Відкрити головне меню

Рудник ім. Кірова (рудник Галковського, Артемівський рудник) — підприємство з видобутку залізної руди Криворізького залізорудного басейну підземним способом. Належить «ПАТ АрселорМіттал Кривий Ріг».

Рудник Галковського
Тип рудоуправління і організація
Засновано 1887
Штаб-квартира Кривий Ріг
Холдингова компанія Кривбасруда

Рудник засновано в 1887 році Південно-Дніпровським металургійним товариством на землях, орендованих у поміщиці Ю. А. Галковської. У 1900 році він видавав 600 тисяч тонн руди/рік. Відразу після революції рудник Галковського першим в Кривому Розі відновив видобуток залізної руди. Незважаючи на відсутність механізації, на кінець 1918 року тут було видобуто 5 млн. 556 тис. тонн залізної руд. На початок розробки руду видобували відкритим способом, а з 20-х рр. ХХ століття — шахтами. Рудник перейменований в Артемівський, в 1939 році йому присвоєно ім'я С. М. Кірова.

Рудник представлений шахтами: № 1 ім. Артема, Східна, ім. Кірова, «Північна», також в його складі були кар'єр (Південний), дробильно-сортувальна фабрика, ремонтно-механічний, енергетичний та інші цехи.

Весь видобуток руди видавався через похилий ствол шахти № 2 ім. Артема, обладнаний стрічковим конвеєром. Таких стволів на руднику побудовано два. Крім них, родовище ім. Кірова розкрите також рядом вертикальних стволів. Проектна потужність рудника з 1993 року становила 7 600 тис. тонн руди. В 1997 році на руднику видобуто 2 045,5 тис. тонн з вмістом заліза 53,77 %. Рудний поклад розробляється на горизонтах 955 та 1045 м.

Рудоуправління розробляє багаті руди Криворізького родовища. Руди мартитові, гетит-гематит-мартитові і гетит-гематитові.

Родовище розкрите до глибини 900 м двома похилими рудопідйомними стволами, до глибини 1100 м — трьома вертикальними рудопідйомними і п'ятьма вентиляційними стволами. Система розробки — підповерхового обвалення з відбиванням руди глибокими свердловинами.

Шахта № 2 ім. Артема належить Центральному гірничо-збагачувальному комбінату. Законсервована.

Видобуток йде скиповим способом через шахту ім. Артема № 1

ДжерелаРедагувати