Відкрити головне меню
Кравчучка

Кравчу́чка — доволі поширена в Україні розмовна назва візка для ручного перевезення вантажів, зробленого у вигляді L-подібної металевої рами з двома колесами (у всіх інших країнах — ручний візок).

Кравчучка — ручний візок, відрізняється від інших засобів перевезення (возики, сумки, валізи) компактністю та простотою виготовлення. На відміну від ручного возика, її можна скласти та перевозити у невеликому пакеті. Типово цей візок витримує навантаження до 100 кілограмів[1].

Кравчучки набули особливого поширення в Україні на початку дев'яностих років XX століття. Особливо часто використовувалися роздрібними торговцями (човниками) та дачниками.

Назва походить від прізвища тогочасного Президента України Леоніда Кравчука, в період правління якого такий промисел з таким знаряддям набув масового характеру.

Після зміни Президента, в Україні з'явився модернізований різновид кравчучки, який в народі почали називати «кучмовіз». Це дещо більший за розмірами двоколісний возик для перевезення пакунків з одягом, речами, який може витримувати більшу за кравчучку вагу.[2] В багатьох регіонах України «кучмовозами» називали тролейбуси виробництва Південного машинобудівного заводу, парторгом і директором якого був Леонід Кучма. Поява цих тролейбусів на вулицях міста збіглася з появою Кучми на посту Президента.[3][4]

Кравчучки часто виготовлялись кустарним способом у домашніх умовах, проте найбільшого поширення набули возики заводського виробництва. Перші візки почали випускати на київському авіазаводі у 1991 році[1], згодом їх виробництво було налагоджено й на інших заводах, у тому числі військових у рамках конверсії. За даними газети «Волинь», винахідником візка типу кравчучка є інженер-конструктор київського авіазаводу Олексій Сергеєв. Перший візок він розробив і змайстрував у 1983 році.[1] У 2011 році в Україні була винайдена «велокравчу́чка» — розбірний симбіоз ручного візка та велосипеда і в підсумку отримано універсальний вантажний велосипед.

Кравчучка у фольклорі та мистецтвіРедагувати

 
Олександр Садовський. Кравчучка, полотно, олія, 80х90. 1998
 
Ручний візок в Чехії

Завдяки своїй зручності та компактності кравчучка набула великої популярності серед українців. Про неї поширювалось багато приказок, віршів та анекдотів.

« На ринку жінка симпатична
Лаштує тачку чи візок.
Погодьтеся, картина звична:
Малого бізнесу зразок.
«Кравчучка», — хтось лукаво гляне,
А жінка по прилавку — грюк:
«Це — винахід мого Степана,
І ні до чого тут Кравчук!»
»
Вадим Скомаровський[5]

На противагу цьому поетеса Ганна Чубач використовує образ "кравчучки" для осмислення історії і духовності українського народу[6].

« Порозмивалися дороги,
Котрі до Храмів нас вели.
Не десь у світі, в себе вдома,
Серед своїх бездушних орд,
Важкі "кравчучки" й "кучмодроми”
Волочить втомлений народ
»

Перед парламентськими виборами 2006 року, у зв'язку з появою опозиційного блоку «Не так!», в який входив колишній Президент Л. Кравчук, набув поширення анекдот, що політрада СДПУ(о) вирішила перейменувати кравчучки. Відтепер вони будуть називатися «нетачками».


Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Першій «кравчучці» — 20 років // Волинь. — 2003. — № 122.
  2. Леся Ставицька. «Арґо, жарґог, сленґ» // Київ. — 2005. — С. 314
  3. Вячеслав Рассыпаев. Троллейбусы, черти мои ненаглядные
  4. Т1 — От ракет к троллейбусам
  5. Вадим Скомаровський, «Кравчучка». Альманах київських сатириків і гумористів
  6. Ганна Чубач - поетеса Божою милістю [Текст] : поезії / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : Бібліотека українця, 2001. - 190 с. - (Знані люди України). - ISBN 966-7419-54-1

ДжерелаРедагувати