Відкрити головне меню

Росс 154 (лат. Ross 154, інше позначення — V1216 Sgr) — зоря в сузір’ї Стрільця, червоний карлик. Є однією з найближчих зір (дев’ятою за відстанню). Неозброєним оком її не видно.

ІсторіяРедагувати

Уперше зорю Росс 154 зазначив у каталозі американський астроном Френк Елмор Росс 1925 року; вона увійшла до його четвертого переліку нових змінних зір[1]. 1926 року, порівнявши її положення з положенням на фотографічних пластинах, отриманих раніше іншим американським астрономом, Едвардом Емерсоном Барнардом, Росс додав зорю до свого другого переліку зір, власний рух яких вдається виміряти[2]. Первинну величину паралаксу — 0,362 ± 0,006 кутових секунд — виміряв 1937 року Волтер О’Коннелл (Walter O'Connell), скориставшись фотографічними пластинами, отриманими за допомогою Єльського телескопа в Йоганнесбурзі (Південна Африка). Ці вимірювання свідчили, що зоря є шостою за відстанню від Сонця серед відомих на той час зір[3].

ХарактеристикиРедагувати

Росс 154 — тьмяна й відносно холодна зоря (червоний карлик) спектрального класу M3,5 V. Розташована на відстані приблизно 9,69 світлового року від Сонця[4]. Це найближча зоря в південному сузір’ї Стрільця.

Належить до зір головної послідовності. Має видиму зоряну величину 10,44[5]. В ідеальних умовах спостереження Росс 134 потребує телескопа з апертурою щонайменше 6,5 см (3 дюйми)[6].

Світність зорі становить 0,0038 сонячної, маса — 17 % маси Сонця, діаметр — 24 % сонячного[7], температура поверхні — 3105 K[8]. За оцінками, вік зорі становить менше одного мільярда років[5рус]. Росс 154 є спалахуючою зорею типу UV Кита. Спостереження за допомогою Космічної рентгенівської обсерваторії Чандра свідчать, що інтенсивність випромінювання Росс 154 у рентгенівському діапазоні дорівнює сонячній або навіть перевищує її. Позначення в каталозі змінних зір — V1216 Стрільця.

СпалахиРедагувати

Виявилося, що зоря Росс 154 є спалахуючою зорею типу UV Кита (відомою також під назвою Лейтен 726-8 B), для якої середній інтервал між максимумами спалахів становить приблизно дві доби[9]. Перші ознаки змінності спостерігали в Австралії 1951 року, коли зоряна величина Росс 154 зросла на 0,4m[10]. Зазвичай під час спалаху яскравість зорі збільшується на 3–4 величини[11].

Потужність магнітного поля на поверхні зорі оцінюється в 2,2 ± 0,1 кілогауса[12].

Рентгенівське випромінюванняРедагувати

Росс 154 є джерелом рентгенівського випромінювання, яке було зафіксоване кількома рентгенівськими обсерваторіями. Стабільне рентгенівське випромінювання становить близько 9 × 1027 ерг−1[13]. Рентгенівське випромінювання зорі під час спалаху спостерігалося Обсерваторією Чандра; під час спалаху його потужність становила 2,3 × 1033 ерг[13].

Спектральний клас M3,5V[5] є ознакою того, що цей червоний карлик генерує енергію шляхом злиття ядер атомів водню у ядрі зорі. За оцінками, яскравість Росс 154 становить лише 0,38 % сонячної[14]. На противагу Сонцю, у якому конвекція відбувається лише в зовнішніх шарах, у червоного карлика такої малої маси в конвекції бере участь усе тіло зорі[15]. Відносно висока швидкість обертання свідчить, що Росс 154, найімовірніше, є молодою зорею з оцінюваним віком менше мільярда років[13]. Металічність зорі становить приблизно половину сонячної[13].

Жодних супутників малої маси на орбіті навколо Росс 154 не виявлено[16]. Не знайдено також ознак надлишкового інфрачервоного випромінювання, яке вказувало б на наявність навколозоряного пилу. Такі уламкові диски рідко зустрічаються в системах зір спектрального класу M із віком більше 10 мільйонів років, оскільки впродовж цього часу зоряний вітер встигає їх розвіяти[17].

Рух у просторіРедагувати

Складники вектора просторової швидкості Росс 154 становлять: [U; V; W] = [–12,2; –1,0; –7,2] км/с[18]. Зоря не входить до складу жодної рухомої групи зір[19] й обертається навколо центра Чумацького шляху на відстані 27,65–30,66 тисяч світлових років (8,48–9,40 кілопарсек) від нього орбітою з ексцентриситетом 0,052[20]. Її невелика просторова швидкість відносно Сонця вказує на те, що вона є зорею Покоління I[21]. Найближче до Сонця Росс 154 підійде приблизно через 157 000 років, наблизившись до відстані 6,39 ± 0,10 св. року (1,959 ± 0,031 парсек)[22].

Найближче оточення зоріРедагувати

Перелічені нижче зоряні системи розташовані на відстані в межах 10 світлових років від Росс 154:

Зоря Спектральний клас Відстань, св. років
Зоря Барнарда M3,8 V 5,5
Лакайль 8760 M2 Ve 7,4
Глізе 674 M3 V 7,7
Вольф 1061 M3 V 8,1
α Центавра AB G2 V / K0 V 8,1
Проксима Центавра M5,5 Ve 8,2
Глізе 682 M3,5 V 8,7
ε Індіанця K5 Ve 8,9
70 Змієносця AB K0 Ve / K5 Ve 9,3
Лакайль 9352 M0,5 Ve 9,6
EZ Водолія ABC M5 V / M / M 9,5
Сонце G2 V 9,7

У культуріРедагувати

  • Планета Електра в системі Росс 154, яку колонізують земляни, є одним із місць дії в науково-фантастичному оповіданні Валентини Журавльової «Орлятко».

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ross, Frank E. (1926). New variable stars, (fourth list). Astronomical Journal 37: 91. Bibcode:1927AJ.....37...91R. doi:10.1086/104790. 
  2. Ross, Frank E. (February 1926). New proper-motion stars, (second list). Astronomical Journal 36 (856): 124–128. Bibcode:1926AJ.....36..124R. doi:10.1086/104699. 
  3. O'Connell, Walter (February 1938). A faint star of large parallax. Astronomical Journal 46 (1078): 204. Bibcode:1938AJ.....46..204O. doi:10.1086/105447. 
  4. van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics 474 (2): 653–664. Bibcode:2007A&A...474..653V. arXiv:0708.1752. doi:10.1051/0004-6361:20078357. 
  5. а б Staff (January 1, 2008). The One Hundred Nearest Star Systems. Research Consortium on Nearby Stars. Архів оригіналу за 2013-03-29. Процитовано 2008-06-12. 
  6. Mills, H. Robert (1994). Practical Astronomy: A User-friendly Handbook for Skywatchers. Horwood Publishing. с. 199. ISBN 1-898563-02-0. 
  7. Johnson, H. M.; Wright, C. D. (1983). Predicted infrared brightness of stars within 25 parsecs of the sun. Astrophysical Journal Supplement Series 53: 643–711. Bibcode:1983ApJS...53..643J. doi:10.1086/190905. —see p. 693.
  8. Johnson, H. M. & Wright, C. D. (Nov. 1983). Predicted infrared brightness of stars within 25 parsecs of the sun (en). Astrophysical Journal Supplement Series (ISSN 0067-0049), vol. 53, Nov. 1983, p. 643-711. Архів оригіналу за 2012-02-16. Процитовано 2009-09-17. 
  9. Jarrett, A. H.; Grabner, G. (1976). On the Period Between Flares of V1216 Sagittarii. Information Bulletin on Variable Stars (1221): 1. Bibcode:1976IBVS.1221....1J. 
  10. Mayall, Margaret W. (February 1953). Variable Star Notes. Journal of the Royal Astronomical Society of Canada 47: 23–28. Bibcode:1953JRASC..47...23M. 
  11. Costa, R.; Cristaldi, S.; Rodono, M. (1970). Cooperative Observations of the Flare Star V1216 Sgr. Information Bulletin on Variable Stars 461: 1–4. Bibcode:1970IBVS..461....1C. 
  12. Reiners, A.; Basri, G. (February 2007). The First Direct Measurements of Surface Magnetic Fields on Very Low Mass Stars. The Astrophysical Journal 656 (2): 1121–1135. Bibcode:2007ApJ...656.1121R. arXiv:astro-ph/0610365. doi:10.1086/510304. 
  13. а б в г Wargelin, B. J. та ін. (2008). X-Ray Flaring on the dMe Star, Ross 154. The Astrophysical Journal 676 (1): 610–627. Bibcode:2008ApJ...676..610W. arXiv:0712.2791. doi:10.1086/528702. 
  14. Pettersen, B. R. (1980). Physical parameters of solar neighbourhood flare stars. Astronomy and Astrophysics 82 (1–2): 53–60. Bibcode:1980A&A....82...53P. 
  15. Reiners, A.; Basri, G. (March 2009). On the magnetic topology of partially and fully convective stars. Astronomy and Astrophysics 496 (3): 787–790. Bibcode:2009A&A...496..787R. arXiv:0901.1659. doi:10.1051/0004-6361:200811450. 
  16. Hinz, Joannah L. та ін. (2002). A Near-Infrared Wide-Field Proper Motion Search for Brown Dwarfs. The Astronomical Journal 123 (4): 2027–2032. Bibcode:2002AJ....123.2027H. arXiv:astro-ph/0201140. doi:10.1086/339555. 
  17. Plavchan, Peter; Jura, M.; Lipscy, S. J. (October 2005). Where Are the M Dwarf Disks Older Than 10 Million Years?. The Astrophysical Journal 631 (2): 1161–1169. Bibcode:2005ApJ...631.1161P. arXiv:astro-ph/0506132. doi:10.1086/432568. 
  18. Annotations on V* V1216 Sgr object. SIMBAD. Процитовано 2010-04-18. 
  19. Montes, D. та ін. (2001). Late-type members of young stellar kinematic groups - I. Single stars. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 328 (1): 45–63. Bibcode:2001MNRAS.328...45M. arXiv:astro-ph/0106537. doi:10.1046/j.1365-8711.2001.04781.x. 
  20. Allen, C.; Herrera, M. A. (1998). The galactic orbits of nearby UV Ceti stars. Revista Mexicana de Astronomia y Astrofisica 34: 37–46. Bibcode:1998larm.confE.115A. 
  21. Veeder, G. J. (1974). Old disk flare stars. Astronomical Journal 79: 702–704. Bibcode:1974AJ.....79..702V. doi:10.1086/111600. 
  22. Bobylev, V. V. (March 2010). Searching for stars closely encountering with the solar system. Astronomy Letters 36 (3): 220–226. Bibcode:2010AstL...36..220B. arXiv:1003.2160. doi:10.1134/S1063773710030060.