Відкрити головне меню

Річкові монітори проекту СБ-37

Монітори проекту СБ-37
Монітор Железняков.jpg
Монітор «Железняков»
Служба
Тип/клас річкові монітори
Держава прапора СРСР СРСР
Належність Naval Ensign of the Soviet Union (1950–1991).svg ВМФ СРСР
Корабельня «Ленінська кузня»,
Київ
Спущено на воду 1936–1937
Статус виведені зі складу флоту
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 230 т (стандартний),
239 т (нормальний),
263 т (повний)
Довжина 51,2 м
Ширина 8,22 м
Осадка 0,885 м
Бронювання борт 4-8 мм,
палуба 4 мм,
дах рубки 16 мм,
стіни рубки 30 мм,
дах башти 16 мм
Технічні дані
Рухова установка два дизеля 4-СД-19-32
Гвинти 2
Потужність 2×140 к.с.[1]
Швидкість 8,3 вузли
Дальність плавання 3700 миль повним ходом
Екіпаж 83 чол.[1]
Озброєння
Артилерія на 1941 рік:
1×2 102-мм баштова установка Б-18
1 носова двоствольна універсальна 45-мм баштова установка 41-К
1 універсальна 45-мм баштова установка 40-К[1]
Зенітне озброєння на 1941 рік: одна 4-ствольна 7,62-мм кулеметна установка[1]

Проект СБ-37 — серія радянських річкових моніторів, що будувалися в 1934–1936 роках і що брали участь в Другій світовій війні. Конструктор Олександр Байбаков.

Особливості проектуРедагувати

Серія з шести річкових моніторів, побудованих у 1934–1937 роках на заводі «Ленінська кузня» в Києві призначалася для озброєння Дніпровської військової флотилії. Проект СБ-37 був розроблений конструкторським судно-механічним бюро заводу на чолі з О. Б. Байбаковим і М. М. Бойко.

Корпус моніторів замовлення СБ-37 — цільноклепаний, з прямими бортами і плоским подвійним дном. Корма з двома тунелями, закінчувалася транцем. Довжина корпусу 50,0 м, ширина — 8,0 м, але відбійний брус шириною 11 см і кринолін, який захищав стерно збільшували найбільші розміри корабля до 51,2×8,22 м. Висота борту — 2,1 метри від 10-го до 100-го шпангоута, поступово зменшується до 1,6 метри від 10-го шпангоута в ніс. Осадка склала 0,885 м при водотоннажності 272/286 тон. Корпус ділився водонепроникними перегородками на 13 відсіків, в яких розміщувалися всі службові і житлові приміщення. На верхній палубі знаходилося тільки озброєння.

В силуеті кораблів проекту домінує башта головного калібру — броньована дев'ятигранна споруда з двома гарматами 102-мм артилерійської установки МК-2-4 (Б-18). Восьмигранна бойова (ходова) рубка висотою 2 метри нерухомо закріплена на 750-мм трубі, що проходить від днища через башту головного калібру. Усередині труби — трап, яким через прорізані в трубі лази можна потрапити з рубки в башту головного калібру або в трюм. На кормовій стінці башти закріплений броньований далекомірний пост, додатково підтримуваний двома укосами. Потрапити в далекомірну рубку з триметровим далекоміром ДМ-3 можна тільки через лаз з башти головного калібру. А на даху бойової рубки обладнаний сигнальний місток з 60-см прожектором, за яким розташована фок-щогла з марсовим майданчиком. Висота башти без бойової рубки 2,76 м, по даху далекомірної рубки — 3,92 м. Відстань від лобової до кормової стінки башти 3,75 м.

На носі й кормі були встановлені дві гарматні башти, це були універсальні артилерийські установки 40-К, що могли вести вогонь по наземних та повітряних цілях. Поруч з установками 40-К знаходилися також дві кулеметні башти, які також могли стріляти по літакам. Але 45-мм універсальні гармати та кулеметні башти не могли забезпечити надійну ППО. Тому позаду 102-мм головної башти було встановлено відкрито на палубі чотирьохствольну 7,62-мм кулеметну установку М-4. З кулеметного озброєння мався також один 7,62-мм кулемет у башті 40-К та один ручний кулемет ДП-27. У 1939 році на одному з моніторів кормову кулеметну башту було замінено башту з 37-мм гарматою Гочкіса[1].

З шости кораблів даного типу лише монітор «Железняков» не загинув під час відступу Червоної армії у 1941-42 роках. У середині війни його протиповітряні засоби посилили. Відтоді монітор мав дві 37-мм установки 70К і 7,62-мм кулемет на турелі.

Грот-щогла на кормовій переборці 9-го відсіку. Обидві щогли могли вручну завалюватися при проході мостів. Підпалубні відділення носової та кормової кулеметних башт додатково захищені паливними і водяними цистернами по бортах корпусу. На кормі вздовж бортів в рундуках розміщувалися запаси продовольства й інше корабельне майно; на криноліні — апаратура димопуску. Монітори оснащувалися шести- і чотирьохвесельними ялами, мався також чотиримісний відкритий сталевий катер з двигуном від ЗІС-5, який у поході буксирувався за кормою.

Склад серіїРедагувати

Всього побудовано шість одиниць. Кораблі проекту СБ-37 отримали імена моряків-учасників громадянської війни.

Назва Введений у склад флоту Флотилія Примітки
Железняков 27.10.1936 Дніпровська, Дунайська, Азовська Пройшов всю війну, у 1960 виключено із складу флоту. 10.07.1960 становлений у Києві як пам'ятник-меморіал
Левачев 27.10.1936 Дніпровська, Пінська 18.09.1941 підірваний командою у Києві за наказом Військової Ради 37-ї армії під час відступу
Жемчужин 27.10.1936 Дніпровська, Дунайська, Пінська Підірваний командою 12.08.1941 після невдалого бою
Мартинов 08.12.1936 Дніпровська, Дунайська 18.09.1941 підірваний командою біля Благовіщенки
Флягін 30.12.1936 Дніпровська, Пінська 18.09.1941 підірваний командою у Києві за наказом Військової Ради 37-ї армії під час відступу
Ростовцев 13.05.1937 Дніпровська, Дунайська, Пінська 18.09.1941 підірваний командою у Києві під час відступу, піднятий, відновлений, використовувався як навчально-артилерійський корабель

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2 (рос.)

ДжерелаРедагувати