 року виведений на буксирі в Запоріжжя і 18 серпня 1941 переданий у розпорядження 12-ї армії Південно-3ападного фронту. 19 серпня 1941 через неможливість евакуації в пониззя Дніпра за наказом командування армії роззброєний і відбуксирували для затоплення на середину річки, але був викинутий на лівий берег потужною хвилею, яка виникла після вибуху греблі Дніпрогесу, а 4 жовтня 1941 року підірваний на березі саперами 12-ї армії, яка відходила на схід.
Посилання ред.
- ↑ Проект СБ-57. Монитор типа "Шилка" (PDF) (російська) . Библиотека корабельного инжинера Е.Л. Смирнова. Архів оригіналу (PDF) за 28 лютого 2022. Процитовано 18.03.2019.
- ↑ Широкорад, Александр (2005). Поход на Вену (російська) . Вече. ISBN 5-9533-0973-2.
Література ред.
- Платонов А.В. Советские мониторы, канонерские лодки и бронекатера. Часть I. — СПб: «Галея Принт», 2004. — 120 с.
- Черников И. И. Энциклопедия мониторов. Защитники речных границ России. — СПб.: Судостроение, 2007. — ISBN 978-5-7355-0706-2.