Розширення Європейських Співтовариств (1981)

Вступ Греції до Європейського економічного співтовариства (грец. Ένταξη της Ελλάδας στην Ευρωπαϊκή Οικονομική Κοινότητα) — політичний процес, який дозволив Греції приєднатися до ЄЕС (яка стала Європейським Союзом у 1993 р.) 1 січня 1981 року. Це друге розширення ЄЕС в історії Європейського Союзу, яке збільшило кількість держав-членів до десяти.

Грецька заявка на вступ до ЄС
EC10-1981 European Community map enlargement.svg
Статус
Держава-членкиня ЄС
Заявку подано 12 червня 1975
Заявку схвалено 29 січня 1976
Початок перемовин 27 липня 1976
Прогрес
Греція вступила до ЄС — 1 січня 1981
Хід скринінгу
100% виконано
Закриті розділи
100% виконано
Хід ратифікації
100% виконано
Статистичне порівняння
Європейський Союз Європейський Союз
Населення 447,007,596[1]
Площа4,233,262 км2
1,634,472 sq mi
ВВП (ПКС) $21,5 трлн.[2]
Повний
$48,304[2]
На душу населення
ВВП (номінал) на душу населення $17,0 трлн.[2]
Повний
$40,995[2]
На душу населення
ІЛР 0,911
Джині30.2
Відмінності після вступу до ЄС
Увесь ЄС
Населення ЄС
Площа ЄС
Нова офіційна мовагрецька
ІЛР
Джині
Середній член ЄС
Сер. населення членів
Сер. площа членів
ВВП
ВВП на душу населення
Вебсайт

ІсторіяРедагувати

1 липня 1961 року в Атенах Греція підписує угоду про асоціацію з ЄЕС, яка набула чинности в листопаді 1962 року. Вона передбачала митний союз, політичну гармонізацію (фінанси, сільське господарство, оподаткування, тощо ), свобода пересування та можливість врешті-решт приєднання до Європейського співтовариства.[3] Ця угода була поставлена під сумнів у період диктатури полковників, але врешті заявку на членство було подано 12 червня 1975 року.

Військовий переворот 1967 року започаткував період дипломатичної ізоляції в Європі, режим асоціації було припинено. Монархія була ліквідована в червні 1973 року, а військова хунта залишила владу влітку 1974 року. 28 листопада 1974 року, Греція знову приєдналася до Ради Європи, і на перших вільних виборах (після диктаторського періоду) виграв Константинос Караманліс, який повністю підтримав членство та відкриття грецького ринку для європейського ринку. Соціалістична партія, заснована Андреасом Папандреу, і комуністи виступали проти цього, оскільки: «вони побоюються посилення економічної та політичної залежности країни».[3]

ПеремовиниРедагувати

Офіційно переговори про вступ почалися 27 липня 1976 року.

Комісія із застереженнями щодо заявки формулює докладний висновок для Ради у звіті 29 січня 1976 року. У цій доповіді, підкреслюючи політичну важливість членства Греції в ЄЕС, підкреслюються економічні та сільськогосподарські затримки Греції у зв’язку з Європою дев’яти.[3] Щоб узгодити ситуацію Греції з іншими державами-членами, Комісія пропонує період передприєднання. У ньому також висвітлюється суперечка між Грецією та Туреччиною щодо окупації турецькою армією північної частини острова Кіпр.[3]

Переговори закінчилися 23 травня 1979 року.[3]

Атенський договір і приєднанняРедагувати

Відбулося підписання Договору про приєднання 28 травня 1979 року.[4] Греція вступила до ЄЕС 1 січня 1981 року, вона отримує переваги від перехідного періоду в п’ять років, щоб адаптувати свою економіку до правил Співтовариства. Ледве отримане членство Греції було поставлено під сумнів новим урядом Андреаса Папандреу, який не добився зміни основних правил договорів, а збільшив допомогу Співтовариства для своєї країни.[3]

Проблеми членства в ГреціїРедагувати

Економічні питанняРедагувати

Економічні труднощі, передбачувані приєднанням Греції, значні, ВВП становить 50% нижчий за середній у Співтоваристві, рівень безробіття вищий, ніж у європейських партнерів, а інфляція все ще була високою.[5] З приєднанням Греція хотіла отримати вигоду від гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію (CAP) та певних структурних фондів Співтовариства (зокрема, ЄФРР). Більше 26% активного населення Греції залишається зайнятим у сільському господарстві, тоді як первинний сектор займає лише 8% активів Співтовариства. Деякі грецькі сільськогосподарські продукти (оливкова олія, вино, фрукти та овочі) також ризикують конкурувати з виробництвами, які вже мають надлишки в Італії чи Франції в рамках спільної сільськогосподарської політики.[6] Колишні члени також побоювалися великого напливу грецьких робітників.[3]

Відкритість також була ризиком для Греції, її вторинний сектор був недостатньо розвиненим і неконкурентоспроможним. Ось чому був перехідний період у п’ять років, щоб реформувати свою економіку, перед тим, як Греція змогла інтегруватися до митного союзу і вирівняти ціни на сільськогосподарську продукцію з цінами Співтовариства. Були навіть плани інтегрувати драхму в Європейську валютну систему (EMS), де вона становить 1,3 % від європейської валютної одиниці (ЕКЮ).[7][3]

Криза між Грецією та Туреччиною через КіпрРедагувати

У своєму висновку від 29 січня 1976 року Європейська комісія висловила занепокоєння з приводу інтеграції в ЄЕС кризи між Грецією та Туреччиною (пов’язаної з Співтовариством з 1963 року) через Кіпр. Дійсно, з липня 1974 року північна частина острова була окупована турецькими військами.[8]

Політичні питанняРедагувати

За Папандреу, який прийшов до влади в жовтні 1981 року, прийняття варіанту політики національного відмови скасовує грецьку відповідальність за майбутнє країни, делегуючи її іноземним центрам прийняття рішень, які не можуть відповідати політичним і національним ідеалам і баченню соціально-економічних змін, які є близько до серця еллінського народу[9] причина цього переважно ідеологічна, у внутрішньополітичних цілях. Його відродження соціальним результатом у підвищенні найнижчих зарплат, пенсій та їх плановій індексації заробітної плати за цінами; в контексті другого нафтового шоку така політика серйозно погіршує державні фінанси та погіршує економічне становище країни.[10]

Громадська думкаРедагувати

У Греції консервативна партія «Нова демократія» на чолі з Константином Караманлісом підтримувала процедуру членства, тоді як соціалістична партія Андреаса Папандреу і прорадянські комуністи виступають проти неї, «побоюючись» більшої економічної залежности країни. Константін Караманліс розраховує на підтримку грецької кандидатури з боку Франції.[11]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Population on 1 January. ec.europa.eu. Eurostat. Процитовано 29 січня 2022. 
  2. а б в г IMF World Economic Outlook Database, October 2017. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 22 грудня 2016. 
  3. а б в г д е ж и (CVCE - 2015)
  4. Greeces course in the EU, Ministry for foreign affairs of Greece. Accessed on February 28, 2022.
  5. (Papaspiliopoulos, 1975)
  6. (Hadler, 1980)
  7. (Service d'information de l'AELE - 1980)
  8. (CVCE - 2015)
  9. La position du P.A.S.O.K., par Andréas Papandréou.
  10. (Guillemard, 1983)
  11. (CVCE - 2015)

БібліографіяРедагувати

Подальше читанняРедагувати

  • Yannopoulos, George Nicolas (1986). Greece and the EEC : Integration and Convergence. University of Reading European and International Studies (англ.). MacNillan Press. с. 178. ISBN 978-0-3334-0623-6. 
  • Bloudanis, Nicolas (2013). Histoire de la Grèce moderne 1828-2012 : Mythes et réalités. L'Harmattan. с. 240. ISBN 978-2-3363-2716-7. 
  • Bitsch, Marie-Thérèse (1999). Histoire de la construction européenne de 1945 à nos jours. Complexe. с. 360. ISBN 978-2-8048-0021-5. 
  • Bossuat, Gérard (juin 2009). Histoire de l'Union européenne : Fondations, élargissements, avenir. Belin sup. Histoire. Belin. с. 411. ISBN 978-2-7011-5250-9. 
  • Olivi, Bino (1998). L'Europe difficile. Gallimard. с. 560. ISBN 978-2-0703-4575-5. 
  • Quermonne, Jean-Louis (1994). Le système politique de l'Union européenne : des Communautés économiques à l'Union politique. Montchrestien. с. 157. ISBN 978-2-7076-0626-6. 
  • Tsoukalis, Loukas (2003). La Grèce dans l'Union européenne. Pôle Sud (18): 91-100. Процитовано 16 août 2014. 
  • Zolotas, Xénophon (1977). Les atouts que la Grèce peut apporter au Marché Commun. Le Nouveau Journal. Процитовано 16 août 2014. 

ПосиланняРедагувати