Розширення Європейських Співтовариств (1981)
Вступ Греції до Європейського економічного співтовариства (грец. Ένταξη της Ελλάδας στην Ευρωπαϊκή Οικονομική Κοινότητα) — політичний процес, який дозволив Греції приєднатися до ЄЕС (яка стала Європейським Союзом у 1993 р.) 1 січня 1981 року. Це друге розширення ЄЕС в історії Європейського Союзу, яке збільшило кількість держав-членів до десяти.
| Грецька заявка на вступ до ЄС | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Статус | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Держава-членкиня ЄС | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Заявку подано | 12 червня 1975 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Заявку схвалено | 29 січня 1976 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Початок перемовин | 27 липня 1976 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Прогрес | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Греція вступила до ЄС — 1 січня 1981 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Хід скринінгу |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Закриті розділи |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Хід ратифікації |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Вебсайт | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Історія ред.
1 липня 1961 року в Атенах Греція підписує угоду про асоціацію з ЄЕС, яка набула чинности в листопаді 1962 року. Вона передбачала митний союз, політичну гармонізацію (фінанси, сільське господарство, оподаткування, тощо ), свобода пересування та можливість врешті-решт приєднання до Європейського співтовариства.[3] Ця угода була поставлена під сумнів у період диктатури полковників, але врешті заявку на членство було подано 12 червня 1975 року.
Військовий переворот 1967 року започаткував період дипломатичної ізоляції в Європі, режим асоціації було припинено. Монархія була ліквідована в червні 1973 року, а військова хунта залишила владу влітку 1974 року. 28 листопада 1974 року, Греція знову приєдналася до Ради Європи, і на перших вільних виборах (після диктаторського періоду) виграв Константинос Караманліс, який повністю підтримав членство та відкриття грецького ринку для європейського ринку. Соціалістична партія, заснована Андреасом Папандреу, і комуністи виступали проти цього, оскільки: «вони побоюються посилення економічної та політичної залежности країни».[3]
Перемовини ред.
Офіційно переговори про вступ почалися 27 липня 1976 року.
Комісія із застереженнями щодо заявки формулює докладний висновок для Ради у звіті 29 січня 1976 року. У цій доповіді, підкреслюючи політичну важливість членства Греції в ЄЕС, підкреслюються економічні та сільськогосподарські затримки Греції у зв’язку з Європою дев’яти.[3] Щоб узгодити ситуацію Греції з іншими державами-членами, Комісія пропонує період передприєднання. У ньому також висвітлюється суперечка між Грецією та Туреччиною щодо окупації турецькою армією північної частини острова Кіпр.[3]
Переговори закінчилися 23 травня 1979 року.[3]
Атенський договір і приєднання ред.
Відбулося підписання Договору про приєднання 28 травня 1979 року.[4] Греція вступила до ЄЕС 1 січня 1981 року, вона отримує переваги від перехідного періоду в п’ять років, щоб адаптувати свою економіку до правил Співтовариства. Ледве отримане членство Греції було поставлено під сумнів новим урядом Андреаса Папандреу, який не добився зміни основних правил договорів, а збільшив допомогу Співтовариства для своєї країни.[3]
Проблеми членства в Греції ред.
Економічні питання ред.
Економічні труднощі, передбачувані приєднанням Греції, значні, ВВП становить 50% нижчий за середній у Співтоваристві, рівень безробіття вищий, ніж у європейських партнерів, а інфляція все ще була високою.[5] З приєднанням Греція хотіла отримати вигоду від гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію (CAP) та певних структурних фондів Співтовариства (зокрема, ЄФРР). Більше 26% активного населення Греції залишається зайнятим у сільському господарстві, тоді як первинний сектор займає лише 8% активів Співтовариства. Деякі грецькі сільськогосподарські продукти (оливкова олія, вино, фрукти та овочі) також ризикують конкурувати з виробництвами, які вже мають надлишки в Італії чи Франції в рамках спільної сільськогосподарської політики.[6] Колишні члени також побоювалися великого напливу грецьких робітників.[3]
Відкритість також була ризиком для Греції, її вторинний сектор був недостатньо розвиненим і неконкурентоспроможним. Ось чому був перехідний період у п’ять років, щоб реформувати свою економіку, перед тим, як Греція змогла інтегруватися до митного союзу і вирівняти ціни на сільськогосподарську продукцію з цінами Співтовариства. Були навіть плани інтегрувати драхму в Європейську валютну систему (EMS), де вона становить 1,3 % від європейської валютної одиниці (ЕКЮ).[7][3]
Криза між Грецією та Туреччиною через Кіпр ред.
У своєму висновку від 29 січня 1976 року Європейська комісія висловила занепокоєння з приводу інтеграції в ЄЕС кризи між Грецією та Туреччиною (пов’язаної з Співтовариством з 1963 року) через Кіпр. Дійсно, з липня 1974 року північна частина острова була окупована турецькими військами.[8]
Політичні питання ред.
За Папандреу, який прийшов до влади в жовтні 1981 року, прийняття варіанту політики національного відмови скасовує грецьку відповідальність за майбутнє країни, делегуючи її іноземним центрам прийняття рішень, які не можуть відповідати політичним і національним ідеалам і баченню соціально-економічних змін, які є близько до серця еллінського народу[9] причина цього переважно ідеологічна, у внутрішньополітичних цілях. Його відродження соціальним результатом у підвищенні найнижчих зарплат, пенсій та їх плановій індексації заробітної плати за цінами; в контексті другого нафтового шоку така політика серйозно погіршує державні фінанси та погіршує економічне становище країни.[10]
Громадська думка ред.
У Греції консервативна партія «Нова демократія» на чолі з Константином Караманлісом підтримувала процедуру членства, тоді як соціалістична партія Андреаса Папандреу і прорадянські комуністи виступають проти неї, «побоюючись» більшої економічної залежности країни. Константін Караманліс розраховує на підтримку грецької кандидатури з боку Франції.[11]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Population on 1 January. ec.europa.eu. Eurostat. Процитовано 29 січня 2022.
- ↑ а б в г IMF World Economic Outlook Database, October 2017. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 24 January 2018. Процитовано 22 грудня 2016.
- ↑ а б в г д е ж и (CVCE - 2015)
- ↑ Greeces course in the EU, Ministry for foreign affairs of Greece. Accessed on February 28, 2022.
- ↑ (Papaspiliopoulos, 1975)
- ↑ (Hadler, 1980)
- ↑ (Service d'information de l'AELE - 1980)
- ↑ (CVCE - 2015)
- ↑ La position du P.A.S.O.K., par Andréas Papandréou.
- ↑ (Guillemard, 1983)
- ↑ (CVCE - 2015)
Бібліографія ред.
- Roger, Ludwig (2012). La Commission européenne face aux tensions gréco-turques : de la Crise de Chypre au début des négociations d’adhésion de la Grèce. Une tentative de pacification inaboutie ?. Matériaux pour l’histoire de notre temps. BDIC. N° 108 (4): 52-57. ISSN 0769-3206..
- Guillemard, Jean-Louis (1983). L'Europe amère. La Vie Française. Процитовано 16 août 2014.
- La Grèce adhère à la CE et au système européen de libre-échange élargi. Service de presse et d'information de l'Association européenne de libre-échange. CVCE (6). 1980. b. Процитовано 16 août 2014.
- Papaspiliopoulos, Spilios (1975). Une réforme radicale des structures s'impose. Le Monde diplomatique, supplément Grèce (252). Процитовано 16 août 2014.
- Hadler, Wilhelm (1980). Les Français et Italiens s'inquiètent pour leurs pêches et tomates. Die Welt (нім.) (252). Процитовано 16 août 2014.
- Le deuxième élargissement: la Grèce. Centre virtuel de la connaissance sur l'Europe. 2015. a.
Подальше читання ред.
- Yannopoulos, George Nicolas (1986). Greece and the EEC : Integration and Convergence. University of Reading European and International Studies (англ.). MacNillan Press. с. 178. ISBN 978-0-3334-0623-6.
- Bloudanis, Nicolas (2013). Histoire de la Grèce moderne 1828-2012 : Mythes et réalités. L'Harmattan. с. 240. ISBN 978-2-3363-2716-7.
- Bitsch, Marie-Thérèse (1999). Histoire de la construction européenne de 1945 à nos jours. Complexe. с. 360. ISBN 978-2-8048-0021-5.
- Bossuat, Gérard (juin 2009). Histoire de l'Union européenne : Fondations, élargissements, avenir. Belin sup. Histoire. Belin. с. 411. ISBN 978-2-7011-5250-9.
- Olivi, Bino (1998). L'Europe difficile. Gallimard. с. 560. ISBN 978-2-0703-4575-5.
- Quermonne, Jean-Louis (1994). Le système politique de l'Union européenne : des Communautés économiques à l'Union politique. Montchrestien. с. 157. ISBN 978-2-7076-0626-6.
- Tsoukalis, Loukas (2003). La Grèce dans l'Union européenne. Pôle Sud (18): 91-100. Процитовано 16 août 2014.
- Zolotas, Xénophon (1977). Les atouts que la Grèce peut apporter au Marché Commun. Le Nouveau Journal. Процитовано 16 août 2014.
Посилання ред.
- Le deuxième élargissement : la Grèce. Centre virtuel de la connaissance sur l'Europe. Процитовано 25 mai 2014.
- Données de base sur la Grèce et son entrée dans la CEE. Toute l'Europe. Процитовано 5 juillet 2014.
- Avis de la Commission sur la demande d'adhésion de la Grèce aux Communautés européennes (23 mai 1979).
- Décision du Conseil relative à l'admission de la Grèce à la CEE et à la CEEA (24 mai 1979).
- Décision du Conseil relative à l'adhésion de la Grèce à la CECA (24 mai 1979).