Відкрити головне меню

Віта́лій Петро́вич Романе́нко (* 19262010) — український радянський олімпійський чемпіон зі стрільби (у вправі «олень, що біжить», 441 очко — ОР) в Мельбурні 1956 року. Чемпіон світу (1954) у стрільбі по мішені «олень, що біжить», неодноразовий чемпіон світу та Європи (1954—1962) в командних змаганнях. Чемпіон СРСР (1955—1962) в особистих і командних змаганнях. Заслужений майстер спорту (1955). Заслужений тренер УРСР (1974). Учасник німецько-радянської війни, полковник.

Віталій Петрович Романенко
Romanenko Vitaliy Petrovych.jpg
Народження 13 липня 1926(1926-07-13)
с.Русанів
Смерть 3 жовтня 2010(2010-10-03) (84 роки)
Київ
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Звання CCCP army Rank polkovnik infobox.svg Полковник
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Спортивні медалі
Чоловіки Стрілецький спорт
Представник СРСР СРСР
Олімпійські ігри
Золото 1956 Мельбурн Стендова стрільба
Чемпіонати світу
Золото 1954 Каракас «Олень, що біжить» (одиничні постріли), 100 м
Золото 1954 Каракас «Олень, що біжить» (одиничні постріли), 100 м у складі команди
Золото 1954 Каракас «Олень, що біжить» (подвійні постріли), 100 м у складі команди
Срібло 1954 Каракас «Олень, що біжить» (подвійні постріли), 100 м
Золото 1958 Москва «Олень, що біжить» (одиничні постріли), 100 м у складі команди
Золото 1958 Москва «Олень, що біжить» (подвійні постріли), 100 м у складі команди
Срібло 1958 Москва «Олень, що біжить» (одиночні постріли), 100 м
Золото 1961 Осло «Олень, що біжить» (одиничні постріли), 100 м у складі команди
Золото 1961 Осло «Олень, що біжить» (подвійні постріли), 100 м у складі команди
Срібло 1961 Осло «Олень, що біжить» (одиничні постріли), 100 м
Золото 1962 Каїр «Олень, що біжить» (одиничні постріли), 100 м у складі команди
Золото 1962 Каїр «Олень, що біжить» (подвійні постріли), 100 м у складі команди

БіографіяРедагувати

Народився 13 липня 1926 року в селі Русанів (нині Броварський район Київської області України), де й закінчив 7 класів. У 1940 році сім'я Романенків переїхала в Новосибірську область. Там Віталій у 1943 році пішов на фронт і у 17-річному віці почав бойовий шлях на І-му Українському фронті у Польщі. Закінчив війну під Берліном.

У 1945 році продовжив службу в Київському військовому окрузі (місто Лубни, 25 стрілецька дивізія) в званні лейтенанта. Почав займатися стрілецьким спортом. У 1948 році командувач військами Київського військового округу генерал-полковник А.Гречко (у майбутньому маршал та Міністр оборони СРСР у 1967—1976 роках) перевіряв дивізію на вправність у стрільбі. Стріляти треба було з карабіна й пістолета. Романенко В. П. показав відмінні результати (карабін — 30 із 30, пістолет — 50 із 50).

У ті ж роки Віталій Романенко став підопічним Купка Григорія Володимировича якого доволі швидко наздожене та перевершить у спортивних здобутках.

У 1953 році Романенку В. П. запропонували сформувати команду стрільців для участі в змаганнях Київського військового округу. Вона стала чемпіоном округу з дуельної стрільби. Після цих змагань Віталій Петрович був зарахований до збірної команди округу для участі в чемпіонаті Радянської Армії, де завоював дві срібні та одну бронзову медалі. Далі були змагання чемпіонату України, на них також завойовано дві срібні і одну бронзову медалі. У вересні в складі збірної України виступав на чемпіонаті Радянського Союзу і здобув срібну медаль.

У 1954 році був зарахований до збірної Радянського Союзу і в її складі поїхав на Чемпіонат світу в Каракас (Венесуела), де здобув три золотих і одну срібну медалі, став триразовим чемпіоном і здобув звання заслуженого майстра спорту.

У 1955 році на Чемпіонаті світу в Осло (Норвегія) здобув дві золоті та срібну медалі. 1956 року відбувся Чемпіонат Європи в Гельсінкі, де Романенко В. П. завоював три золоті медалі.

Австралія, 1956 рік, Мельбурн, XVI Олімпійські ігри. Романенко В. П. був упевнений у своїй перемозі, показав найкращий результат зі світовим і олімпійським рекордом, які стоять і до цього часу під його прізвищем, ще ніким не побитий. Не зробивши ще двох пострілів, він уже став чемпіоном.

А далі Романенко В. П. неодноразово доводив свій особливий дар на багатьох змаганнях: 1958 рік — Москва, Чемпіонат світу — дві золоті, одна срібна медалі; 1959 рік — Чемпіонат Європи, Бухарест — дві золоті, одна срібна медалі; 1960 рік — Чемпіонат Європи, Мілан — золота і бронзова медалі; 1962 рік — Чемпіонат світу, Каїр — дві золоті медалі; 1963 рік — Чемпіонат Європи, Мюнхен — золота медаль; 1964 рік — Чемпіонат Європи, Угорщина, Печ — золота медаль. З 1953 по 1964 рр. кожного року брав участь у чемпіонатах Радянського Союзу і одержав 20 золотих і 4 срібні медалі.

З 1965 року — тренер збірної команди Радянського Союзу і олімпійської збірної. Тренер збірної України і Радянської Армії. Заслужений тренер України. Підготував і виховав двох олімпійських чемпіонів (О. Газов, Я. Железняк), 8 чемпіонів світу, 8 чемпіонів Європи, багато чемпіонів Радянського Союзу та України, Радянської Армії.

За великі успіхи у спорті на міжнародній арені нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в Київському військовому окрузі був заснований перехідний приз імені Романенка, який розігрується щороку серед офіцерського складу. Нагороджений Міжнародною федерацією стрільби Золотим знаком «Міжнародний майстер спорту».

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати