Відкрити головне меню

Роя

залізнична станція Донецької залізниці, Україна

Ро́я — вантажно-пасажирська залізнична станція Краснолиманської дирекції Донецької залізниці. (з грудня 2014 р. мала перейти до Придніпровської залізниці[1]) на лінії Рутченкове — Покровськ.

Станція Роя

Покровськ — Рутченкове
Донецька залізниця
Краснолиманська дирекція
м. Курахове

47°59′21″ пн. ш. 37°18′27″ сх. д. / 47.98917° пн. ш. 37.30750° сх. д. / 47.98917; 37.30750Координати: 47°59′21″ пн. ш. 37°18′27″ сх. д. / 47.98917° пн. ш. 37.30750° сх. д. / 47.98917; 37.30750
Рік відкриття 1917 (102 роки)
Колій 5
Платформ 2
Тип платформ(и) бічна
Форма платформи пряма
Відстань до Києва, км 784
Відстань до Рутченкового, км 31
Відстань до Покровська, км 49
Код станції 481001 ?
Код «Експрес-3» 2214506 ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса

Розташована в м. Курахове, Мар'їнський район, Донецької області між станціями Красногорівка (15 км) та Цукуриха (16 км). По Рої є відгалуження на Курахівську ТЕС.

Через військову агресію Росії на сході України транспортне сполучення припинене.

Історія станціїРедагувати

 
Схема колійного розвитку станції Роя станом на 1917 рік

Див. також: Рудниково-Лозівська залізниця

Назва станції походить від прізвища землевласників. Зараз поруч зі станцією розташоване місто енергетиків — Курахове. Назва проектованої станції «Роя (Александропіль)» вперше фігурує в документах 1899 року, коли мали будувати залізницю Руднична — Роя — Журавка (блок-пост № 10), але економічні негаразди в країні цьому завадили. Збудували залізницю Рутченкове — Гришине, а з нею — і станцію Роя, лине в 1914—1917 роках. Тимчасовий пасажирський і товарний рух на ділянці Рутченкове — Роя було відкрито циркуляром Головного штабу № 167 від 15 (28) грудня 1915 року. В районі сучасного міста Курахове колія Рутченкове — Покровськ має найбільш сприятливий поздовжній профіль для руху важковагових вантажних складів[2][3][4].

Станом на 1917 рік, станція Роя мала 6 колій, з них — 2 тупика. В найближчій перспективі передбачалося будівництво ще 5 колій (1 — тупик). Станція мала криту й відкриту товарні платформи, пакгауз, орендні ділянки під склади вантажів, пасажирську будівлю, перон довжиною 50 сажнів і проміжну пасажирську платформу. Штат станційних працівників був тоді занадто скромним: начальник станції та його помічник. Цього було цілком достатньо, щоб забезпечити завантаження окремих вагонів (в тому числі, вугіллям) і курсування пасажирського потягу № 22/21 Гришине — Рутченкове, 1 пара на добу[5][6][7].

В 1918—1923 роках пасажирське сполучення через станцію Роя було відсутнє. Відновлення пасажирського сполучення на даному напрямі було пов'язано із масовим використанням для пасажирів «пристосованих товарних вагонів» («теплушок») у складі пасажирсько-товарних потягів № 22/21 Гришине — Сталіне, що курсували тричі на тиждень. В середині 20-х років, поряд із використанням жорстких плацкартних вагонів, у склад потягу включали «безплацкартні пристосовані товарні вагони», проїзд у яких коштував значно дешевше, аніж у перших. Лише у 1930 році курсування цих потягів, уже пасажирських і без «пристосованих вагонів», стало щоденним. Крім того, в комерційний графік на 1930 рік було закладено курсування 2 пар військових потягів у сполученні Рутченкове — Гришине із зупинкою по станції Роя. В 1937 році курсували вже 2 пари пасажирських складів на добу, і до 1940 року на станції Роя з'явився буфет із холодними закусками[8][9][10]

Щодо вантажної роботи, до 30-х років ХХ століття остання по станції Роя була невеликою. В 1916 році до станції Роя тяжіли кам'яновугільні рудники Костянтинівський рудник К. С. Пенякова, Іллінський рудник М. М. Чечика, Анненська копальня К. Ф. Лефтерова, Успенська копальня С. Ф. Ківатицького й Н. Д. Кругляка, Зиновіївський рудник. Але вугілля на станцію, не дивлячись на відкриття останньої для його прийому, масово так і не пішло: в 1917 році не було навіть заплановане придбання вагонних ваг. Станом на 1923-24 рік, при станції числилися рудники № 23 (колишній Олександро-Михайлівський Геккера), № 25 (Кацняєва) і № 26 (Маянця), які після 1924 року вже не діяли. У першій половині 1923 року Роя також відвантажувала вугілля, - саме тоді звідси було відправлено 58 т «чорного золота». У 1923-24 році станція прийняла 164 т, у 1924-25 році - 180 т солі. Однак головним вантажем станції був хліб, якого в 1923 році тут було відвантажено 3,9 тис. т. До станції Роя тяжіли 4 сільськогосподарських райони (Андріївський, Селидівський, Велико-Янісольський, Мар'їнський), тут були облаштовані хлібозаготівельні контори, і за станом на початок 1925 роки звідси потрібно було вивезти до 5 тис. т зерна. Обсяги прибуття вантажів на станцію Роя в 1923 році становили 497 т. Вантажообіг станції Роя за останні 3 місяці 1924 року складав 3,0 тис. т по відправленні й 163 т по прибутті. Тут працювали всього 5 осіб (начальник станції, черговий по станції, стрілочник, машиніст водокачки і телеграфіст) із загальною зарплатнею 132,67 крб. В 1926-27 господарчому році станція Роя відправила 4,1 тис. т, а прийняла 7,4 тис. т різноманітних вантажів. Максимальне прибуття за той звітний період (1,3 тис. т) припадало на березень 1927 року[7][11][12][13][14][15][16].  

Лише в другій половині 30-х років значення станції Роя почало зростати зі дня на день. З 1936 року тут зводиться Кураховська ГРЕС і селище Курахівбуд. Перша черга ГРЕС була запущена в 1941 році, останній турбогенератор запрацював у 1952 році. В 1969—1977 роках проводилося розширення станції Роя у зв'язку із будівництвом Роєвського елеватору (працює з 1976 року). Втім, постійних пасажирських потягів після Другої Світової війни на станції Роя не було, — лише приміські, рух яких було згорнуто у 2014 році, у зв'язку із загостренням збройного конфлікту на Донбасі[17][18].

ПриміткиРедагувати

  1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.12.2014 № 1284-р «Деякі питання функціонування державного підприємства „Донецька залізниця“»
  2. Доклад Совета Съезда по железнодорожным вопросам // Труды XXIV Съезда горнопромышленников юга России, бывшего в городе Харькове с 25 октября по 20 ноября 1899 года // Часть I. Отчёты, протоколы и доклады. Х. 1900. 
  3. Сооружение линии Рутченково – Гришино – Доброполье // Горно-заводское дело, № 44. 1914. 
  4. Циркуляры Главного Штаба за 1915 год. 
  5. Официальный указатель железнодорожных и других пассажирских сообщений с мая 1917 года. Пг. 1917. 
  6. Альбом схематических планов станций Екатерининской железной дороги. Екатеринослав. 1917. 
  7. а б Извлечение из бюллетеня Харьковской каменноугольной и железоторговой биржи от 2-го августа 1916 г. № 15 // Горно-заводское дело, № 33. 1916. 
  8. Расписание движения пассажирских поездов по коммерческому графику с 1 июня 1924 г. Екатерининская железная дорога. Екатеринослав. 1924. 
  9. Екатерининская железная дорога. Расписание движения поездов по коммерческому графику с 15 мая 1930 года. Днепропетровск. 1930. 
  10. М.Кречетников (1940). Официальный указатель железнодорожных, водных и других пассажирских сообщений на 1940 г. М. 
  11. К докладу по вопросу о современном положении каменноугольной промышленности. Сведения о добывающей способности и предполагаемой производительности каменноугольных и антрацитовых копей Донецкого бассейна на 1917 год // Труды XLI Съезда горнопромышленников юга России. – Т. I. Х. 1916. 
  12. Промышленная Россия: 1923-1924 г.: Справочная книга // Издание газеты «Экономическая жизнь». – В. 3-х частях / II часть. М.-Л. 1924. 
  13. Хоменко С. О линии Рутченково - Гришино // Вестник Екатерининской железной дороги, № 2. 1925. 
  14. Баграев. Экономическое состояние районов, тяготеющих к станциям линии В.-Анадоль - Рутченково - Гришино // Вестник Екатерининской железной дороги, № 5. 1925. 
  15. Ведомость № 22 вывоза соли по станциям назначения, сгруппированным по губерниям, с указанием рода соли за 1924/25, 1923/24 и 1913 г.г. // Отчёт по вывозу твёрдого минерального топлива, руды, флюсов, соли, чугуна и металлического лома из южного горнозаводского района за 1924/25 год (с 1 октября 1924 по 1 октября 1925 года). Х. 1926. 
  16. Статистический справочник Сталинского округа. Сталин. 1928. 
  17. Мартыненко В. В Западном Донбассе // Железнодорожник Донбасса, №№ 98 (6987), 18.08.1977; 99 (6988), 20.08.1977; 100 (6989), 23.08.1977. 
  18. Курахове у Вікіпедії. 

ДжерелаРедагувати