Рипучі футляри
«Рипучі футляри» (англ. Violent Cases) — дебютний графічний роман Ніла Ґеймана (автор) та Дейва Маккіна (ілюстратор). Комікс розповідає про дитячі спогади чотирирічного хлопця, якого приводять на прийом до остеопата, що у 1920-х працював на легендарного ганстера Аль Капоне.[1]
Рипучі футляри | |
|---|---|
| англ. Violent Cases | |
 Палітурка оригінального видання | |
| Загальні дані про видання | |
| Видавець |
Titan Books, Tundra Publishing Ltd., Dark Horse Comics, Kitchen Sink Press, Aleph |
| Країна | Велика Британія |
| Мова | англійська |
| Формат | графічний роман |
| Дата публікації | 1987 |
| Творча команда | |
| Творець(і) | Ніл Гейман |
| Художник(и) | Дейв Маккін |
| Колорист(и) | Дейв Маккін |
| Технічні дані про видання | |
| К-сть сторінок | 48 |
| К-сть випусків | 1 |
| Переклад українською | |
| Перекладач(і) | — |
У назві коміксу помітна гра слів, адже саме у «violin cases» (укр. скрипкових футлярах) чиказькі гангстери носили свої пістолети-кулемети, але головний персонаж натомість почув «violent cases» (укр. рипучі футляри).[2][3] 1994 року Ніл Ґейман та Дейв Маккін видали ще один комікс — «Трагічна комедія або комічна трагедія містера Панча», який також зачіпає тему дитячих спогадів та природу людської пам'яті загалом.
Історія створення ред.
Працюючи разом в журналі «Бордерлайн», 1986 року Ніл Ґейман та Дейв Маккін об'єднали свої зусилля для створення коміксу «Рипучі футляри», який би мав за основу оповідання, що їх Ніл Ґейман написав у рамках Мілфордського письменницького семінару. Перше чорно-біле видання побачило світ 1987 року у британському видавництві «Тітан Букс» (журнал «Ескейп»), а вже 1991 року вийшло американське кольорове видання графічного роману, яке здійснило видавництво «Тундра Паблішинг».[4]
Сюжет ред.
Оповідач, якого зображено як Ніла Ґеймана, розповідає свої дитячі спогади про події, що трапилися з ним у місті Портсмуті у 1960—х. Батько, який під час суперечки пошкодив синові руку, відвів хлопця до остеопата. Під час сеансів старий лікар розповідав хлопцеві історії про те, як у Чикаго 1920—х йому доводилося працювати фізіотерапевтом Аль Капоне. Непрості відносини з батьком та спогади про розповіді остеопата переплелись у пам'яті хлопця, утворивши комплексну кримінальну оповідь із загадковими героями та дивними тривожними вигадками.[5][6]
Примітки ред.
- ↑ Steven P. Olson, 2004, с. 25.
- ↑ Пісочний Чоловік. Том 1. Прелюдії й ноктюрни, 2017 (Примітки)
- ↑ The Many Worlds of Neil Gaiman, 2008, с. 156.
- ↑ The Many Worlds of Neil Gaiman, 2008, с. 155.
- ↑ Steven P. Olson, 2004, с. 26-29.
- ↑ The Many Worlds of Neil Gaiman, 2008, с. 156-157.
Джерела ред.
- Hank Wagner,Christopher Golden, and Stephen R. Bissette. Prince of Stories: The Many Worlds of Neil Gaiman. — St. Martin's Press, 2008. — 560 с. — ISBN 978-0312373726.
- Steven P. Olson. Neil Gaiman (THE LIBRARY OF GRAPHIC NOVELISTS). — Rosen Pub Group, 2004. — 112 с. — ISBN 978-1404202856.
Посилання ред.
- Edward Carey: Examining Gaiman's Violent Cases with Peter Sanderson [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Violent Cases [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] на ComicBookDB