Відкрити головне меню
Франц Крюгер[ru]. Фрагменти картини Російська гвардія в Царському Селі в 1832 році. 1841, Камеронова галерея[ru], Пушкін

Російська імператорська гвардія, або Лейб-гвардія (рос. Росси́йская Импера́торская гвардия від італ. guardia — сторожа, охорона) — добірна превілейована частина збройних сил Російської імперії.

Гвардійські формування в силу свого привілейованого статусу й близькості до імператора відігравали вирішальну роль в палацових переворотах XVIII століття; основною силою перевороту, який привів до влади Елисавету, була гренадерська чота Лейб-гвардії Преображенського полку[ru], Катерину II — Ізмайловський і Семенівський[ru] полки, а більшість учасників заколоту, який закінчився вбивством Павла I, були гвардійськими офіцерами або нижніми чинами[ru] (зокрема, в заколоті брали участь командири Семенівського, Кавалергардського[ru] і Преображенського[ru] полків).

Від 1800 року в гвардії затвердилася система шефів полків (почесних командирів). Шефами ряду гвардійських полків були призначені імператор, імператриця й великі князі. Так, імператор був шефом полків Преображенського, Егерського[en], Павловського[ru], 1-го[ru] і 4-го стрілецького[ru], Кірасирського Його Величності й Кінногвардійського полків, імператриця — шефом кавалергардів і Кірасирського Її Величності полку[ru] і так далі. Шефи полків отримували привілеї носити мундир «підпорядкованого» їм полку, при цьому виготовлялись спеціальні мундири для імператриць, князівень.

Зі збільшенням кількості формувань в гвардії від 1813 року вона розділилась на «стару» і «молоду».

Гвардія була окремим формуванням і відповідна мала привілейоване положення в порівнянні з армійськими частинами Російської імператорської армії, флотом і так далі, за можливістю вислуги: на 1883 рік армійському офіцеру потребувалось 30 років, щоб дослужитися до чину полковника (що було не реально), гвардійському — від 15 до 18 років, в той же час в трьох найбільш привілейованих гвардіських полках — 10 років.

До кінця XIX століття гвардійське офіцерство складалося в основному з спадкових дворян: в гвардійській кавалерії 96,3 %, в гвардійській піхоті 90,5 %. В той же час в армійській піхоті дворянами було лише 39,6 % офіцерів. Суворо контролювались шлюби гвардійських офіцерів: шлюб з донькою купця, банкіра, біржовика, нехай і з багатотисячним приданим, мала наслідком виключення з гвардійського полку.

На початку Першої світової війни Російська імператорська гвардія була зведена в чотири гвардійські піхотні дивізії, дві гвардійські кавалерійські дивізії й ряд окремих гвардійських частин і підрозділів рівня полк — батальйон (дивізіон) — чота, і командував нею генерал-ад'ютант, головнокомандувач військами гвардії й Петроградського військового округу, Генерал від кавалерії Великий князь Миколай Миколайович[ru].

Зміст

За Петра ІРедагувати

Попередником російської гвардії стали потішні війська[ru] Петра I, які навчалися «іноземному строю[ru]». Першим російським гвардійцем вважається Сергій Леонтійович Бухвостов[ru], який першим записався до потішних в 1683 році.

Від 1692 року потішні були зведені в 3-й Московський виборний полк під командою А. М. Головіна[ru] (вже з розділенням на два полки: Преображенський і Семенівський). В 1700 році обидва ці полки стали називатися Лейб-гвардійськими.

У 1700 році в битві під Нарвою два гвардійські полки протягом трьох годин, не дивлячись на загальну паніку й хаос і поранення або сдачу в полон всіх штаб-офіцерів, з безпрецедентною мужністю й стійкістю стримували натиск шведів (що врятувало відступаючу російську армію від повного знищення), за що обер-офіцери цих полків були нагороджені нагрудним офіцерським знаком з написом: «1700, листопада 19» і пальмовими гілками (в шведській армії ці гілки розміщувались тільки на знаках штаб-офіцерів). На знак того, що гвардійці бились «по коліна в крові», Петро I наказав замінити їх панчохи з зелених на червоні.

На початковому етапі Північної війни гвардійські полки використовувалися, як основна ударна сила російської армії: під час облоги Нотебурга (1702)[ru], Ніеншанця (1703)[ru], Нарви (1704), в битвах під Добрим[ru] і Лісною (1708). В 1701—1706 роках російськими гвардійськими полками командував І. І. Чамберс[ru], від 1706 року — князь М. М. Голіцин.

Указом Петра I від 20 серпня 1706 року чинам гвардії надавалася старшість на один щабель вище армійських; за Табелем про ранги (1722 року) ця різниця була збільшена до 2 щаблів.

Петро I використовував гвардійські полки, як особисту охорону, називаючи їх «зберігаючими царськии», а також постійно відряджав гвардійських офіцерів для проведення слідства на рахунок зловживань, контролю судочинства й за дотриманням військових контрактів.

Так, за царевичем Олексієм за кордом був відправлений капітан Преображенського полку, а в 1721 році імператор відрядив навіть солдата Семенівського полку в Київську й Орловську губернії «для спонукання губернаторів, віце-губернаторів, воєвод, камергерів, комісарів й інших правителів до зборів усіляких грошових зборів за 1719, 1720, 1721 і 1722 рока».[1]

Комплектування гвардіїРедагувати

За царювання Петра I гвардія поповнювалася переважно дворянами; тільки після значних втрат у битвах почали допускати в ній переведення з армії й прийняття на службу рекрутів.

Кожний дворянин, який поступав на військову службу, перш ніж стати офіцером армії, повинен був поступити рядовим до одного з гвардійських полків і прослужити в цьому нижньому чині до тих пір, поки государ не затвердит балотування його в офіцери, на чому ґрунтувалося в той час возведення в чинах.

Для підготовки офіцерів в армійські кавалерійські полки в 1721 році сформовано Кроншлотський драгунський полк, якому було наказано складатись з одних дворян і називатися Лейб-регіментом. Полк цей, хоча і слугував підґрунтям для лейб-гвардійського кінного, але за Петра не мав тих прав і переваг, якими користувалися полки гвардії.

За Петра I дворяни були зобов'язані перед отриманням офіцерського чину відслужити в гвардії рядовим. З часом багато дворян починають в масовому порядку уникати цього, записуючись на фіктивні рядові посади ще в дитинстві. В деяких випадках дворянина «записували» рядовим до гвардії навіть до його народження, коли ще не було відомо, народиться хлопчик чи дівчинка. Ще в 1744 році Елисавета вказала росписати дворянських недолітків, які мають маєтки, за гвардійськими полками з 12 років, дозволивши їм за малим віком три роки залишатися з батьками за умови навчанню вдома наукам і строю. Мемуарист граф О. Ф. Ланжерон писав, що вельможі або особи, які користуються протекцією, ніде майже не служили в обер-офіцерських чинах: вже в день народження їх записували сержантами до гвардії; в 15—16 років вони офіцери, а живуть вдома; якщо ж знаходяться в Петербурзі, то ледве займаються службою; нарешті, «дослужившись» до капітанів, виходят у відставку бригадирами або в армію полковниками. Гвардійські полки мали від 3 до 4 тисяч надкомплектних сержантів, які наколи не служили.[1]

Важливим кроком стає Жалувана грамота дворянству 1785 року, яка остаточно закріпила виключне положення дворянського стану.

За Катерини ІРедагувати

За імператриці Катерині I була заснована кавалергардія, і, крім того, до складу гвардії зараховано Лейб-гвардії Московський батальйон, який знаходився в Москві й складався з нездатних до служби чинів гвардійських полків.

За Ганни ІоанівниРедагувати

За імператриці Ганні Іоанівні Лейб-регімент перейменовано на Лейб-гвардії Кінний полк, й сформовано новий гвардійський піхотний полк, названий Ізмайловським.

Особливий гвардійський загін брав участь в поході протів турок 1735—39 років.

За ЄлизаветиРедагувати

Імператриця Єлизавета Петрівна прийняла сама чин полковника всіх гвардійських полків, а гренадерську роту преображенців, які сприяли її сходженню на престол, відрахувала з полку й сформувала особливу роту, назвав її Лейб-компанією.

За Петра IIIРедагувати

За імператора Петра III Лейб-компанія була розформована.

При Екатерине IIРедагувати

За імператриці Катерині II розпущено Лейб-гвардії Московський батальйон, на заміну котрому створена інвалідна команда в Муромі, названа Лейб-гвардії Муромською інвалідною командою (1764).

Гвардія брала діяльну участь в російсько-шведській війні.

За Павла IРедагувати

Імператор Павло I посилив гвардійські полки, включивши до їх складу частини військ, які знаходилися при ньому в Гатчині (Гатчинські війська[ru]) до його сходження на престол; сформовані були також Лейб-гвардії артилерійський батальйон, Лейб-гвардії Єгерський батальйон і полки: Лейб-гвардії Гусарський (1796) й Лейб-гвардії Козацький (1798), а з нездатних до польової служби гвардійських нижніх чинів створено Лейб-гвардії Гарнізонний батальйон. Також було скасовано перевагу гвардійських чинів над армійськими.

Імператор Павло І намагається «навести лад» в гвардії й у війську, звільнивши офіцерів, які були зараховані до штабу лише номінально, але роками не з'являлися в частинах. Цей крок (як і багато інших, наприклад введення тілесних покарань для дворян) серйозно утиснув інтереси дворянства, і сприяв поваленню Павла І. До кінця XVIII століття рядові посади в гвардії вже заповнюються в основному рекрутами з податних станів.

За Олександра IРедагувати

За імператора Олександр I з Лейб-гвардії Єгерського батальйону сформовано Лейб-гвардії Єгерський полк; в 1806 році з надільних селян[ru] найближчих до Петербурга вотчин сформовано Батальйон імператорської міліції, який отримав за відзнаку у війні 1808 року права гвардії; в 1811 році з нього сформовано Лейб-гвардії Фінляндський полк. В тому ж році від Преображенського полку відокремлено один батальйон на формування Лейб-гвардіїи Литовського полку, перейменованого в 1817 році на Лейб-гвардії Московський, в тому ж 1817 році в Варшаві сформовано полки: Лейб-гвардії Литовський і Лейб-гвардії Волинський.

В 1810 році засновано Гвардійський екіпаж, а в 1812 році — Лейб-гвардії Саперний батальйон.

Окремий гвардійський корпус (1812—1864 року) — 3 квітня 1812 року сформовано Гвардійський корпус, в грудні 1829 року перейменовано на Окремий гвардійський корпус. Від 3 лютого 1844 року до 1856 року командиру Окремого гвардійського корпусу підпорядковано також Гренадерський корпус, штаб корпусу реорганізовано на штаб головнокомандувача Гвардійським і Гренадерським корпусами, з 1849 року — штаб головнокомандувача гвардійськими і Гренадерським корпусами. В 1856 році відновлено штаб Окремого гвардійського корпусу. При штабі корпусу існували комісії: Гвардійська казармова комісія (1820—1836 рр.) і Комісія з ремонтування кавалерії (1843—1860 рр.). Корпус був скасований в серпні 1864 року з введенням положення про військово-окружне управління (реформа Мілютіна). Штаб корпусу перетворено на штаб Військ гвардії і Петербурзького військового округу.

В 1813 році полки Лейб-Гренадерський і Павловський за відзнаку приєднані до гвардії, при чому офіцерам надано перевагу одного чину над армійськими; полки ці утворили нову, або Молоду гвардію, на відміну від якої колишні полки називались Старою гвардією. Офіцери молодої гвардії в суспільстві стали називатися гвардіонцями.

В 1809 році сформовані Лейб-гвардії Драгунський полк і Лейб-гвардії Уланський полк, а в 1814 році — Лейб-гвардії Кінно-єгерський полк.

У Варшаві сформовані в 1817 році Лейб-гвардії Подольський кірасирський полк і Лейб-гвардії Уланський полк Його Величності Цесаревича, а в 1824 році (на правах молодої гвардії) — Лейб-гвардії Гродненський гусарський. Крім того, сформовані Лейб-гвардії Жандармський півескадрон (1815), Лейб-гвардії Кінно-піонерський ескадрон (1819) і Лейб-гвардії Інвалідна бригада (1824).

За відзнаки під час віні з французами, до складу молодої гвардії зараховано (1813) Лейб-гвардії Кірасирський Його Величності полк. В 1805 році створена Лейб-гвардії Кінна артилерія, в 1811 році — Лейб-гвардії Артилерійська бригада в 1816 році розділена на 1-шу й 2-гу бригади.

У 1817 році в Варшаві сформована гвардійська батарейна рота, яка 1821 року увійшла до складу зведеної гвардійської і гренадерської артилерійської бригади.

Гвардія брала участь у всіх війнах, які велися за царювання імператора Олександра I, крім турецької й перської. Саме в період Наполеонівських воєн російська гвардія повернула собі репутацію військової еліти, сильно зіпсовану епохою палацових переворотів. На відміну від Старої гвардії Наполеона, російська гвардія брала участь практично в усіх великих битвах цієї епохи, демонструючи приклади мужності, самопожертви й стійкості перед лицем сильнішого супротивника (Аустерліц, Фрідланд, Бородіно, Кульм). При цьому, завдяки постійним бойовим діям, російські гвардійці отримали безцінний бойовий досвід, що зробило Гвардійський корпус на момент закінчення війни з Наполеоном одним з найсильніших військових формувань Європи, а, можливо, і світу.

За Миколи IРедагувати

Московський загін Гвардійського корпусу (березень-листопад 1826 року) сформований в березні 1826 року для участі в коронації імператора Миколи І. Складався з двох бригад піхоти, створених з батальйонів гвардійських полків, особливого кавалерійського загону, трьох батарейних рот і взводу жандармів. Командир загону великий князь Михайло Павлович, начальник штабу загону генерал-майор А. К. Геруа. Розформований в листопаді 1826 року.

За імператора Миколи I, в 1829 році до складу молодої гвардії було зараховано Фінський навчальний стрілецький батальйон з перейменуванням на Лейб-гвардії Фінський стрілецький батальйон. Йому, рівно ж як і полкам лейб-гвардії Гренадерському і Павлівському, даровані в 1831 році за відзнаки під час Польського повстання права Старої гвардії. Тоді ж Санкт-Петербурзькому короля Фрідріха Вільгельма III і Кексгольмському імператора Австрійського гренадерським полкам наказано перебувати при Гвардійському корпусі.

В 1827 році сформовані Лейб-гвардії Кримсько-татарський ескадрон і Лейб-гвардії Кавказько-горський ескадрон[ru].

В 1831 році Лейб-гвардії Кірасирський Його Величності полк об'єднано з Лейб-гвардії Подольським кірасирським під загальною назвою Лейб-гвардії Кірасирський Його Величності і з правами Старої гвардії. Одночасно з цим даровані права: Старої гвардії — полкам Лейб-гвардії Кінно-єгерському і Гродненському гусарському, а Молодої гвардії — Отаманському козацькому. Лейб-гвардії Драгунський полк перейменовано на Лейб-гвардії Кінно-гренадерський, а Лейб-гвардії Кінно-єгерський — в Лейб-гвардії Драгунський.

В 1830 році сформована Лейб-гвардії Донськая кінно-артилерійська рота, a в 1833 році всі артилерійські роти перейменовані в батареї. В тому ж 1833 році гвардія була розділена на два корпуси: Гвардійський піхотний (з піхоти і пішої артилерії) і Гвардійський резервний кавалерійський (з кавалерії й кінної артилерії).

За царювання імператора Миколи I гвардія брала участь в турецькій і польській війнах.

За Олександра IIРедагувати

 
Піратський К. К.[ru] Рядовий Л.-Гв. Гарнізонного батальйону. 1860 рік[4].

За імператора Олександра II в 1856 році в усіх гвардійських піхотних полках сформовані стрілецькі роти, по одній на батальйон, і тоді ж сформовані наново Лейб-гвардії 1-й і 2-й стрілецькі батальйони. Перший з них в 1858 році названий Лейб-гвардії 1-м стрілецьким Його Величності батальйоном.

В 1856 році до складу гвардії (на правах молодої гвардії) зараховано Лейб-гвардії стрілецький Імператорської фамілії батальйон, сформований під час Східної війни 1853—1856 років з надільних селян. Батальйони ці в 1870 році об'єднані разом з лейб-гвардії Фінським стрілецьким батальйоном в одну гвардійську стрілецьку бригаду.

Гвардійська інвалідна бригада розформована в 1859 році. З Лейб-гвардії Гарнізонного батальйону в 1873 році сформовано кадровий батальйон Лейб-гвардії резервного піхотного полку.

В 1856 році Лейб-гвардії Кірасирському Її Величності полку даровані права молодої гвардії; для Особистого Його Величності конвою сформовані 3 лейб-гвардії козацькі ескадрони (1 — на службі, 2 — на пільзі), а лейб-гвардії Кримсько-татарський ескадрон розформовано.

За імператора Олександра II гвардія брала участь в поході для придушення Польського повстання 1863 року і в російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. Після закінчення якої 17 квітня 1878 року Лейб-гвардії Отаманському Спадкоємця Цесаревича полку даровані права Старої гвардії, а в 1884 році ті ж права отримали Лейб-гвардії Кірасирський Її Величності полк і Лейб-гвардії 4-й стрілецький Імператорської фамілії батальйон.

Від 1864 до 1874 року гвардія не складала корпусів або корпусу, в 1874 році відновлено Гвардійський корпус.

Гвардійський загін почесного конвою Його Величності (18771878 року) сформований 11 травня 1877 року для охорони Головної квартири під час перебування Олександра ІІ в діючій армії в період російсько-турецької війни 1877—1878 років. Після його від'їзду з армії в грудні 1877 року загін перебував при головнокомандувачу діючої армії[ru]. До загону входили дві роти піхоти, півескадрон кінноти, піврота саперів й піших артилеристів з гвардійських й підшефних імператору армійських частин. Командували загоном флігель-ад'ютанти П. С. Озеров, К. О. Рунов[ru], П. П. фон Енден. Загін розформовано 29 листопада 1878 року.

Дислокація гвардії на початку XX століттяРедагувати

  • Санкт-Петербург: 1-ша й 2-га піхотні дивізії (полки Лейб-гвардії: Преображенський, Семенівський, Ізмайловський, Єгерський, Московський, Гренадерський, Павловський, Фінляндський), два полки важкої кінноти (Кавалергардський, Лейб-гвардії Кінний), Гвардійська артилерія (1-ша й 2-га бригади пішої артилерії, Гвардійська кінна артилерія), Гвардійський флотський екіпаж, Лейб-гвардії 3-й стрілецький батальйон, Лейб-гвардії Саперний батальйон. Також полки: Лейб-гвардії Козацький, Отаманський, Зведено-Козацький, Особистий Його Імператорської Величності конвой.
  • Царське Село: кавалерійські полки (Лейб-гвардії Кірасирський Його Величності, Лейб-гвардії Гусарський), 1-й, 2-й і 4-й стрілецький батальйони.
  • Гатчина: Лейб-гвардії Кірасирський Її Величності.
  • Петергоф: кавалерійські полки (Лейб-гвардії Кінногвардійський, Уланський, Драгунський).
  • Варшава: піхотні полки 3-ї гвардійської піхотної дивізії (Лейб-гвардії Литовський, Кегскольмський, Санкт-Петербурзький, Волинський), Лейб-гвардії Гродненський гусарський полк, Лейб-гвардії Уланський Його Величності полк, Лейб-гвардії 3-тя Гвардійська й Гренадерська артилерійська бригада.

Російська імператорська гвардія на 1917 рікРедагувати

 
Військовий однострій. Лейб-гвардії Павловський полк (1914)

1-й гвардійський корпус[5]

2-й гвардійський корпус

Гвардійський кавалерійський корпус

Поза складом корпусів:

Особовий складРедагувати

До гвардії новобранців-солдат відбирали за зовнішнім виглядом. До Преображенського полку — навищих і русих, до Семенівського — блондинів, до Ізмайловського — брюнетів, до лейб-єгерів — легкої статури з будь-яким кольором волосся. Лейб-гвардії Московський полк — руді, Гренадерський — брюнети, Павловський — руді й курносі, Фінляндський — як єгері.

Кавалергардський полк — найвищі блондини, гніді коні, лейб-гвардіїї Кінний — брюнети й вороні коні, Кірасирський Його Величності — руді на рудих конях, Кірасирський Її Величності — блондини на каракових (темно-гнідих) конях[6].

О. О. Ігнатьєв[ru], який брав участь в «розбивці» новобранців в Михайлівському манежі так описав її в своїх мемуарах:

Біля входу в манеж шикувався добрий десяток новобранців «1-го сорту», тобто хлопців зростом в одинадцять вершків і вище. Як бажані ласощі, їх розглядали командири і ад'ютанти гвардійських полків. Однак найвищі й наймогутніші діставалися гвардійському екіпажу, щоб з гідністю представляти флот на веслових катерах царських яхт. Рослі новобранці виглядом погрубіше потрапляли в преображенці, блакитноокі блондини — в семенівці, брюнети з борідками — в ізмайловці, руді — до московців. Всі вони йшли на поповнення перших, так званих царевих рот.

Пятьдесят лет в строю.

Російська гвардія в білому русіРедагувати

В 1918 році разом з розформуванням Російської імператорської армії були розпущені й гвардійські частини. Але майже всі вони були відновлені під час громадянської війни й брали участь в боротьбі з більшовиками у складі Білих армій. По закінченню громадянської війни в еміграції були створені Гвардійські об'єднання й об'єднання полків Російської імператорської гвардії, які увійшли до складу Російського загально-військового союзу.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Л. В. Беловінський[ru]. Русская гвардия в XVIII—XIX веках. // Вопросы истории, 1983, № 9. — С. 94-105.
  2. Висковатов А.В. Историческое описание одежды и вооружения российских войск.
  3. Перемены в обмундировании.
  4. Перемены в обмундировании.
  5. Розподіл за корпусами подано за: «Боевое расписание армий Западного фронта к 26 июня (9 июля) 1916 г.»
  6. Волков В. О.[ru], Перевезєнцев С. В.[ru] Русская армия в XVIII столетии

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати