Відкрити головне меню
Рублена хата ХVІІІ ст. з села Рижавка Уманського р-ну Черкаської обл. Музей у Пирогові

Рублена хата, також зрублена, зрубна або колодяна хата — зрубний різновид хати, поширений у лісистій місцевості[1]. Хати, складені з чотиригранних колод-брусів, також називаються брусованими[2], хати з круглих колод були відомі як «віблі хати»[3].

Рублені будинки поширені в багатьох країнах, багатих лісом. В Україні рублена хата є традиційним житлом на Поліссі та в Карпатах.

Зміст

НазваРедагувати

В українській мові такий тип житла називається просто «хата», у західних районах відоме також слово «колиба». У російській мові рублена хата називається словом изба[4], яке як екзотизм було запозичене до багатьох мов світу, у значенні «російська рублена хата». Втім, це значення є порівняно недавнім, на це вказує походження слова, як і споріднені слова в інших слов'янських мовах. Так, давньорус. истьба, истобъка означало «хата» або «лазня», сучасне пол. izba може означати «житлове приміщення», «палата» (пор. «Посольська ізба»), «сільський будинок»[5], у болгарській мові изба означає «льох», «підвал», у сербській — «кімната». Українським відповідником є застаріле вистепка (вистапка, іздебка, здебка, істепка, степка, стебка), що вживалося у значенні «невелика будівля в сінях або під хатою для зберігання овочів узимку». Праслов'янську форму відновлюють як *jьstъba і розглядають як запозичення з германських (сер.-в.-нім. stube — «опалюване приміщення») або з романських мов (нар.-лат. *extufe — «лазня»)[6]. Виведення слова истопка від «стопити» (рос. истопить), тобто «опалюване приміщення» зараз розглядається як народна етимологія[7].

ІсторіяРедагувати

 
Курна хата

До X ст. типовим східнослов'янським житлом була напівземлянка — дерев'яна хата, приблизно на третину заглиблена в землю. Це була проста яма зі зрубом з 3-4 вінців над нею. У найдавніших півземлянках дверей не було, їх замінював лаз під нижнім вінцем, прикритий запоною або зв'язаними половинками чурбаків (припускають, що саме від такої конструкції входу веде походження і слово «лазня»)[8]. Печі також не було, замість неї — вогнище з каміння, приміщення опалювали «по-чорному». Вікон не було, а дим виходив через вхідний отвір. Часто в таких півземлянках разом з господарями розміщалася і свійська худоба.

Протягом часу напівземлянка вдосконалювалася, її стали будувати повністю на поверхні ґрунту, з'явилася піч, первісно без димаря — така хата теж топилася «по-чорному» (курна хата), такий спосіб опалення траплявся аж до початку XX ст. Надалі до печі стали привлаштовувати димовловлювач («кіш», «куш», «капа», «окап», «кобилка», «кобулка», «кох», «рура»), який відводив дим на горище або в сіни (топлення «по-сірому»). Набагато пізніше з'явилися хати, що топилися «по-білому» — піч в них мала повноцінний димар.

Конструкція печей могла бути різною. У Північній Русі (північ європейської частини сучасної Росії) переважали печі сухої кладки, без розчину. В Ізборську виявлені залишки глиняних печей — у вигляді купола висотою 1 метр на кам'яній основі розміром близько 1×1 м[9]. У більш південних районах (Верхній Дон, Пооччя, Середня Наддніпрянщина) поширенішими були печі з каменю й глини. Розміри їхніх підмурків їх сягали 1,5х2 метрів. У Верхній та Середній Наддніпрянщині більш звичайними були печі, складені з одної глини, розміром до 1,5 метрів у поперечнику й до 1,2 метрів заввишки[10].

Вогнища траплялися рідше, переважно на Дону, в Пооччі (у в'ятичів), на Лівобережжі Дніпра (у сіверян) і на Псковщині (у кривичів)[11].

Українська рублена хатаРедагувати

 
Рублена хата з села Бзів
 
Хата з села Мала Каратуль
 
Рублена хата в гуцульській ґражді. Село Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області
Див. також: Українська хата

Рублені хати були поширені в лісистих місцях України — Поліссі, Карпатах. У лісостепних районах вона траплялася рідко, саме посідання нею було ознакою багатства, це відбите і в старовинній пісні: «В мене рублена хата, Та не люблять дівчата!». Рублені хати у східноукраїнських районах мали зовнішню схожість з хатами-мазанками: вибілені стіни, солом'яна або очеретяна чотирисхильна стріха.

Спочатку влаштовується фундамент. Колись в основі майбутньої хати встановлювали стояни — невисокі (30-35 см) чурбаки, які слугували фундаментом. Замість стоянів могли використовувати камені або горизонтальні колоди — підвалини. На цій основі починали класти вінці зрубу, причому до висоти вікон використовували дерево міцних порід, довгі колоди «від кута до кута» називалися прави́лами[12]. На висоті вікон вінці клали з м'якішого дерева, простір між проймами заповнювали короткими колодами — сумаками[13], над вікнами викладали ще 3-4 вінці. На колоди верхнього вінця (ощепини, ощіп, ощеп) закочували стельову балку — сволок, на який клали 2-4 менші балки — сволочки. Зверху на сволочки стелили дошки (що можуть зватися по-різному — поперечні, стелини, слижі, слижаки).

У традиційному українському будівництві використовували кілька способів з'єднання колод у кутах — «на вугла» («в обхват», «в угли», «на угла», «на замок») і «у зуб» («на каню», «на модли»)[14]. Як і хати-мазанки, рублені хати білили ззовні і зсередини, іноді стіни обмазували глиною з гравієм («грузом»). Навколо хати влаштовували призьбу.

Дах можуть крити по-різному. У багатьох районах України була поширена солом'яна або очеретяна покрівля, у багатих лісом районах для покрівлі використовували переважно ґонт, дранку, тес. Традиційним є чотирискатний дах, у розрізі він являє собою рівнобічний трикутник з прямим кутом у вершині. Для його влаштування встановлювали крокви — довгі нахильні бруси, з'єднані зверху, наріжні крокви називалися наріжниками або наріжницями. Між собою крокви з'єднувалися також поперечними перемичками — бантинами. Зверху до кроков на відстані 30-35 см одна від одної кріпилися елементи обрешітки — лати. Солом'яну або очеретяну покрівлю (стріху) починали крити згори донизу, у нижній частині робили виступи, що утворювали навіс. У деяких районах хати робили з рубленими фронтонами — з дедалі коротших догори колод (самців), на які укладали поздовжні лати дахової обрешітки (так звані «самцеві дахи»).

Перед входом влаштовували сіни, у випадку трикамерної хати сінями слугував простір між житловою хатою і коморою.

Для обігрівання житла в хатах клали руську піч (з димарем чи без нього), пізніше поширення набула грубка.

Різана хатаРедагувати

Різаною хатою називали хату, побудовану не з цілих колод, а з розпиляних вздовж («плах», «обаполів»)[15].

 
Двоповерховий рублений будинок у Швейцарії, збудований за технологією «у шули»

Дерев'яна хата «у шули»Редагувати

Окрім вінцевої технології, існувала інша — так зване рублення «у шули». Наприкінці XIX — початку XX ст. цей спосіб був ледь не поширеніший, ніж перший, бо був значно дешевше. Для побудови «у шули» по кутах майбутньої хати в землю вкопували приблизно на 1 м обтесані колоди — сохи. Такі ж колоди, але меншої товщини, вкопували на місці майбутніх дверних і віконних пройм. Зверху на сохи укладали вінець з трьох рядів колод — ощіп (ощеп)[16], що слугував основою даху. У сохах були пророблені жолобки, в які вставлялися дошки, що й утворювали стіни, які решетили, обмазували глиною і окружали призьбою.

Дерев'яна хата «у торч»Редагувати

Нарешті, існував ще один спосіб побудови дерев'яної хати. У цьому разі між сохами вертикально вкопували в землю дошки, з'єднані поперечними латами. Конструкцію так само решетіли й обмазували глиною.

Російська рублена хатаРедагувати

 
Шестистінна старообрядська рублена хата
 
Південноросійська хата. Воронеж, XIX ст.
 
Північноросійська рублена хата. Музей Кижі.

Будування російських рублених хат було аналогічним українському. Колоди на кутах з'єднувалися різними способами — «у чашку», «у зуб» («у лапу») та ін. Нижній вінець зрубу був відомий як окладник, для захисту від гниття його могли просочувати дьогтем. Колоди укладали просто на землю або встановлювали на каменях чи стовпчиках, утворюючи таким чином простір між ґрунтом і зрубом. Навколо влаштовували призьбу (завалинку), причому в деяких місцевостях на літній період її прибирали: для провітрювання простору під підлогою. Матеріалом для покрівлі слугував тес або дранка, лише на півдні — солома або очерет. На відміну від східноукраїнських чотирисхильних дахів, у Росії у «білих» (з димарем) хат звичайною була двосхильна покрівля, фронтони («щипці») влаштовувалися рубленими — з дедалі коротших догори колод («самців», відповідно такі дахи називалися «самцевими»)[17]. На верхні короткі колоди фронтонів укладали поздовжній брус — князь (князьок) чи кінь (коник). Нижче коня щипці з'єднували поздовжніми латами, до яких вже прикріплювали драниці або тесини. Застосовувалася і конструкція з кроков з латами, які утворювали обрешітку двосхилого чи чотирисхилого даху. Давнішим був дах «на курицях»: до коника, поставленого на самцеві щипці, кріпили поперечні стовбури дерев з кокорами унизу — куриці; на кокори укладали поздовжні бруси — потоки. Тесини нижніми кінцями входили у пази потоків, верхніми — у пази бруса-коня. Верхні крайки дахових дощок всіх типів покрівлі закривали на гребені видовбаною колодою — охлупнем (рос. охлупень) чи шеломом, іноді з кінцем у вигляді кінської голови. Традиційним способом кріплення був безцвяховий: охлупень притискували до коника спеціальними шпонками — сороками. Торці лат, що виступали на фронтонах, могли прикривати дошками (часто вирізьбленими), які називалися причолинами (рос. причелины), а стик причолин закривати короткою вертикальною дошкою — полоте́нцем.

Залежно від складності планування виділяють кілька типів російських рублених хат:

  • Чотиристінна — найпростіший тип хати, складається з одного зрубу.
  • П'ятистінна — зруб, розгороджений рубленою перегородкою.
  • Шестистінна — хата з сінями посередині, з яких входи в дві половини[18].

Регіональні особливостіРедагувати

Характерною ознакою північноросійської хати було те, що в ній під одним дахом зосереджувалося все селянське господарство — житлові приміщення, хліви, сінник, комори та ін. Приміщення, де родина мешкала цілорічно, займало від третини до половини площі хати, і поміщалося на другому поверсі — на висоті 1-1,5 м над поверхнею ґрунту. Під ним розташовувалося підпілля, куди з житлового приміщення вів люк. Для освітлення підпілля існували маленькі віконця в стінах, замість підлоги була долівка. Житлових приміщень було кілька: зимова хата (рос. зимовка), літня хата, горниця. У «зимовій» хаті стояла руська піч. Найвищий поверх називався вишкою, він міг бути доповнюватися балкончиком («виходом»).

Господарська частина хати складалася з 2-3 поверхів, нижній призначався для для худоби й птиці. Збоку були ворота для худоби, дощану підлогу заміняла долівка, простір був поділений перегородками на окремі кучі з віконцями («стайки»), тут же були й сідала для курей. Верхній поверх був поділений на сінник і повіть (рос. поветь) — приміщення для реманенту. До широких (2-3 м) воріт повіті вів дерев'яний пандус з вулиці — узвіз (рос. взвоз), висотою близько 2,5—3 м.

Перед входом до хати влаштовували сіни з ґанком, до якого з вулиці вели сходи. З сіней ще одні сходи вели на другий поверх у коридор, що сполучував різні частини хати.

Виділяють три типи компоновки житлових і господарських приміщень у північноросійських хатах: «брус» — господарська і житлова частини розміщаються в одному видовженому зрубі; «глаголь» — господарський примикає до житлового під кутом, отже, будова має вигляд літери Г («глаголя»); «кошіль» — житлові і господарські приміщення знаходяться в одному величезному зрубі квадратної форми.

Білоруська рублена хатаРедагувати

 
Білоруські хати

Найдавнішим типом білоруського житла є напівземлянка. Далі отримали поширення зрубні конструкції, звичайними були хати з сінями, з одною або двома кімнатами, іноді зроблені одним цілим з господарськими приміщеннями. Хати на підмурку поширені з XIX ст.

Хати найчастіше рубали з сосни або ялини. Крили хати соломою, очеретом, дранкою, ґонтом, рідше черепицею, з XX ст. — бляхою. До кінця XIX ст. поширеним типом підлоги була долівка, пізніше її змінила дощана на лагах. Як і російські північні хати, білоруські також могли прикрашатися різьбою, підзорами, лиштвами. Важливим елементом декору хати були тонкі дошки-шалівки: розташовуючи їх під різними кутами, створювали різноманітні візерунки (квадрати, ромби, трикутники)[19][20].

ІншеРедагувати

Докладніше: Зруб (архітектура)

У подібній технології будували й будують не тільки одноповерхові сільські хати, але й великі заміські будинки, лазні, сараї, інші нежитлові будови. У старовину у техніці зрубу зводили хороми.

У культуріРедагувати

« Хата моя рубленая,
Сіни на помості,
І сам йду й коня веду
До милої в гості.
»
«Хата моя рубленая» — українська пісня
«

— Що то? кузні? — пита Максим.
— Село, — одказав йому старший москаль, що вів їх.
— То це кузні у царині?
— Не, то — избы.
— Що то за ізби?
— Хаты, по-твоєму, хахол!

»
Панас Мирний, Іван Білик «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
« Дім боярина збудований був із грубих, у чотири гранки гладко обтесаних і гиблем на споєннях вигладжених ялиць, будованих в угла, так, як тепер ще будують наші сільські хати. Покритий був грубими драницями, обмазаними зверха грубою верствою червоної у воді нерозмокаючої глини. Вікна, як і у всіх хатах, обернені були на полудне; замість шибок понапинані були на рами волові міхури, що пропускали слабе, жовтаве світло досередини. Входові двері спереду і ззаду вели до просторих сіней, яких стіни обвішані були всіляким оружжям, оленевими та жубровими рогами, шкірами з диків, вовків і медведів. З сіней на оба боки вели двері до кімнат, просторих, високих, з глиняними печами без коминів і з дерев'яними, гарно вирізуваними полицями на всяку посуду. Одна світлиця бояринова, а друга, по другім боці сіней, — його доньки. Ззаду були дві широкі комори: в одній кухня, в другій — служебна. »
І. Я. Франко «Захар Беркут»
«

Ах, який це був дім! Одних тільки житлових приміщень у ньому було чотири: хата-зимівка, хата-літниця, вишка з різьбленим балкончиком, горниця бокова. А крім них були ще сіни світлі зі сходами на ґанок, та кліть, та повіть сажнів сім завдовжки — на неї, бувало, заїжджали на парі, — та унизу, під повіттю, двір з різними стайками і хлівами.

Оригінальний текст (рос.)
Ах, какой это был дом! Одних только жилых помещений в нем было четыре: изба-зимовка, изба-летница, вышка с резным балкончиком, горница боковая. А кроме них были еще сени светлые с лестницей на крыльцо, да клеть, да поветь саженей семь в длину — на нее, бывало, заезжали на паре, — да внизу, под поветью, двор с разными стайками и хлевами.
»
Ф. О. Абрамов «Дерев'яні коні»

ГалереяРедагувати

УкраїнаРедагувати

БілорусьРедагувати

РосіяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. М. Русовъ. Очеркъ поселеній и построекъ Полтавской губерніи // Сборник Харьковского историко-филологического общества, ч. 1 и 2. — Т. 13.
  2. Брусований // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Віблий // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. Изба // Современный толковый словарь
  5. Izba // Słownik języka polskiego (пол.)
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  7. М. Р. Фасмер 1. Этимологический словарь русского языка. — М. : Прогресс, 964—1973. (рос.)
  8. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  9. Седов В. В. Изборск в раннем средневековье. М. 2007. С. 62
  10. Раппопорт П. А. Древнерусское жилище. М. 1975
  11. Смиленко А. Т. К изучению локальных особенностей культуры союзов восточнославянских племен VIII—X вв. // Древние славяне и Киевская Русь. Киев. 1989. С. 107
  12. Правило // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  14. Мирослав Сополига. Українське народне будівництво у східній Словаччині. — Пам'ятки України. — 1992. — № 1. — С. 27–33.
  15. Хата // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  16. Ощеп // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  17. Самцовая крыша. reznoidom.ru. Резной дом. Процитовано 14 січня 2018. 
  18. Изба // Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882.
  19. Якімовіч, Ю. А. Драўлянае дойлідства беларускага Палесся. — Мінск, 1978. (біл.)
  20. Сельскае жылое асяроддзе: У 8 т. Т.2.Дойлідства/ А. І. Лакотка; Інст-т мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фальклору / В. К. Бандарчык, М. Ф. Піліпенка, А. І. Лакотка. — Мінск : Тэхналогія, 1997. — 243 с. (біл.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати