Вікіпедія

Розіка Швіммер

угорська активістка

Розіка Швіммер (Роужа Беді-Швіммер, угор. Bédy-Schwimmer Rózsa; 11 вересня 1877, Будапешт — 3 серпня 1948, Нью-Йорк) — угорська пацифістка, феміністка і суфражистка. Вона була однією з перших світових федералістів і однієї з перших жінок-послів у світі[5].

Розіка Швіммер
угор. Rosika "Rózsa" Bédy-Schwimmer
Народилася 11 вересня 1877(1877-09-11)[1][2]
Будапешт, Австро-Угорщина[3]
Померла 3 серпня 1948(1948-08-03)[1][2] (70 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[3]
·пневмонія
Країна  Угорщина
Діяльність журналістка, нехудожня письменниця, політична діячка, антивоєнна активістка, редакторка, лекторка, суфражистка
Галузь пацифізм[4], фемінізм[4], журналістика[4] і lectorshipd[4]
Знання мов угорська[4] і німецька[4]
Членство Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу і International Committee of Women for Permanent Peaced
Роки активності з 1895
Посада ambassador of Hungary to Switzerlandd
Конфесія атеїзм
Родичі Leopold Katscherd і Bertha Katscherd
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Швіммер.
Розіка Швіммер

Життєпис ред.

Ранні роки ред.

Розіка Швіммер народився в єврейській родині в Будапешті в Австро-Угорщині. Вона вивчала музику і мови, але коли в 1896 році фінансове становище сім'ї погіршилося, вона влаштувалася на роботу бухгалтером.

Політична кар'єра ред.

У 1897 році Швіммер організувала Асоціацію угорських жінок-клерків[6], а в 1904 році разом з іншими відомими феміністками заснувала Угорську феминістичну асоціацію (угор. Feministák Egyesülete (FE)[7]. Вона допомогла створити Угорську національну раду жінок і була членом правління Угорського товариства миру. У 1909 році міністр внутрішніх справ призначив її до керівної ради з питань добробуту дітей[6].

У 1913 році вона стала членом-кореспондентом Міжнародного альянсу за виборчі права жінок (IWSA). Швіммер спільно з Керрі Чапмен Кетт їздила країнами Європи й виступала з лекціями про жіноче виборче право. Вона також редагувала журнал A nő (Жінка)[8]. У 1914 році Швіммер переїхала до Лондону, де працювала кореспонденткою різних європейських газет і була прессекретаркою IWSA[9]. Коли почалася Перша світова війна, вона не могла повернутися додому і почала агітувати за припинення бойових дій. У 1914 році вона відвідала США з метою вимагати від президента Вудро Вільсона провести нейтральну конференцію, щоб покласти кінець війні. У 1915 році вона взяла участь у формуванні Жіночої партії світу.

 
Міжнародний конгрес жінок в 1915 році. зліва направо:1. Люсі Тумаян — Вірменія, 2. Леопольдіна Кулька, 3. Лаура Хьюз — Канада, 4. Розіка Швіммер — Угорщина, 5. Аніта Аугспург — Німеччина, 6. Джейн Аддамс — США, 7. Євгенія Ханнер, 8. Алетта Якобс — Нідерланди, 9. Кристал Макміллан — Велика Британія, 10. Роза Дженоні — Італія, 11. Анна Клеман — Швеція, 12. Тора Даугаард — Данія, 13. Луїза Кейлау — Норвегія

На Міжнародному конгресі жінок (28 квітня — 10 травня 1915, Гаага, Нідерланди) пропозиція Швіммер про проведення нейтральної конференції для безперервного посередництва між урядами воюючих країн було прийнято. Пізніше в тому ж році вона заручилася підтримкою Генрі Форда, який зафрахтував «Корабель миру» до Стокгольму[10]. Розчарувавшись у зусиллях Форда, вона організувала Міжнародний комітет з негайного посередництва у червні 1916 року. Після перемир'я, Швіммер стала віцепрезиденткою Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу.

Коли Угорщина здобула незалежність від Австро-Угорщини в 1918 році, прем'єр-міністр Угорщини Міхай Карої 19 листопада призначив Розіку Швіммер на посаду посла у Швейцарії[11]. Однак її місія не увінчалася успіхом, і Швіммер відкликали в січні 1919 року. Коли комуністи отримали контроль над урядом у 1919 році, вона виступила і проти очолюваного ними режиму Угорської радянської республіки, і проти білих контрреволюційних сил, втративши свої громадянські права. Коли уряд Міклоша Горті повалило Угорську радянську республіку, вона в 1920 році втікла до Відня, а в 1921 році до США. Вона оселилася в Чикаго і більше не поверталася до Угорщини.

За її пацифістські переконання в США Розіку Швіммер вважали соціалісткою. Більшу частину життя вона провела борючись з наклепом на свою адресу. Коли Фред Марвін оголосив її німецькою шпигункою і більшовицьким агентом, вона подала в суд і отримала $17 000 за відшкодування моральної шкоди. Однак вона не змогла отримати громадянство США через свій пацифізм. Верховний суд США виніс рішення проти неї в справі США проти Швіммер (1929). Вона прожила решту життя в країні як особа без громадянства.

Пізніше Розіка Швіммер закликала до створення світового уряду. У 1935 році вона створила Всесвітній центр жіночих архівів з Мері Ріттер Бірд. Вона отримала Всесвітню премію миру в 1937 році. У тому ж році вона сформувала Кампанію за світовий уряд з Лолою Ллойд Маверік, першу Всесвітню федералистську організацію XX століття. Пізніше в XX столітті федералистское рух успішно очолив кампанію і коаліцію за створення Міжнародного кримінального суду[12]. У 1947 році Швіммер була номінована на здобуття Нобелівської премії миру, але не мала шансів отримати її, оскільки в 1948 році премія не присуджувалася.

Смерть ред.

Розика Швіммер померла від пневмонії 3 серпня 1948 року в Нью-Йорку. Її тіло було піддано кремації, а прах розвіяний над озером Мічиган[13].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б в FemBio database
  3. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11743079X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
  5. ↑ Peter Pastor, «The Diplomatic Fiasco of the Modern World's First Woman Ambassador, Roza Bedy-Schwimmer.» East European Quarterly, Vol. 8, No. 4, 1974: 273—282
  6. ↑ а б Wenger, Beth (20 березня 2009). Rosika Schwimmer (1877 – 1948). Jewish Women's Archive. Brookline, Massachusetts: Jewish Women: A Comprehensive Historical Encyclopedia. Архів оригіналу за 13 June 2016. Процитовано 20 квітня 2017.
  7. ↑ Papp, Claudia. Meller, Mrs Artur, Eugénia Miskolczy (1872–1944). Biographical dictionary of women's movements and feminisms in Central, Eastern, and South Eastern Europe: 19th and 20th centuries. Budapest, Hungary: Central European University Press. с. 331–335. ISBN 978-963-7326-39-4.
  8. ↑ YIVO | Schwimmer, Rózsika. Архів оригіналу за 21 січня 2014. Процитовано 19 травня 2019.
  9. ↑ Gerit von Leitner. Wollen wir unsere Hände in Unschuld waschen? Gertrud Woker (1878—1968), Chemikerin & Internationale Frauenliga 1915—1968. Berlin: Weidler, 1998, ISBN 3-89693-125-3, p. 99.
  10. ↑ Barbara S. Kraft: The Peace Ship: Henry Ford's Pacifist Adventure in the First World War. Macmillan, New York 1978.
  11. ↑ Tibor Grant, «Against All Odds: Vira B. Whitehouse and Rosika Schwimmer in Switzherland, 1918.» American Studies International, Vol. 40, No. 1, 2002: 34-51
  12. ↑ http://www.iccnow.org/documents/WFM-IGP_2009_Annual_Report.pdf [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], page 6
  13. ↑ Rosika Schwimmer, Jewish Suffragist and Pacifist in Landmark Lawsuit [Архівовано 1 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Chicago jewish history
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Розіка_Швіммер&oldid=42180490