Відкрити головне меню

Русанівка (Липоводолинський район)

Русані́вка — село в Україні, в Липоводолинському районі Сумської області. Населення становить 935 осіб. Орган місцевого самоврядування — Русанівська сільська рада.

село Русанівка
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Липоводолинський район
Рада/громада Русанівська сільська рада
Код КОАТУУ 5923285201
Облікова картка Русанівка 
Основні дані
Населення 935
Поштовий індекс 42545
Телефонний код +380 5452
Географічні дані
Географічні координати 50°30′30″ пн. ш. 33°44′29″ сх. д. / 50.50833° пн. ш. 33.74139° сх. д. / 50.50833; 33.74139Координати: 50°30′30″ пн. ш. 33°44′29″ сх. д. / 50.50833° пн. ш. 33.74139° сх. д. / 50.50833; 33.74139
Середня висота
над рівнем моря
115 м
Водойми річки Хорол, Вільшана
Відстань до
районного центру
7 км
Найближча залізнична станція Венеславівка
Відстань до
залізничної станції
18 км
Місцева влада
Адреса ради 42545, Сумська обл., Липоводолинський р-н, с.Русанівка, вул.Зелена,1, тел. 5-43-16
Сільський голова Синько Ганна Петрівна
Карта
Русанівка. Карта розташування: Україна
Русанівка
Русанівка
Русанівка. Карта розташування: Сумська область
Русанівка
Русанівка
Русанівка. Карта розташування: Липоводолинський район
Русанівка
Русанівка

Географічне розташуванняРедагувати

Русанівка — село, центр сільської ради, розташоване за 7 кілометрів від районного центру і за 18 км кілометрів від залізничної станції Венеславівка на лінії Лохвиця — Гадяч.

Село Русанівка розташоване на території слобідської України. Так звалися в XVII—XVIII сторіччях південна околиця Російської держави, де тепер розташовані Харківська область, частина Полтавської, Сумської, Луганської областей України та частина Курської, Білгородської і Воронезької областей.

Село Русанівка лежить на березі річки Хорол у місці впадання в неї річки Вільшана, вище за течією на відстані 3,5 км розташоване смт Липова Долина, нижче за течією на відстані 2 км і на протилежному березі розташоване село Лучка. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці й заболочені озера.

Походження назвиРедагувати

Назва села Русанівка походить від прізвища козака Русанова, який заснував поселення на правому березі річки Хорол, що протікає в цій місцевості. Найдавніше відома назва села — Курів Брід, але вживалася і назва Разанівка. Виникло село всередині XVII століття.

ІсторіяРедагувати

Виникнення Русанівки відноситься приблизно до тих часів, коли були збудовані місто Охтирка, Недригайлів, Бобрик, місто Гадяч, Боковенька.

Ці міста і села були засновані українцями в першій половині XVII століття.

Але перші жителі з'явилися на території району ще в IV столітті до нашої ери. Виявлено поселення доби неоліту поблизу села Іванівка. У VII-х століттях на території нашого краю проживало одне із племен східних слов'ян — сіверяни. Про це свідчить городище, поблизу села Капустинці. У період феодальної роздробленості Київської Русі у 1054 році виділяється Переяславське князівство, в яке ввійшла і територія села Русанівки.

Спершу село входило до володінь князів Вишневецьких. Їм належало майже 134822 господарства, в тому числі і ті, що були на території Русанівки.

Саме поселення Русанівка не мало вигляду села. Жили тут переважно на лівому березі річки Хорол окремі поселенці — втікачі від кріпосного гніту. Окремі хуторці мали різні назви: Буймир, Бухалів, Жукове та інші. Жителі знали козаччину й кріпаччину, війни та мирну хліборобську працю.

На початку вісімнадцятого століття шведські війська Карла ХІІ, просуваючись з Новгород-Сіверська до Полтави, пройшли і через Липову Долину. Ставка короля була в Русанівці, а в Липовій Долині знаходився шпиталь шведів.

В 1764 році належить гетьману України Кирилові Розумовському.

В 1782 році в селі нараховувалося 217 людей. В 1776 році збудована перша церква, яка згоріла від грози у 1778 році.

В 1800—1810 роках була збудована нова Миколаївська церква, яка є понині.

В 1802 році село стало волосним центром спочатку Глинського, а через рік — Гадяцького повіту. Але вже в 1863 році Липова Долина відноситься до Русанівської волості.

Були господарства пана Янжуля, що жив у Побиванці. Бідні селяни наймалися до поміщиків в інші села графа Гудовича в Байраці, до Войники у Войнівщину, до Туманського і Кривошеєва в Панасівні та інших. Під кінець XIX століття переважна більшість землі в окрузі Липової Долини належала козацьким шляхтичам Туманським (5,5 тисяч десятин).

1876 почала працювати перша лікарня, збудована земством, де працював один лікар Антоненко і три середніх медичних працівники. За даними на 1859 рік у власницькому, казеному та козацькому селі Гадяцького повіту Полтавської губернії, мешкало 3058 осіб (1463 чоловічої статі та 1695 — жіночої), налічувалось 364 дворових господарства, існувала православна церква[1].

1880 року в селі відкрита трьохкласна земська школа, де навчалося 65 учнів та працювало три вчителі. 1889 року в селі відкривається земське народне училище, а також церковно-приходська трьохкласна школа. В цей час в селі нараховувалося 724 двори. До села входило 6 хуторів.

1897 року в селі нараховувалося вже 4,5 тис. жителів, була церква, лікарня, декілька магазинів, приходська школа і школа грамоти. В 1908 році три вчителі навчали 152 дітей. Це були самі хлопчики, адже дівчатка в школі не навчалися. В селі працювало дві кузні. До 1903 року в селі було понад 50 вітряків та 3 водяних млина.

В 1912 році земство збудувало приміщення чотирьохкласної школи, де працювало три вчителі. Навчання в ній почалося 1914 року: на шкільному подвір'ї був мітинг в честь відкриття школи і діти пішли в перший клас.

Часи УНР та комуністична неволяРедагувати

Першим головою сільської Ради від комуністів був Григорій Григорович Даць. 1929 року людей почали заганяти до колгоспів, серед них «Вільна нива». На тракторі працювала перша жінка-трактористка Парасковія Роєнко. Першим головою колгоспу обраний Бардак Семен Прокопович. У колгоспну неволю загнали: Шевченко Макар Максимович, Набок Савелій, Дяченко Артем, Данько Григорій, Кравченко Федір, Корча Ілля, Клименко Іван, Набок Микола, Неділько Устим. Передова ланкова — Острішко Парасковія Омелянівна за вирощування тютюну стала першою учасницею сільськогосподарської виставки в місті Москві. Вона була обрана делегатом восьмого з'їзду Рад.

Комуністичний Геноцид-ГолодоморРедагувати

Церкву комуністи висадили у повітря. У голодомор кількість мешканців села переполовинилася. Комуністи доводили людей до канібалізму. Були створені дитячі ясла, де денна норма хліба на дитину не перевищувала 100 грам. Люди тікали до міст, де міняли у комуністів золоті прикраси на їжу. Церква, Будинок Культури та інші громадські споруди використовувалися як зерносховища. По полях можна було зібрати хоч гнилі буряки та дещо інше. Кількість встановлених жертв голодомору в селі Русанівка від 140 до 200 осіб, яким поставлено пам'ятник на території села[2].

9 жовтня 1941 року із села вигнали організаторів Голодомору — сталіністів. 598 жителів села загнали у сталінські війська. 224 із них довели до смерті. 13 вересня 1943 року до села знову вдерлися комуністи.

Після війни школа залишилася восьмирічною. В 1954 році відбувся третій випуск учнів з освітою 10 класів. В селі працює Будинок культури на 350 місць, бібліотека, лікарня, загальноосвітня школа.

В 1965 році грошовий дохід колгоспу становив 800 000 карбованців, а 1959 року на території сільської Ради побудований цегловий завод. За успіхи в сільському виробництві 58 трудящих села нагороджені орденами і медалями СССР, серед яких доярка Е. С. Тарасенко — орденом Трудового Червоного Прапора. За 15 років в сільській Раді побудовано шістдесят тисяч квадратних метрів жилої площі. Стогнієнко Марія схоронила церковний паспорт, що тепер знаходиться у Миколаївській церкві.

ЕкономікаРедагувати

  • Молочно-товарна ферма;
  • 7 магазинів.

Об'єкти соціальної сфериРедагувати

  • Дитячий садочок;
  • Школа;
  • Лікарня;
  • Будинок культури;
  • Бібліотека.

РелігіяРедагувати

Православна віра

  • Церква Святого Миколи Чудотворця.

ПерсоналіїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 458)
  2. Національна книга пам'яті жертв голодомору

ДжерелаРедагувати