Романов Михайло Федорович (актор)

Михайло Федорович Романов (нар. 16 жовтня 1896(18961016), Санкт-Петербург, Російська імперія — пом. 4 вересня 1963, Москва, Російська РФСР) — радянський український і російський актор театру та кіно, театральний режисер. Заслужений артист УРСР (1940). Народний артист УРСР (1946). Народний артист СРСР (1951). Кавалер ордена Леніна (1960).

Романов Михайло Федорович
Народився	28 жовтня (9 листопада) 1896 або 1896 Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	4 вересня 1963(1963-09-04) або 1963 Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	актор, кінорежисер
Партія	КПРС
Нагороди
IMDb	ID 0738657

Біографія

Могила артиста Михайла Романова на Новодівичому кладовищі Москви

Народився 1896 р. в Санкт-Петербурзі в родині чоботаря. Закінчив драматичні курси в Петрограді (1920).

Працював у театрах Ленінграда.

У 1936—1963 роках — актор Київського театру російської драми ім. Лесі Українки (у 1953–1958 — головний режисер).

У 1963 році перейшов до Московського театру імені Моссовета.

Помер 4 вересня 1963 р. в Москві. Похований на Новодівичому кладовищі.

Увічнення пам'яті

• Творчості актора присвячено документальний фільм «Михайло Романов» (1968).
• У 1975 році на будинку № 19а по вулиці Пушкінській (сучасна Євгена Чикаленка), в якому М. Ф. Романов жив в 1944–1963 роки, відкрито меморіальну дошку (бронзовий барельєф; скульптор Н. М. Дерегус, архітектор А. А. Сницарев).

Фільмографія

Знявся у фільмах:

• «Діти капітана Гранта» (1936, Мангльс, «Мосфільм»),
• «Моряки» (1940),
• «Зигмунд Колосовський» (1945, Лангфельд),
• «В далекому плаванні» (1946, старший офіцер Берг),
• «Блакитні дороги» (1947, мічман Бережний),
• «Подвиг розвідника» (1947, Еріх фон Руммельсбург),
• «Третій удар» (1948, генерал армії Антонов),
• «Головний проспект» (професор Сотін),
• «Іван Франко» (1956, Михайло Коцюбинський),
• «Діти сонця» (1957, Павло Протасов),
• «Поема про море» (1958. Письменник, «Мосфільм»),
• «Вогненний міст» (1959, Дубравін), де був також режисером спектаклю у співавт. з Г. Крикуном) та ін.

Збереглися хронікальні кадри, коли М. Романов вітає Наталію Ужвій з 60-річчям її народження (фільм «Наталя Ужвій», 1953).

Література

• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.356;
• Митці України. К., 1992. — С.500—501;
• Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.512—513.