Вікіпедія

Рудольф Кіппенхан

Рудольф Кіппенхан (нім. Rudolf Kippenhahn, 1926-2020) — німецький астроном, спеціаіст з внутрішньої будови зір, директор Інституту астрофізики імені Макса Планка (1975-1991), автор підручників і науково-популярних книжок з астрономії.

Рудольф Кіппенхан
Rudolf Kippenhahn
Народився 24 травня 1926(1926-05-24)
Беррінген[cs], Чехословаччина
Помер 15 листопада 2020(2020-11-15) (94 роки)
Геттінген, Німеччина
Країна Німеччина
Діяльність астрофізик, автор(ка), астроном, викладач університету, популяризатор науки
Alma mater Університет Ерлангена—Нюрнберга
Галузь астрономія
Заклад Геттінгенський університет,
Інститут астрофізики Макса Планка
Науковий ступінь Вільгельма Шпехта[de][1]
Науковий керівник Wilhelm Spechtd[2]
Відомі учні Wolfgang J. Duschld[2]
Аспіранти, докторанти Karl-Heinz A. Winklerd[2]
Joel Uriel Cisneros Parrad[2]
Членство Леопольдина
Геттінгенська академія наук
Sudetendeutsche Akademie der Wissenschaften und Künsted
Баварська академія наук
Німецьке астрономічне товариство
Австрійська академія наук
Нагороди

Біографія ред.

Рудольф Кіппенхан народився в 1926 році в місті Беррінген (теперішній Пернінк[cs]) в Чехословаччині. У дворічному віці він перехворів поліомієлітом і на все життя залишився інвалідом. Уже в шкільні роки він захоплювався астрономією і проходив канікулярну практику в обсерваторії в Зоннеберзі під керівництвом Куно Гоффмайстера. Після закінчення середньої школи в 1945 році він вивчав фізику і математику в університеті Ерлангена—Нюрнберга. У 1951 році він захистив докторський ступінь з математики під керівництвом Вільгельма Шпехта[de] на тему «Набір значень матриці»[1].

У той час в Ерлангені не було лекцій з астрономії, тому він продовжив свою освіту в цій галузі самостійно. З 1951 по 1957 рік він працював асистентом в обсерваторії Карла Ремайса[de] в Бамберзі, яка на той час була найменшою обсерваторією в Німеччині. У 1958 році Кіппенхан зробив габілітацію в Ерлангені («Дослідження зір, що обертаються»)[3] і поїхав до Інституту фізики Макса Планка в Геттінгені. Того ж року разом з інститутом він переїхав до Мюнхена. Також у 1958 році разом зі Стефаном Темешварі та Людвігом Бірманом він опублікував новаторську роботу про еволюцію зірок. У 1963 році він став науковим співробітником Інституту астрофізики Макса Планка під керівництвом його директора-засновника Людвіга Бірмана. З 1965 по 1975 рік він був професором астрономії та астрофізики в Геттінгені та в тамтешній університетській обсерваторії. 1975 по 1991 рік він змінив Бірмана на посаді директора Інституту астрофізики Макса Планка в Мюнхені. Під його керівництвом 1979 року інститут переїхав в Гархінг[4]. З 1991 року працював незалежним письменником у Геттінгені. Він опублікував численні успішні науково-популярні книги з астрономії та інших предметів, таких як криптологія та атомна фізика.

Наукові результати ред.

Кіппенхан, який спочатку займався фізикою плазми, став піонером у комп’ютерному моделюванні структури та еволюції зір наприкінці 1950-х та в 1960-х роках. Діаграма Кіппенгана, названа на його честь, дозволяє чітко представити основні результати моделювання зір. У співпраці з Г. Томасом, Еммі Гофмейстером і Альфредом Вайгертом[de] він заклав основи сучасної теорії еволюції зір.

Кіппенхан також був залучений до астрономічної спільноти. З 1966 по 1969 рік він обіймав посаду голови Німецького астрономічного товариства, після чого протягом трьох років працював заступником голови. З 1980 по 1986 рік він був головою Ради західнонімецьких обсерваторій. Він також був віце-президентом Міжнародного астрономічного союзу з 1985 по 1991 рік.

На додачу до своєї роботи вченого та університетського викладача, Кіппенхан активно брав участь у популяризації астрономії. Він написав багато науково-популярних книг і журнальних статей, давав багато інтерв’ю на радіо та телебаченні, вів науково-пупулярні лекції.

Кіппенхан написав відомий астрологічно-критичний вислів «Зорі не брешуть – вони мовчать!».

Відзнаки та нагороди ред.

Роботи ред.

Наукові роботи ред.

Науково-популярні роботи ред.

  • Verschlüsselte Botschaften: Geheimschrift, Enigma und digitale Codes, 1997, Rowohlt TB 2012
  • Kosmologie: Basics, Piper 2011
  • Eins, zwei, drei...unendlich, Piper 2007
  • Kippenhahns Sternstunden, Stuttgart: Kosmos 2006
  • Kosmologie für die Westentasche, Piper 2003
  • Das Geheimnis des großen Bären, Rowohlt TB 2003
  • Streng geheim! Wie man Botschaften verschlüsselt und Zahlencodes knackt, Rowohlt TB 2002
  • Amor und der Abstand zur Sonne. Geschichten aus meinem Kosmos, Piper 2001
  • mit Wolfram Knapp: Schwarze Sonne, roter Mond. Die Jahrhundertfinsternis, DVA 1999
  • mit Andreas Burkert: Die Milchstraße, Beck 1996
  • Atom: Forschung zwischen Faszination und Schrecken, Piper 1994
  • Abenteuer Weltall, 1991, Deutscher Bücherbund 1992
  • Der Stern, von dem wir leben, Stuttgart: DVA 1990
  • Unheimliche Welten, Piper 1987
  • Licht vom Rande der Welt, DVA 1984
  • 100 Milliarden Sonnen, Piper 1980

Примітки ред.

  1. ↑ а б Rudolf Kippenhahn, Mathematics Genealogy Project
  2. ↑ а б в г Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  3. ↑ Veröffentlicht in Zeitschrift für Astrophysik, Band 26, 1958, S. 26, 65
  4. ↑ Profil MPA
  5. ↑ Preisträger des Bruno-H.-Bürgel-Förderpreises. Astronomische Gesellschaft.
  6. ↑ Lutz D. Schmadel: Dictionary of Minor Planet Names. Fifth Revised and Enlarged Edition. Hrsg.: Lutz D. Schmadel. 5. Auflage. Springer Verlag, Berlin, Heidelberg 2003, ISBN 978-3-540-29925-7, p. 186
  7. ↑ Verstorbene Mitglieder: Rudolf Kippenhahn. Österreichische Akademie der Wissenschaften.
  8. ↑ Preisträger der Karl-Schwarzschild-Medaille. Astronomische Gesellschaft.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рудольф_Кіппенхан&oldid=39470844