Відкрити головне меню

Євген Олександрович Родіонов (23 травня 1977, село Чібірлей, Кузнецький район Пензенської області — 23 травня 1996, неподалік села Бамут, Чеченська Республіка Ічкерія) — російський військовик, рядовий прикордонних військ РФ який воював у Першій російсько-чеченській війні та разом з групою товаришів по службі тривалий час перебував у полоні, піддаючись жорстоким тортурам. Посмертно нагороджений орденом Мужності.

Родіонов Євген Олександрович
Народження 23 травня 1977(1977-05-23)
Чибірлейd, Kuznetsky District, Penza Oblastd, Пензенська область, РРФСР, СРСР
Смерть 23 травня 1996(1996-05-23) (19 років)
Чеченська Республіка Ічкерія
обезголовлювання
Поховання Московська область
Громадянство Flag of Russia.svg Росія
Звання рядовий
Війни / битви Перша чеченська війна і Битва за Бамут
Нагороди
орден Мужності
Родіонов Євген Олександрович у Вікісховищі?

Загальна біографіяРедагувати

Народився 23 травня 1977 року в селі Чібірлей Кузнецького району Пензенської області. Батько Олександр Костянтинович працював експертом по дереву (помер через тиждень, після звістки про загибель сина). Мати — Любов Василівна, за фахом мебляр-технолог.

На другий рік життя пройшов хрещення.

Закінчив дев'ять класів загальноосвітньої школи в селищі Курилове Подільського району Московської області, потім працював на меблевій фабриці, навчався на водія.

Притягнено до військової служби 25 червня 1995 в прикордонні війська федеральної прикордонної служби Росії. Після підготовки в навчальному центрі був гранатометчиком на 3-й прикордонній застави 3-ї мотоманевреної групи 479 прикордонного загону особливого призначення (в/ч 3807, розформована в 1998 році) сучасного Червонопрапорного прикордонного управління ФСБ Росії по Калінінградській області на інгушсько-чеченському кордоні.

13 січня 1996 року направлений на бойову стажування в Кавказький Особливий Прикордонний Округ до Назранівського прикордонного загону (військова частина № 2094), де виконував службово-бойові завдання з охорони й оборони адміністративного кордону з Чеченської Республікою Ічкерія; служив один місяць, після чого, 14 лютого 1996 разом з співслужівцями Андрієм Трусовим, Ігорем Яківлевим і Олександром Желізновим потрапив до полону.

Ліквідований 23 травня 1996. В убивстві зізнався (?) польовий чеченський командир Руслан Хайхораєв, який сказав

 
Знімок біля Білого Дому в Москві Хресного ходу в жовтні 2003 року (на передньому плані ікона із зображенням рядового Євгенія Родіонова).

«…У нього був вибір, аби залишитися в живих. Він міг би віру змінити, але не захотів з себе хрестик зняти. Намагався втекти…»[1].

 
Родіонов Євгеній — ікона

Пропозиції канонізаціїРедагувати

Пропозиція канонізації надійшла в кінці 2003 року від голови комітету по моральному відновленню Батьківщини настоятеля храму святителя Миколая в Пижах протоієрея Олександра Шаргунова[2]. Мати Євгенія була запрошена в синодальну комісію з канонізації Руської православної церкви (РПЦ), де її вислухали. Комісія зробила наступні висновки про смерть Євгена та його можливої ​​канонізації: повідомлення про мученицьку кончину Євгенія Родіонова записані тільки зі слів матері, яка саму смерть сина не бачила. Вона також не може з упевненістю підтвердити, що сина її змушували відректися від Христа. З передбачуваним убивцею Євгенія — Русланом Хайхороевим — мати бачилася тільки один раз в житті, протягом 7 хвилин, під час цієї зустрічі Руслан Хайхороев, за свідченням матері, нічого не розповідав про обставини смерті Євгена Родіонова. Ніяких свідків і свідчень про мученицьку кончину, крім матері Родіонова, немає. На початку 2004 року синодальна комісія з канонізації відмовила в канонізації через відсутність достовірних відомостей про мученицьку в церковному сенсі смерть. Проте тодішній в. о. голови відділу Московського патріархату із взаємодії зі Збройними силами протоієрей Димитрій Смирнов стверджував, що «питання про канонізацію рядового Євгенія Родіонова буде вирішене позитивно — це питання часу»[3].

25 вересня 2010 року в місті Кузнецьк Пензенської області був відкритий і освячений пам'ятник Євгену Родіонову: бронзова свічка, полум'я якої обіймає фігуру Євгенія; навколо голови Євгена — німб, в руках у нього восьмикутний хрест. Пам'ятник встановлено на території школи № 4, що носить ім'я Євгена Родіонова[4]. Завідувач секретаря військово-повітряних сил Синодального відділу Московської патріархії щодо взаємодії зі збройними силами священик Костянтин Татаринцев пропонує прославляння за формулою «Воїн-мученик Євген Родіонов і з ним постраждалі воїни Андрій, Ігор і Олександр»[5].

Євген Родіонов є місцевошанований святий в Сербії[6].

У травні 2011 року включений як «новомученик Євген Воїн» в військову панахиду, рекомендовану православним капеланам армії Сполучених Штатів Америки для здійснення поминання загиблих воїнів в свято Усікновення глави Іоанна Предтечі і Дмитріївську суботу[7].

27 квітня 2016 в Москві на черговому засіданні круглого столу Ізборського клубу, що об'єднує експертів, аналітиків, публіцистів і політиків патріотичного спрямування, було підписано звернення до Святішого Патріарха Кирила з проханням запустити процес підготовки канонізації (прославлення в лику святих) Родіонова, оскільки 23 травня 2016 року виповнювалося рівно 20 років з дня його загибелі. Як було сказано в зверненні, фігура воїна-мученика Євгенія Родіонова є зразком героїзму і подвижництва, мучеництва за віру і Батьківщину, такого необхідного нашому народові, в першу чергу, молодому поколінню. Учасники круглого столу також закликали називати ім'ям воїна Євгенія вулиці і площі російських міст. Було відзначено, що нинішня влада Чечні з величезною повагою ставиться до подвигу Євгенія Родіонова. Серед підписантів нинішнього звернення — видатні священнослужителі, радник Президента Росії Сергій Глазьєв, депутат Держдуми Євген Федоров, Президент Академії геополітичних проблем Леонід Івашов, а також мери міст Красногорська і Кузнецька, де народився і навчався Євген Родіонов[8]. Диякон Андрій Кураєв скептично віднісся до пропозицій канонізації бо хрестик по якому мати загиблого впізнала його тіло роздавали тисячами в російській армії[9].

Священики Української православної церкви Московського патріархату в «ЛНР» провели молебень із зображенням у вигляді ікони Євгенія Родіонова[10].

ПриміткиРедагувати

  1. Сергей Стефанов. Евгений Родионов. Сквозь ужасы чеченского плена. Правда.ру, 8 января 2003.
  2. О воине Евгении Родионове и публикации о нём в «Церковном вестнике». Эфир Радио «Радонеж» от 08.02.2004.
  3. Сергей Стефанов. Евгений Родионов. Сквозь ужасы чеченского плена. Правда.ру, 8 января 2003.
  4. Памятник воину-мученику // Русский вестник, 02.10.2010.
  5. О воине Евгении Родионове и публикации о нём в «Церковном вестнике». Эфир Радио «Радонеж» от 08.02.2004.
  6. Десантники почтили память воина-мученика Евгения Родионова
  7. Православные капелланы армии США почитают святого мученика Евгения Родионова // Православие и мир, 31 мая 2011.
  8. Изборский клуб выступил с инициативой канонизации Евгения Родионова. «РИА Катюша». 
  9. Кураевwrote, диакон Андрей; 13:38:00, 2018-01-29 13:38:00 диакон Андрей Кураев diak_kuraev 2018-01-29. Георгий Великанов и Евгений Родионов (en-us). Процитовано 2018-09-20. 
  10. Священики УПЦ МП оскандалилася з іконою російського прикордонника - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2018-09-18.