Рудий Віталій Валентинович

Віта́лій Валенти́нович Руди́й (31 серпня 1984, смт Головине, Черняхівський район, Житомирська область — 13 травня 2014, с. Маячка, Слов'янський район, Донецька область) — український військовослужбовець, десантник, сержант (посмертно) Збройних сил України. Учасник російсько-української війни.

Рудий Віталій Валентинович
UA-OR5-SGT-GSB-H(2015).png Сержант
Рудий Віталій Валентинович.jpg
Загальна інформація
Народження 31 серпня 1984(1984-08-31)
Головине, Житомирська область
Смерть 13 травня 2014(2014-05-13) (29 років)
Маячка, Донецька область
(загиблий у бою)
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ БЗ ДШВ.svg Десантні війська
Формування
95 ОДШБр к.svg
 95 ОАеМБр
Війни / битви
Командування
командир відділення
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Герої не вмирають! Віталій Рудий. Житомирська ОДТРК

ЖиттєписРедагувати

Віталій Рудий народився і виріс в смт Головине на Черняхівщині.

Закінчив Головинську загальноосвітню школу, а у 2003 році — Головинське вище професійне училище нерудних технологій за професією «тракторист-машиніст». Проходив строкову військову службу в лавах Внутрішніх військ МВС України. Після строкової служби певний час працював в міліції міста Києва. 2011 року одружився.

З початком російської збройної агресії проти України призваний за мобілізацію 11 березня 2014 року.

Сержант, командир відділення аеромобільно-десантного взводу 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (м. Житомир).

Загинув 13 травня 2014 року під час виконання бойового завдання.

Бій під КраматорськомРедагувати

Десантники на двох БТРах супроводжували три вантажівки ГАЗ-66, що везли міномети, воду і продукти на блокпости. О 12:30 на мосту біля дамби на околиці села Маячка (на той час Октябрське) Слов'янського району, що за 20 км від Краматорська, військова колона потрапила у засідку терористів.

В бою при відбитті нападу загинуло 5 десантників — капітан Вадим Заброцький, старший лейтенант Віталій Дульчик, молодший сержант Віталій Рудий, молодший сержант Сергій Хрущ, старший солдат Олександр Якимов. Сержант Олег Славіцький помер від тяжких поранень у гелікоптері під час медичної евакуації[1][2], 8 поранені та контужені (серед них — капітан Володимир Бехтер, він був у другому БТРі, старший солдат Денис Білявський, молодший сержант Тарас Ткаліч, молодший сержант Ярослав Голяченко).

Перша граната з РПГ влучила у головний БТР-80, який вже заїхав на міст. Він зупинився, перекривши дорогу іншим машинам. Одночасно нападниками був відкритий шквальний вогонь зі стрілецької зброї. Загинули старший лейтенант Дульчик і молодший сержант Хрущ, які їхали на броні БТРа. Віталій Рудий був поранений у живіт, помер на мосту. Другий БТР в'їхав у головний, зіштовхнув його вліво і розблокував дорогу. Однак у нього також влучила граната, прямо в моторний відсік, і проїхавши ще метрів 20 машина зупинилася. Під шквальним вогнем опинилися й вантажівки, одна з них повністю згоріла. Водій головного БТРа Сергій Соловйов зумів завести двигун і виштовхати другий БТР з-під обстрілу. Бій тривав протягом години. Після «зачистки» території на місці засідки виявлено заздалегідь обладнані позиції, контейнери від гранатометів РПГ-22 і РПГ-26 та гільзи від снайперських гвинтівок. Нападники пересувалися на двох автомобілях «Газель» і «Жигулі». Кілька терористів під час бою також зазнали поранень, про що свідчать сліди крові та рештки бронежилетів. За даними Міноборони України, нападники втратили щонайменше 5 бійців: один загинув, 4 важко поранені[3][4][5].

16 і 17 травня в Житомирі прощалися із загиблими десантниками, близько 2000 житомирців відвідали військову частину, щоб вшанувати пам'ять героїв, в області було оголошено триденну жалобу. 16 травня Віталія Рудого поховали в селі Головине Черняхівського району[6].

Вдома залишилися брат, сестра, мама Валентина Павлівна, дружина Леся та 2-річний син Єгор.

НагородиРедагувати

  • 19 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
  • недержавною медаллю «За визволення Слов'янська» (посмертно)

Вшанування пам'ятіРедагувати

Ім'ям Віталія Рудого названо гімназію смт Головине. Одна з вулиць селища перейменована на вулицю Віталія Рудого.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати