Відкрити головне меню

Руська (Волинська) метрикареєстрові книги Руської канцелярії (структурного підрозділу королівської канцелярії Речі Посполитої), які велися з 1569 до 1673. Книги містили в собі офіційні копії (вписи), що поширювали свою юрисдикцію на 4 українські воєводства: Київське воєводство, Волинське воєводство, Брацлавське воєводство і Чернігівське воєводство.

Руська канцелярія як складова частина королівської канцелярії утворилася не внаслідок ухвали законодавчого акта, а в результаті довготривалої практики ведення окремих книг руською мовою та збереження партикулярної правової системи для українських воєводств. Назва «Руська або Волинська канцелярія» як термін для позначення штату руських писарів і підписків почала вживатися з 1618. Відтоді й до припинення ведення книг Р.м. ця назва не вийшла за межі канцелярських осередків: королівської канцелярії та канцелярій українських гродів. Назва книг — початково як «метрика справ волинських», потім — Волинська чи Руська метрика — вперше почала виступати 1605 в середовищі, близькому до канцелярії, а вже принаймні із середини 1630-х рр. увійшла до політичної лексики шляхти.

Факторами, що визначали сам факт ведення книг Р.м., виступали окремі для українських воєводств право- та діловодна мова. Після набуття чинності у Великому князівстві Литовському Статуту 1588 (див. Статути Великого князівства Литовського) в середині 1590-х рр. з’явився термін для окреслення цієї правової системи — «волинське право». Поступова полонізація українського документа в королівській канцелярії отримала потужний імпульс із приєднанням до Речі Посполитої Чернігово-Сіверщини 1618, документи щодо якої вписувалися як до Руської, так і до Коронної метрик. На середину 1640-х рр. полонізація діловодства в Руській канцелярії завершилася.

Руська канцелярія як структурна одиниця королівської канцелярії очолювалася канцлером коронним і підканцлером коронним. Як правило, зайнятість канцлера у реалізації зовнішньої політики та проведенні політики внутрішньої обумовила більшу причетність до керівництва канцелярією підканцлера. До складу канцелярії входили секретарі. Вони поділялися на дві групи: ті, які одночасно були й писарями; ті, що виконували різні королівські доручення, але в канцелярському діловодстві безпосередньої участі не брали. Найважливіша роль у функціонуванні канцелярії належала руським писарям. Початково їх одночасно працювало два; з початком 1630-х рр. — лише один. Вони відповідали за ведення своїх книг, координували роботу підписків. Один із руських писарів виконував одночасно й повноваження метриканта, що відповідав за збереження книг Руської канцелярії. На окремих руських писарів покладалися обов’язки декретових писарів щодо українських воєводств. Вони провадили реєстр київських, волинських, брацлавських і чернігівських справ, які мали розглядатися на чергових сесіях асесорського, реляційного чи сеймового судів. Під керівництвом кожного писаря в канцелярії працювали щонайменше 2—3 підписки. Усього комплекс книг Руської канцелярії налічує 28 чистових книг, 3 чорнових книги; у 7-ми чорнових книгах Коронної канцелярії вміщуються окремі протоколи (чернетки) документів Руської канцелярії. Книги Р.м. склалися як книги нового, не характерного для Коронної канцелярії, виду. Королівська канцелярія протягом часу функціонування Руської канцелярії провадила 5 серій книг: книги записів, книги декретів, книги посольств, книги люстрацій та сигіляти. Книги Р.м., як правило, становлять симбіоз двох видів книг: книг записів та книг декретів. Особливий вид книг Р.м. виступав одним із факторів оформлення Руської канцелярії як структурного підрозділу в королівській канцелярії. Книги Р.м. широко використовувалися українською шляхтою, рідше — міщанами і духовними особами — для отримання виписів із документів, необхідних для судових суперечок. Статут 1511 заборонив канцеляристам брати плату за пошуки документів у книгах, тому прохачі наймали сторонніх осіб, які цим займалися, — реквірентів. Проте писарі успішно обходили цю заборону і виконували такі процедури за відповідну плату. Саме в контексті необхідності проведення пошуків слід розглядати укладення в 1673 С.-К.Ганкевичем подокументного опису Р.м. — т. зв. Індексу.

Протягом більше ніж ста років функціонування канцелярії в ній працювали 13 писарів. Термін виконання писарських обов’язків був різний: від 1 року (О.Крупецький) до 36 років (Ф.Олешко). Переважна більшість писарів походили з Волині (10), один — з Київщини, один — з Литви, один — з Корони. До королювання Владислава IV Ваза (1633—48) всі майбутні писарі рекрутувалися із середовища дрібної, зрідка — середньої, шляхти. Після 1633 перевага віддавалася міщанам, що відображувало загальну тенденцію в королівській канцелярії. Влада таким чином намагалася вивести канцелярію з-під впливу шляхти. Служба в канцелярії сприяла подальшій кар’єрі руських писарів: 6 із них отримали різні земські уряди, 9 стали королівськими секретарями.
Окремі (Л.Пісочинський, З.Єловицький, Ф.Олешко, Я.Марцинкевич, К.Мокосій-Баковецький) обиралися послами на вальний сейм, а також депутатами до Коронного трибуналу. Два руські писарі (О.Крупецький, К.Мокосій-Баковецький) обрали духовну кар’єру і стали відповідно перемишльським та володимирським унійними єпископами. Представники писарської касти намагалися постійно декларувати свою повагу до закону, але реальні звичаї шляхетського життя примушували їх вдаватися й до протизаконних засобів реалізації шляхетської демократії. Приклад функціонування Руської канцелярії дає можливість простежити розвиток регіональних інтересів та установок української шляхти. Їх згасання, викликане доцентровими тенденціями, що розвивалися в шляхетському середовищі Речі Посполитої, призвело до поглинення Руської канцелярії Коронною.

Джерела та літератураРедагувати