Вікіпедія

Русь (етнонім)

етнічна група
(Перенаправлено з Русь (народ))
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Русь (значення).

Русь (однина руси́н[1][2]) — етнонім, який зазвичай вживають для позначення населення Русі. У ранні часи (до кінця XII — початку XIII ст.) ним позначали лише мешканців Києва та близьких до нього земель[3]: Київського й Переяславського князівств[4][5] Середньої Наддніпрянщини[6], а згодом — усе населення держави.[7] Руси — наддніпрянське слов'янське плем'я, нащадки антів[8]. Спершу слово «русин» вживалося тільки в однині як похідне від форми множини русь. Як самоназва слово «русин» виникло в Україні на Наддніпрянщині, а потім поширилося і на Білорусь, на відміну від Московії, де самоназвою стала прикметникова форма «русский»[9].

Райони військової, торговельної та політичної активності русі за письмовими джерелами IX ст.

Гіпотези походження ред.

 
Князь Святослав Ігорович за описом Лева Диякона

Походження назви «Русь», а також її етимологія не з'ясовані і лишаються предметом тривалої дискусії. Труднощі локалізації початкової Русі обумовлені характером джерел, вітчизняних та іноземних. У своїй більшості вони містять відомості недостатньо конкретні, а часто й суперечливі.

На історичній арені «русь» з'являється у 1-й половині IX ст. — майже одночасно в арабо-перських, візантійських та латинських джерелах найрізноманітнішого характеру[10][11]. Найдавніші джерела, щоправда, називають «руссю» не стільки певний народ з чітко окресленим ареалом проживання, скільки рухливу групу людей, яка більше нагадує ватаги мандрівних торгівців і вояків. Одні автори ототожнюють її зі слов'янами, інші — різко відрізняють від них. Але, враховуючи, що згодом цей термін перетворився саме на етнонім, дослідники традиційно намагаються визначити саме етнічне походження «русі». Зазвичай при цьому розглядають три гіпотези — скандинавсько-балтійську[12], слов'янську і, умовно кажучи, «південну» (роксоланську)[10]. Окремі дослідники виводили походження назви від русявого кольору волосся[13]. Як згадував Ліутпранд Кремонський:

«Цей народ, що живе на півночі: греки називають їх русиос (rusios) тобто світлими (русявими) за особливостями їх тіла, а ми називаємо їх норманами за їх місцезнаходженням»[14]

Норманська гіпотеза ред.

Норманська теорія обґрунтовує, що назва русь прийшла зі Скандинавії. В її основі лежать свідчення давньоруського літопису «Повісті врем'яних літ», особливо наступні уривки:

 
Волоком Микола Реріх.
  Від варягів бо прозвалися руссю, а спершу були слов'янами, хоча вони й полянами звалися, але мова [в них] слов'янська була.  
  Вигнали варяг за море, і не дали їм дані, і почали самі собою володіти, і не було серед них правди, і встав рід на рід, і була у них усобиця, і стали воювати один з одним. І сказали собі: «Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву». І пішли за море до варягів, до руси. Ті варяги називалися руссю, як інші називаються шведи, а інші нормани і англи, а ще інші готландці, от так і ці.  

Проте відомості «Повісті временних літ», викладені на початку XII століття, надають опис русів, але мають помітно легендарний та, ймовірно, політично ангажований характер, через що часто потребують підтвердження зовнішніми джерелами[15].

Георгій Вернадський у своїй багатотомній праці «Історія Росії» наводить декілька прикладів на користь норманістів і з інших документів IX-Х століть[16]:

  • Згідно з «Бертинськими анналами» Пруденція, якась делегація разом з візантійськими посланцями прибула до імператора Людовика Благочестивого в 839 році, і за їхніми власними твердженнями, вони були послами хакана русі. З'ясування імператором того, що посланці роського хакана були «свеонами», тривалий час вважалося аргументом на користь «норманської теорії».
  • У договір між князем Олегом і Візантийською імперією 912 року внесені імена посланців «русі».
  • «Ми від роду роського — Карлі, Інегелд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуді, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемід — послані від Олега, великого князя роського».
  • Костянтин VII Багрянородний вносить до своєї книги «Управління імперією» (De Administrando Imperii), написаної 945 року, назви дніпровських порогів як слов'янською мовою, так і мовою «русі». У більшості цих «руських» назв, обґрунтоване скандинавське походження.

Також опосередковано на користь нормандської теорії вказує назва Швеції фінською мовою — Ruotsi.

Слов'янська гіпотеза ред.

Докладніше: Антинорманізм

На користь слов'янської гіпотези говорить повідомлення арабського географа Ібн Хордадбеха, який вважав, що русь — різновид слов'ян (хоча більшість арабських географів розділяли русь і слов'ян). Існує декілька версій слов'янської гіпотези. За однією з них, русь — одне з племен полян. За іншою — панівний клас слов'ян, який настільки протиставив себе їм, що іноземці стали вважати слов'ян і русь різними народами. За третьою версією, русь — слов'янське плем'я, що прийшло до Східної Європи із заходу набагато раніше (або пізніше) за основну масу слов'ян, чим і пояснюються їхні відмінності.

В СРСР панувала теорія академіка Рибакова, про те що назва русь походить від гідроніму Рось, місцевості де проживало плем'я полян.[17][18]

Деякі інші історики не заперечують походження назви русь від варягів, але самих варягів ототожнюють зі західнослов'янським племенем вагрів, що мало тісні сусідські контакти з норманами.[19]

Іранська гіпотеза ред.

За свідченням новітніх наукових досліджень, етнонім «русь» має південне (сарматське) походження. Від VII ст. він перейшов на східнодніпровську группу слов'янських племен і став їх самоназвою[20].

Існує думка, що етнонім «рос» має інше ніж «рус» походження, будучи значно більш древнім. Прихильники цієї точки зору[21], що також беруть початок від М. В. Ломоносова, відзначають, що народ «рос» вперше згаданий ще в VI столітті в «Церковній Історії» Захарієм Ритором, де він поміщається по сусідству з народами «людей-псів» і амазонок, що багато авторів трактують як Північне Причорномор'я. З цієї точки зору його зводять до іраномовних (сарматських) племен роксоланів, або пізніше росомонів, що згадуються античними авторами.[22] Найбільш повно іранська етимологія імені Русь обґрунтована академіком О. М. Трубачовим[23](* ruksi «білий, світлий»> * rutsi > * russi > русь, порівн. з ос. рухс рухс (іронск.) / рохс (дігорск.) «світлий»).

Георгій Вернадський так само розвивав теорію про походження назви Русі від азовських племен асів і рухс-асів (світлих асів), які, на його думку, були частиною антів[24],проте вважав, що русь є змішанням скандинавських переселенців з місцевими племенами .

У 1960-ті роки радянський археолог Д. Т. Березовець запропонував ототожнити русь з аланським населенням Подоння, відомим по пам'ятках Салтівської культури. В даний час ця гіпотеза розробляється Е. С. Галкіною, яка ототожнює Подоння з центральною частиною Руського каганату, згадуваного в мусульманських, візантійських і західних джерелах в IX столітті. Вона вважає, що після розгрому цього об'єднання кочовими племенами угрів в кінці IX століття ім'я «Русь» від іраномовних русь-аланів (роксоланів) перейшло до слов'янського населення Середнього Подніпров'я (поляни, сіверяни)[25].Як один з аргументів, Галкін приводить етимологію М. Ю. Брайчевського, який запропонував для всіх «руських» назв Дніпровських порогів з твору Костянтина Багрянородного аланську інтерпретацію (на основі осетинської мови) [26].

Інші гіпотези ред.

Історичні джерела ред.

 
Мапа, що показує центри варягів (червоним) і розташування слов'янських племен (сірий колір), в середині 9 століття хозарський вплив позначений синім контуром.

Про русь збереглися немало свідоцтв вітчизняних, східних і західних авторів. Ось деякі: Арабський мандрівник Ібн Фадлан

  Я бачив русь, коли вона прибула по своїх торгових справах і розмістилася на ріці Атиль. Я не бачив (людей) з більш довершеними тілами, ніж вони. Вони подібні до пальм, рум'яні, червоні. Вони не носять ні курток, ні кафтанів, але носить який-небудь чоловік з їхнього числа хутро, яким він покриває свій один бік, причому одна з його рук виходить назовні. У кожного з них (є) сокира, і меч, і ніж, і він (ніколи) не розлучається з тим, про що ми (зараз) згадали. Мечі їхні пласкі, з борозенками, франкські. І від краю нігтя (нігтів) кого-небудь з них (з русі) до його шиї (є) узори дерев і зображень (речей, людей?) і тому подібного.  

[34]

Арабський географ Ібн Хордадбех :

  Якщо говорити про купців Ар-рус, то вони одні з різновидів слов'ян. Вони доставляють заячі шкірки, шкірки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших [околиць країни] слов'ян до Румійського моря. Володар ар-рума (Візантія) стягує з них десятину. Якщо вони відправляються Танаїсом — річкою слов'ян, то проїжджають повз Хамлідж, місто хозар. Їхній володар також стягує з них десятину. Потім вони відправляються морем Джурджан (Каспійське море) і висаджуються на будь-якому березі. Коло цього моря 500 фарсахів. Іноді вони везуть свої товари від Джурджана до Багдада на верблюдах. Перекладачами [для] них є слов'янські слуги-євнухи. Вони стверджують, що вони християни і платять подушну подать.  

[35]

Перський географ Гардізі[en]

  Оці люди (русь) постійно нападають на кораблях на слов'ян, захоплюють слов'ян, обертають в рабів, відводять в Хозарію і в Булгар і там продають. І немає у них посівів і ріллі. І вони користуються зазвичай слов'янськими посівами. Завжди 100—200 з них ходять до слов'ян і насильно беруть з них на своє утримання, поки там знаходяться. І там знаходиться багато людей із слов'ян, які служать їм, щоб за допомогою служби зберегти себе.  

[джерело?]

Візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний:

  Моноксили (кораблі росів), що приходять із зовнішньої Росі до Константинополя, є одні з Немогарда, в якому сидить Сфендослав, син Інгора, князя Росі, а інші з фортеці Мілініскі, з Теліуци, Чернігова і з Вусеграда. Отже, всі вони спускаються річкою Дніпро і сходяться у фортеці Києва, званого Самватас. Слов'яни ж, їхні данники, а саме: кривичі, лендзяни та інші слов'яни — рубають в своїх горах моноксили під час зими. Їх витягують і продають русі. Русь же, купивши одні ці довбанки та розібравши свої старі моноксили, переносять із тих на ці весла, кочети та інше убрання.  
(Далі описується плавання росів Дніпром з рабинями і іншим товаром до моря, перераховуються як руські, так і слов'янські назви порогів і їхні грецькі переклади.)
  Зимовий же і суворий спосіб життя тих самих росів такий. Коли наступить листопад, їхні князі виходять зі всіма росами з Києва і відправляються в полюддя, тобто круговий обхід, а саме — в слов'янські землі древлян, дреговичів, кривичів, мешканців півночі і решти слов'ян, що платять дань росам. Годуючись там протягом зими, вони в квітні, коли розтане крига на Дніпрі, повертаються до Києва, збирають і оснащують свої кораблі і відправляються до Візантії.  

Арабський письменник аль-Марвазі:

  Що ж стосується Ар-руси, то вони живуть на острові в морі. Той острів займає простір в три дні шляху в той і інший напрям. На острові лісу і болота, й оточений він озером. Вони, русь, численні і вважають меч як засіб існування. Якщо вмирає у них людина й залишає дочок і синів, то все майно дістається дочкам, синам же дають тільки меч і говорять: «Батько здобував собі добро мечем, наслідуй його приклад.  
  Й вони народ сильний і могутній і ходять в дальні місця з метою набігів, а також плавають вони на кораблях в Хозарське море[ru], нападають на кораблі і захоплюють товари. Хоробрість їхня й мужність добре відомі, так що один з них рівноцінний багатьом з інших народів. Якби у них були коні і вони були б наїзниками, то вони були б страшним бичем для людства.  

Ібрагім ібн Якуб написав, що русь «говорить по-слов'янськи, тому що змішалася з ними».[36]

Художні твори ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Котляр М. Ф. Русь [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  2. ↑ Русин [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2644. — ISBN 5-7707-4049-3.
  3. ↑ Руська земля у вузькому значенні за Б.Рибаковим. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 4 листопада 2015.
  4. ↑ Смолій В. А. (відп. ред.) Історія українського козацтва: У 2 томах: Том 2 — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 760 с. (7 с.) ISBN 966-518-398-2
  5. ↑ Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць — Випуск 20 — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2011. В. Г. Балушок Давньоруська народність: що насправді ховається за цим терміном? (ст. 77)
  6. ↑ Моця О. П. «Внутрішня» Русь у контексті уточнення меж // Археологія 2015 випуск I (51—60 ст.)
  7. ↑ Русь-Рух. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 7. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 29 лютого 2016.
  8. ↑ Русанівський В. М. Історія української мови [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  9. ↑ Ісаєвич Я. Д. Русини [Архівовано 17 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  10. ↑ а б Максимович К. А. Происхождение этнонима Русь в свете исторической лингвистики и древнейших письменных источников. KANIΣKION. Юбилейный сборник в честь 60-летия проф. И. С. Чичурова М.: Изд-во ПСТГУ, 2006. С. 14-56 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2015. Процитовано 7 березня 2015.
  11. ↑ Назаренко А. В. Русь IX века: обзор письменных источников // Русь в IX—XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. — Москва; Вологда: Древности Севера, 2012 — С. 12-35. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  12. ↑ Баран В. Д., Баран Я. В. Історичні витоки українського народу. — К.:Генеза, 2005—208 с. (192 с.) ISBN 966-504-437-0
  13. ↑ Макарчук С. А. Етнічна історія України. К., 2008
  14. ↑ Баран В. Д. Етнокультурні процеси в період київсько-руської держави (с. 7) «Матеріали до української етнології» N13 (16) НАН України ІМФЕ ім. Рильського К; 2014
  15. ↑ Галушко К. Ю. Становлення Русі та держави Рюриковичів // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2019. — С. 66. — 842 с. — ISBN 978-966-00-1740-5.
  16. ↑ Вернадський Г. В. Історія Росії. Стародавня Русь. Т., М., 2004, ст. 284
  17. ↑ Русь — назва одного з найдавніших слов'янських племен? Автор Євген Синиця
  18. ↑ 1953 р. «Древние русы (К вопросу об образовании ядра древнерусской народности в свете трудов И. В. Сталина)»
  19. ↑ Балто-слов'янська теорія походження Русі: історіографія проблеми // С. О. Кириленко кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя
  20. ↑ Українці // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Упоряд. Ю. І. Римаренко та ін. — Київ: Генеза, : Довіра, 1996. — С. 636. — 942 с. — ISBN 966-507-016-9. — ISBN 966-504-001-4.
  21. ↑ Григорій Півторак. «Русь», «Росія», «Великоросія», «Малоросія»? [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] / "Походження українців, росіян, булорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» [Архівовано 1 лютого 2012 у Wayback Machine.]. — К.: Видавничий центр «Академія», — 2001. ISBN 966-580-082-5
  22. ↑ М. Ломоносов. Древняя Российская История от начала Российского народа до кончины Великого Князя Ярослава Первого или до 1054 года. www.rus-sky.com. Архів оригіналу за 5 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019.
  23. ↑ Трубачов О. М. К витокам Русі: Народ і мова. [Архівовано 9 серпня 2013 у Wayback Machine.] — М.: Видавництво Алгоритм, 2013. — 303 с.
  24. ↑ Георгій Вернадський. Глава VII. Скандінави и руський каганат (737—839 рр.) // Історія Росії. — Т. 1: «Давня Русь».
  25. ↑ Галкина О. С. Таємниці Руського каганата. [Архівовано 13 лютого 2019 у Wayback Machine.] — «Вече», 2002.
  26. ↑ Брайчевський М. Ю. «Руські» назви порогів у Костянтина Багрянородного [Архівовано 23 липня 2013 у Wayback Machine.] // Землі Південної Руси IX—XIV вв.: сбірник статей. — Київ, 1985. — С. 19-29.
  27. ↑ Скляренко В. Г. Походження назви Русь. 6 [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 16–25.
  28. ↑ Шелухін С. Звідкіля походить Русь. Теорія кельтського походження Київської Русі з Франції. З орієнтовною картою. — Прага, 1929.
  29. ↑ Скляренко В. Г. Походження етноніма «русини» [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // Життя у слові: Зб. наук. праць на пошану акад. В. М. Русанівського. — К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2011. — С. 99.
  30. ↑ Кузьмин А. Г. Облик современного норманизма // Сб. Рус. ист. о-ва. — М., 2003. — Т. 8 (156). Антинорманизм. — С. 226—227.(рос.)
  31. ↑ РУСЬ — Українське народознавство — Навчальні матеріали онлайн. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  32. ↑ Історія України. Тема 3. Виникнення Київської Русі | Історія ЗНО. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  33. ↑ Лех, Чех і Рус. Легенда про розселення слов'ян | Польща для мандрівників. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  34. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 23 жовтня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  35. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 23 жовтня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  36. ↑ АЛ-БЕКРИ. Перевод отрывка 8 по Константинопольской рукописи. Архів оригіналу за 17 лютого 2007. Процитовано 23 жовтня 2006.

Джерела ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Русь_(етнонім)&oldid=42261171