Вікіпедія

Російсько-Балтійський вагонний завод

Акціонерне товариство «Росі́йсько-Балті́йський ваго́нний заво́д» (РБВЗ) — підприємство, створене у Ризі (Латвія, тоді була частиною Російськоï імперіï), що спеціалізувалось на виробництві вагонів, сільськогосподарських машин, гасових двигунів, кораблів, літаків, а наприкінці і автомобілів різного призначення.

Російсько-Балтійський вагонний завод
Тип бізнес і підприємство
Форма власності акціонерне товариство[d]
Засновано 1909 і 1869
Закриття (ліквідація) 1923
Штаб-квартира Москва
russobaltique.ru
CMNS: Російсько-Балтійський вагонний завод у Вікісховищі
РБВЗ, Рига, 1909 рік

Заснування і виробництво вагонів ред.

Значна частина вагонобудування Російської імперії кінця XIX ст. була повʼязана із Ригою. Перша в Балтійському регіоні залізниця, що поєднувала Ригу і Динабург (нині Даугавпілс), була офіційно відкрита у 1861 році. Німецько-голландська фірма Van der Zypen und Charlier 1869 року отримала замовлення на виготовлення 500 вагонів для Ризько-Динабурзької залізниці. Щоб обійти високе ввізне мито на вагони, у 1869 році в Ризі було створено філіал підприємства. З часом філіал був перетворений на відкрите акціонерне товариство «Російсько-Балтійський вагонний завод». Пік виробництва припадає на 1900 рік — 5513 товарних і 219 пасажирських вагони. Завод став одним з найбільших машинобудівних підприємств в Російської Імперії. Розміщувався на вул. Валмієрас (нині — мікрорайон Грізінькалнс). В 1912 займав територію у більш ніж 20 га, складався із 50-ти цехів, капітал 9,6 млн рублів. Чисельність працівників сягала чотирьох тисяч чоловік. Акціонер заводу Оскар Фрейвіт 1895 року паралельно заснував ще один вагонобудівний завод — «Фенікс». 1906 року обидва підприємства увійшли в синдикат «Продвагон», котрий до 1914 року обʼєднав 14 виробників вагонів — майже 97% усього вагонного виробництва Російської імперії. До 1913 року контроль над РБВЗ повністю перейшов до Російсько-азіатського банку.

Автомобільний відділ ред.

1908 року у Ризі створено автомобільний відділ. Директор — Іван Олександрович Фрязіновський. На посаду головного конструктора був запрошений 26-літній Жульєн Поттера (Julien Potterat), котрий перед цим працював на бельгійській фірмі Фондю (Fondu). Автомобілі Фондю стали прототипами перших Руссо-Балтів. Власне із самого початку автомобілі випускались під назвою «Русско-Балтийский». Назва Руссо-Балт закріпилась внаслідок скорочення назви французькою — Russo-Baltique (Руссо-Балті́к).[1]

Наприкінці 1910 року акціонерне товариство РБВЗ придбало «Екіпажну фабрику Фрезе і К» — російського автовиробника-першопрохідця. Майстерні підприємства знаходились у Петербурзі на Ертельєвському провулку, 10 (нині вулиця Чехова). Їх було перетворено на станцію техобслуговування автомобілів РБВЗ. [2]


Перші легкові автомобілі ред.

За два роки до появи у Ризі, Жульєн Поттера у Вілворде на заводі Fondu налагодив виробництво моделі 1CHF (20/24CV). Перші його автомобілі у Ризі конструктивно були дуже схожі на бельгійські і навіть систему літерно-цифрових маркувань отримали подібну.

 
Руссо-Балт серії К

Модель С ред.

Перший автомобіль. Виготовлено 26 травня (8 червня) 1909 р. Отримав назву С-24/30. Об'єм двигуна 4501 см³, 24 — розрахункова потужність двигуна в кінських силах, 30 — максимальна потужність. Надалі випускали модифікації: С-24/35 (1912—1914); С-24/40 (1913—1918). Модель стала наймасовішою — випущено всього 347 екземплярів.

Модель К ред.

Випускалась у 1909, 1910 роках. Робочий об'єм двигуна 2211 см³. Наступна модифікація К-12/20 (1911—1913) застосовано водяне охолодження двигуна без насоса. К-12/24 (1914 р.). Всього за 6 років було випущено 141 автомобіль моделі К.

Кожна модель випускалась так званими «серіями» (напр. К-12/14 і К-12/20 — дві різні серії однієї моделі K). Тиражі кожної серії дуже різнились. Могли складати від 2 до 100 шт. Окрім того могли бути замовлені різні варіанти кузова.

 
РБВЗ, реклама автомобілів

Незважаючи на великий інтерес до Руссо-Балтів на Третій міжнародній петербурзькій виставці 1910 р., продано було на багато менше автомобілів ніж очікувалось. Зокрема в Петербурзі близько 20-ти, по кілька машин в інших містах і жодного — в Москві. Цьому могли сприяти ціни. Руссо-балт моделі К коштував 5500 рублів, модель С — 7500 рублів. Для порівняння автомобілі «Рено» і «Опель» коштували 5000 рублів. Є відомості, що Великий князь Константин Константинович Романов придбав три Руссо-балти, велика княжна Марія Павлівна Романова — один моделі К12-20 з шасі № 4 ІІ серії. В 1910 два автомобілі було придбано для царського двору. К12-20 № 217 і модель С24-40 № 270, обидва з кузовом ландоле. Всього автопарк царської сім'ї налічував 58 автомобілів різних марок з яких лише 10 обслуговували царську сімʼю. Однак особисто цар надавав перевагу іншим маркам. Є відомості, що один з Руссо-Балтів царського гаража перебував у Севастополі.

Співпраця з російською армією ред.

Восени 1910 року, тобто трохи більше ніж через рік після випуску першого автомобіля, Управління військових сполучень Генерального штабу, відправило на завод капітана П. І. Секретева для всесторонньої інспекції. В рапорті Секретев відзначив, що завод придатний для щорічного випуску 300 автомобілів. Окрім того відмітив хорошу локалізацію виробництва. За кордоном виготовлялись лише манометр радіатор і магнето. В подальші роки на замовлення Російської армії загалом було випущено 403 автомобіля. Зокрема один із двох збережених донині автомобілів із шасі № 73 був замовлений повітроплавальною школою в Твері.

Нові легкові і вантажні моделі ред.

Перші вантажні автомобілі були розроблені вже під керівництвом нового головного конструктора (з 1913 р.) німця Ернста Фалентина. Цікавим є факт, що починаючи з 1910 року в заводських проспектах був зображений вантажний автомобіль.[3] Згадували про нього також і в пресі. Однак П. Секретев в своєму рапорті вказує, що «вантажних автомобілів не бачив». Можливо, що за вантажний Руссо-Балт видавали швейцарський Arbenz, котрий на заводі використовували для внутрішніх перевезень по території заводу.

Модель D ред.

Вантажівки з вантажопідйомністю до 1 т. На базі шасі моделі D було створено поштові, інкасаторські, санітарні, пожежні автомобілі. Вперше на заводі використали чотириступінчасту коробку передач. Із часом вона стала використовуватись і на легкових авто. D35/60

Модель М ред.

Вантажівки з вантажопідйомністю до 3 т. Значною мірою уніфіковані із вищезгаданою легковою моделлю С. М24/35 1912 р. Автомобіль мав відкриту кабіну.
М24/40 XV серії 1914 р. Ланцюговий привод на задні колеса. Вантажопідйомність 2000 кг.

Модель Т ред.

 
Спроектований для ралі С-24/58 «Російський огірок»

Т-40/65 — проектована на замовлення армії вантажівка-тягач. Вантажопідйомність 5 т. Макс швидкість до 20 км/год, затрати пального 56 л/100 км, споряджена маса 4320 кг. Шасі Т-40/65 використовувалось як платформа для зенітних гармат і бронеавтомобілів.

Ралійні досягнення ред.

С-24/58 за характерну обтічну форму і колір отримав прізвисько «Російський огірок»
С-24/55 ІІІ Шасі№ 9 для ралі Монте-Карло


Два збережені екземпляри ред.

 
С-12/20 шасі № 73 у Москві. Решітка радіатора і ацетиленовий ліхтар. Логотип «Русско-Балтийский вагонный завод. Отдел автомобилей»
 
Пожежний D-24/40 у Мотормузеї в Ризі

До моменту евакуації в 1915 р за різними оцінками, завод виготовив від 610 до 1100 автомобілів (є і оцінка з нижньою межею — 451). Збереглись лише два екземпляри. Один знаходиться в політехнічному музеї в Москві. Другий — в Мотормузеї в Ризі.

1965 року з допомогою ДАІ РРФСР було знайдено відомості про те, що 1929 року автомобіль з державним номером 5681 був куплений мешканцем м. Кімри Тверської обл. А. А. Орловим. Як виявилось останні 24 роки автомобіль простояв у гаражі через поломку, а потім був проданий Кіностудії ім. Горького. Визнавши автомобіль непридатним для зйомок, кіностудія подарувала автомобіль Політехнічному музеєві. Для реставрації Руссо-Балт був переданий Науковий Автомоторний Інститут (НАМІ). В 1988 році Руссо-Балт експонувався в Автомобільному музеї в Брюселі. Руссо-Балт К-12/20 має штамповану з листової сталі раму, кузов типу «торпедо» і — вперше в Росії — чотирициліндровий рядний двигун з цільним блоком. Карбюратор власної конструкції, зчеплення сухе, конусне, триступінчаста КПП з заднім ходом. Компонування автомобіля класичне: двигун спереду, привод на задні колеса через карданний вал в захисному кожуху, диференціал. Колеса з пневматичними шинами на дерев'яних дисках. Для освітлення дороги встановлені ацетиленові ліхтарі з малогабаритними газогенераторами. Брезентовий відкидний тент. В цілому автомобіль відповідав усім вимогам комфорту і моди свого часу, а також дорожнім умовам Росії.[4]

1976 році членами Клубу антикварних автомобілів у Латвії недалеко від Риги знайдено залишки пожежного Руссо-Балта D-24/40. Через два роки автомобіль було повністю відновлено і передано у Ризький музей пожежної техніки, через брак у клубу власного музею. Зараз автомобіль експонується у Мотормузеї в Ризі..[5]

Авіаційний відділ ред.

У 1911 році в Ризі створено авіаційну майстерню і того ж року її перенесено до Санкт-Петербурга. В квітні 1912 року головним конструктором призначено Сікорського Ігора Івановича, а майстерню реорганізовано в авіаційний відділ РБВЗ. Попри переїзд до Санкт-Петербурга, деякі деталі літаків продовжували виготовляти в Ризі.

У 1912—1913 роках було збудовано ряд одномоторних літаків, зокрема біплани С-6Б і С-10 (переможці конкурсів військових літаків в 1912 і 1913), моноплан С-12, випущений невеликою серією, гідролітаки-біплани С-5а і С-10 «Гідро», прийняті у невеликій кількості морським відомством. З 1913 року створюються багатомоторні літаки. Біплан «Гранд» (відомий також як «Великий Балтійський» і «Гранд-Балтійський»), оснащений двома спареними установками двигунів за схемою «Тандем». На першому етапі випробувань задіяні були тільки 2 передніх двигуни, а 2 задніх були як би резервними, далі силова установка стала використовуватись повістю, а в кінцевому результаті двигуни встановили на крилі в ряд (в цьому, надалі класичному, компонуванні літак отримав назву «Русский витязь»).

До кінця 1913 року по такій же схемі був побудований новий літак — «Ілля Муромець» (російською Илья Муромец або «ИМ»). На початку Першої світової війни, в грудні 1914, була створена ескадра «ИМ» з технічним обслуговуванням її силами заводу. Формування цього зʼєднання тяжких літаків, оснащених бомбардувальним і стрілецько-оборонним спорядженням, було початком появи бомбардувальної авіації. В умовах воєнного часу завод (початково в Ризі) освоїв виробництво двигунів РБЗ-6 з рідинним охолодженням потужністю 110 кВт, котрі встановлювались на декотрих серіях «ИМ». Для супроводу бомбардувальників в 1915 року був створений двохмісний літак РБВЗ С-16 — один із перших в класі літаків-винищувачів. Він був озброєний нерухомим (можливо стаціонарним) кулеметом із синхронізатором стрільби. Деколи додатково встановлювався рухомий кулемет для стрільби назад. Максимальна швидкість 120 км/год, стеля 3500 м.

С-17 одномоторний біплан призначений для розвідки. Для покращення нижнього обзору мав просвіти між фюзеляжем і нижнім крилом (нижнє крило кріпилось на тонких лонжеронах). Випущений в двох екземплярах у 1915 році. Обидва після випробувань відправлені на фронт.

З 1911 завод на замовлення військового відомства будував літаки французьких марок («Ньюпори», «Блеріо», «Фармани»), в той час як винищувачі РБВЗ, що добре себе зарекомендували, були випущені у вкрай обмежених кількостях. Всього за період 1912—1917 заводом було випущено 240 літаків різних типів.

Олександр Невський - єдиний екземпляр літака збудований у 1917 році. Встиг зробити лише один випробувальний політ.

59°59'34"N 30°17'29"E-координати заводу

Суднобудівний відділ ред.

До початку Першої світової війни на Мюльграбенській верфі було закладено чотири есмінця типу «Гавриїл». Відомо, що 14 серпня 1914 року готовність їх корпусів становила 35, 22, 17 і 8 відсотків. В липні 1915 року через загрозу захоплення Риги німцями, усю сталь зі стапелів, верстати і частину обладнання було вивезено морем до Петрограду.[6]

Евакуація і подальша доля заводу ред.

Рига ред.

Під час Першої світової війни (восени 1915) завод з Риги евакуйовано. Автомобільний відділ переведено в Москву і Петроград. В часи першої Латвійської республіки в пустому приміщенні колишнього заводу розмістились численні кустарні майстерні. В часи перебудови організовано кооператив, що виготовляє причепи до легкових автомобілів. [7] Згодом кооператив взяв назву «Руссо-Балт».


Москва ред.

1916 року правління акціонерного товариства купило для евакуйованого заводу підмосковне помістя Покровське-Філі (нині район Москви «Філі») у спадкоємців купця Павла Шелапутіна.

  • 1 липня 1917 завод відкрито під назвою «Другий автомобільний завод Руссо-Балт»
  • 1918 року завод націоналізовано і постановою Ради Народних Комісарів перейменовано в Перший державний бронетанковий завод.
  • 1922 року випущено 5 автомобілів «Руссо-Балт». Наступного року завод передано в концесію фірмі «Юнкерс», почато випуск літаків Ю-20, Ю-21.
  • 1 березня 1927 концесію ліквідовано і завод перейменовано в «Державний авіаційний завод № 7», а невдовзі в «Завод № 22 імені 10-ліття Жовтня».
  • 1933 року заводу присвоєно імʼя С. П. Горбунова.
  • 1941 завод евакуйовано в Казань (нині це Казанське авіаційне виробниче об'єднання ім. С. П. Горбунова).
  • 1945 завод у Москві перетворено на «Завод № 23».
  • 1961 завод перейменовано в «Машинобудівний завод ім. Михайла Васильовича Хрунічева» (нині це Державний космічний науково-виробничий центр ім. М. В. Хрунічева).

Завод виготовляв літаки-розвідники Р-3, Р-6, винищувач І-4, бомбардувальники ТБ-1, ТБ-3, ДБ-А, СБ, Іл-4, ТУ-2, ТУ-4, Пе-2, пасажирські АНТ-9 і АНТ-35, тяжкі гелікоптери Мі-6 і Мі-8. З 60-х років завод працює в ракетно-космічній галузі. Випущено міжконтинентальні балістичні ракети УР-100, УР-200, серію ракет-носіїв «Протон» для радянської «місячної програми». Завод брав участь у розробці модулів Міжнародної Космічної Станції.

Петроград ред.

  • 1918 року літакобудівний підрозділ в Петрограді був націоналізований.
  • 1920 об'єднаний з Авіаційним заводом В. О. Лебедєва і заводом «Гамаюн» С. С. Щетініна. Отримав нову назву Державний об'єднаний авіаційний завод № 3. Пізніше перейменований на «Красный летчик». Надалі назва змінювалась ще кілька разів: «Завод № 23», «Завод № 272». Профіль зберігся — літаки, а згодом і гелікоптери.
  • 1941 евакуйований в Новосибірськ, де ввійшов до складу авіазаводу № 153. [8] [9]
  • 1958 року завод переходить на виготовлення ракет протиповітряної оборони, а також ракет типу «повітря-земля».
  • 1967 перейменовано на «Ленинградский Северный Завод». Основним профілем заводу стало виробництво військових ракетних комплексів С-200 і С300 ПМУ.
  • 90-ті роки завод починає паралельно випускати найрізноманітнішу продукцію народного споживання. [10] [11]

Твер ред.

Вагонний підрозділ переведено в Твер. Там він був обʼєднаний із місцевим Верхньоволзьким заводом залізничних матеріалів, котрий також перейшов під контроль ВАТ РБВЗ. 26 жовтня 1918 року завод було націоналізовано радянською владою і перейменований в Тверський вагонобудівний завод. 1931—1990 — Калінінський вагонобудівний завод.


Цікавим є факт, що вагонобудівний завод «Фенікс», заснований акціонером РБВЗ, евакуювати не вдалось. Хоч і існував план евакуації у м. Рибінськ. Нині відомий під назвою «Ризький вагонобудівний завод», торгова марка «RVR».


Піля революції один із Руссо-Балтів царського гаража було передано наркомові освіти В. А. Луначарському.

Спроби відродити автомобільну торгову марку ред.

Руссо-Балт Імпрешн ред.

1999 року в Москві було засноване дизайнерське ательє А:Level. Офіс знаходився за адресою Москва, Вознесенський пров. 16/4. У 2001 році стало відоме завдяки своєму концептуальному автомобілеві Volga V12, створеному на базі німецького BMW 850 CSI і радянського ГАЗ 21. На той час це був єдиний автомобіль створений компанією. У 2002 році в ательє розробили дизайн автомобіля в стилі 30—40-х років XX ст. Було оголошено конкурс і ескіз переможця (Звіад Циколія) взятий за основу. [12] Інвестиції близько 2 млн дол. були зроблені російським підприємцем, власником торгової торгової марки «Руссо-Балт», Віктором Такновим. У 2002 р. A:Level була перейменована на «Руссо-Балт». Було побудовано купе «Руссо-Балт Імпрешн». Автомобіль демонструвався в Європі на конкурсі Concorso d’Eleganza Villa d’Este 2006 р. [13] і на автосалоні в Женеві в 2007 р. [14] Для виготовлення використано виробничі потужності фірми «Gerg Gmbh» розташованої під Мюнхеном.

Деякі технічні дані автомобіля: 12-циліндровий силовий агрегат Mercedes-Benz із подвійним турбокомпресором, потужністю 555 к. с. 6-ступінчаста автоматична коробка передач, пневмопідвіска. Цікаві особливості — світлодіодні ліхтарі і дах зі змінною прозорістю.

Автомобіль вирішено випускати дрібними серіями по 10—15 на рік. Орієнтовна ціна — 1,8 млн дол. [15] [16] Планувалась також розробка ще одного автомобіля класу GT. [17] Було отримано 2 замовлення. Однак виробництво так і не почато.

PROMBRON’ (ex. Russo-Baltique) ред.

Латвійська фірма DARTZ, що спеціалізується на виробництві віконних плівок, виготовила на заводі в Таллінні (Естонія) броньований позашляховик під назвою «PROMBRON’ (ex. Russo-Baltique)». На логотипі автомобіля окрім вищевказаної назви зображений також серп і молот.[18] На своєму сайті фірма позиціонує автомобіль, як «продовжувача традицій Руссо-Балта».[19] 16 квітня 2009 року два автомобілі «PROMBRON’ (ex. Russo-Baltique)» були представлені на автовиставці Top Marques Monaco.[20] В інтернет-публікаціях відбувається багато спекуляцій на тему відродження «Руссо-Балта», фірмою DARTZ, попри те, що сама фірма не володіє торговою маркою «Руссо-Балт».

Примітки ред.

  1. ↑ Рига автомобильная [Архівовано 6 липня 2007 у Wayback Machine.] журнал «Игрушки для больших» (рос.) Переглянуто 18 лютого, 2010
  2. ↑ Фрезе Петро Олександрович [Архівовано 12 червня 2010 у Wayback Machine.] Біографія (рос.) Переглянуто 18 лютого, 2010
  3. ↑ Рекламний проспект ВАТ РБВЗ 1910 р.[недоступне посилання] Переглянуто 18 лютого, 2010
  4. ↑ Курихин О. Жемчужина российской техники [Архівовано 4 травня 2008 у Wayback Machine.] // Наука и жизнь. — 1998. — № 6 (рос.) Переглянуто 10 травня, 2016
  5. ↑ В. Тарасов, Г. Гуревич Ризький автомузей [Архівовано 27 вересня 2009 у Wayback Machine.] pribalt.info (рос.) Переглянуто 18 лютого, 2010
  6. ↑ 31 серпня 1914 року Санкт-Петербург перейменовано на Петроград.
  7. ↑ Russo-Balt piekabes treileri [Архівовано 4 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (латис.) Переглянуто 8 квітня, 2010
  8. ↑ Новосибірське авіаційне виробниче об'єднання ім. В. П. Чкалова [Архівовано 26 листопада 2009 у Wayback Machine.](рос.) Переглянуто 28 лютого, 2010
  9. ↑ Предприятия и заводы оборонной промышленности [Архівовано 7 квітня 2012 у Wayback Machine.] militaryparitet.com (рос.) Переглянуто 28 лютого, 2010
  10. ↑ Государственное предприятие Ленинградский северный завод [Архівовано 22 вересня 2012 у Wayback Machine.] spb-business.ru (рос.) Переглянуто 28 лютого, 2010
  11. ↑ Федеральное Государственное Унитарное Предприятие Ленинградский северный завод [Архівовано 19 вересня 2011 у Wayback Machine.] rucompany.ru (рос.) Переглянуто 28 лютого, 2010
  12. ↑ Офіційний прес-реліз про результати конкурсу [Архівовано 16 грудня 2010 у Wayback Machine.] designet.ru (рос.) Переглянуто 21 лютого, 2010
  13. ↑ Сторінка офіційного сайту конкурсу 2006 р. [Архівовано 27 лютого 2011 у Wayback Machine.] (італ.) Переглянуто 19 лютого, 2010
  14. ↑ Руссо-Балт Імпрешн на автосалоні в Женеві [Архівовано 13 травня 2016 у Wayback Machine.] mail.ru (рос.) Переглянуто 19 лютого, 2010
  15. ↑ Олексій Поліковський Германия+Африка=Россия ? [Архівовано 23 жовтня 2020 у Wayback Machine.] «Нова автомобільна газета» 22 березня, 2007(рос.) Переглянуто 19 лютого, 2010
  16. ↑ Презентація автомобіля Руссо-Балт Імпрешн [Архівовано 5 листопада 2011 у Wayback Machine.] designet.ru (рос.) Переглянуто 19 лютого, 2010
  17. ↑ «Руссо-Балт» представив нове купе mail.ru 24 квітня 2006 (рос.) Переглянуто 19 лютого, 2010
  18. ↑ Логотип PROMBRON’ (ex. Russo-Baltique)[недоступне посилання з вересня 2019] Переглянуто 19 лютого, 2010
  19. ↑ сторінка сайту фірми DARTZ [Архівовано 3 січня 2010 у Wayback Machine.] (рос.) Переглянуто 19 лютого 2010
  20. ↑ Леонард Янкелович Російський десант в Монако [Архівовано 3 жовтня 2009 у Wayback Machine.] audiomobile.ru 30 квітня 2009 (рос.) Переглянуто 19 лютого, 2010

Основні джерела ред.

Джерела ред.

Ця стаття містить посилання на джерела, що можуть не відповідати вимогам Вікіпедії до авторитетних джерел. Будь ласка, перевірте, чи відповідають вказаним критеріям джерела, використані в цій статті. (грудень 2010)

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Російсько-Балтійський вагонний завод
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Російсько-Балтійський_вагонний_завод&oldid=40405167