Відкрити головне меню

Риковичі

село в Іваничівському районі Волинської області України

Рико́вичі — село в Україні, в Іваничівському районі Волинської області. Населення становить 1024 осіб.

село Риковичі
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Іваничівський
Рада/громада Риковичівська сільська рада
Код КОАТУУ 0721185601
Основні дані
Населення 1024
Площа 24 км²
Густота населення 42,67 осіб/км²
Поштовий індекс 45340
Телефонний код +380 3372
Географічні дані
Географічні координати 50°38′00″ пн. ш. 24°33′38″ сх. д. / 50.63333° пн. ш. 24.56056° сх. д. / 50.63333; 24.56056Координати: 50°38′00″ пн. ш. 24°33′38″ сх. д. / 50.63333° пн. ш. 24.56056° сх. д. / 50.63333; 24.56056
Середня висота
над рівнем моря
214 м
Місцева влада
Адреса ради 45340, Волинська обл., Іваничівський р-н, с.Риковичі , тел. 26-4-33
Карта
Риковичі. Карта розташування: Україна
Риковичі
Риковичі
Риковичі. Карта розташування: Волинська область
Риковичі
Риковичі
Мапа

Село Риковичі розташоване за 14 км від районного центру і залізничної станції Іваничі. Населення — 1010 чоловік, 311 дворів. Є молитовний дім. Перші згадки про Риковичі в історичних документах належать до 15 ст. Спочатку це було невеличке поселення, що складалося із 9 хат і називалося «Палажівкою». Свою назву село одержало на честь іноземця Рикова, який на території даного поселення збудував вітряк (млин).

Після Люблінської Унії 1569 року Риковичі у числі інших українських міст і сіл захопила шляхетська Польща. У 1795 році після III поділу Польщі село увійшло до складу Росії. У 1862 році у селі було складено уставну грамоту. Земля навколо села належала графу Чацькому, який проживав у Порицьку і мав 3 фільварки: Риковичі, Радовичі, Конюхи. У Риковичах управляючим був пан Шатурський. До його володінь належала ферма, ліс, який тягнувся від околиці села до Загорова. А збоку — велике і глибоке озеро.

На західній околиці села знаходилось 7 ставків. У цей час у селі проживало 296 селян у 91 дворі. У 1919 році село було захоплене білопольськими військами і за Ризьким договором 1921 року відійшло до буржуазно-поміщицької Польщі. У 1930році у фільварку поміщика Перетятковича в Риковичах відбувся страйк сільськогосподарських робітників — один із найбільших на Волині. Власник фільварку погодився на всі вимоги страйкуючих. Під час окупації у селі діяв осередок КПЗУ. За революційну діяльність 4 жителів села було засуджено на Володимир-Волинському «процесі 151» до 10 років тюремного ув'язнення.

У 1939 році у селі встановилась радянська влада. Відразу ж було створено селянський комітет, а незабаром сільську Раду, яку очолив Киричук Семен. У роки Німецько-радянської війни на території села стояла діюча військова частина. У 1942 році протягом доби перебувало з'єднання Ковпака. 31 січня 1944 року в одному з боїв за визволення села Риковичі був смертельно поранений партизан-ковпаківець із стрілецького батальйону Волобуєв Микола Іванович, могила якого знаходиться на сільському кладовищі. У червні 1944 року село було визволене від німецько-нацистських окупантів військами 1 Українського фронту.

З 1964 по 1994 рік на території села був колгосп ім. Калініна.

У селі є медичний пункт, будинок культури, середня школа.

Перша згадка про школу датується 1907 роком. На той час у селі проживало 1116 жителів. Із 90 дітей 8-11 років навчалося 64. Школа була церковно-приходською. У 1939 році відкривається національна початкова школа. З 1948 року — семирічна школа, з 1964—восьмирічна. В 1993 році з неповної середньої реорганізована у средню школу. Сьогодні в школі навчається близько 150 учнів, з якими працює 22 педагоги.

Пам'яткою архітектури на сьогоднішній день є Свято-Покровська церква, побудована в 1889 році, семикупольна у вигляді хреста (дерев'яна). Церква розташована при в'їзді в село. З півночі, поруч була стара набагато менша церква, і тому парафіяни села на власні пожертви побудували більшу. Стару церкву розібрали і продали в село Цевеличі, Локачинського району. На місці старої церкви в даний час стоїть хрест (ілюстрація додається). У церкві знаходиться вся необхідна утвар для Богослужіння. Є старовинна ікона Покрови Святої Богородиці, яку під час I світової війни брали в окопи. В 1919 році вона була повернута в церкву. Різноманітних утисків зазнала церква під час панування поляків у 20-х — 30-х роках. Із розповідей старожилів відомо про настоятелів, які перебували в храмі: З 1915 по 1920 священик на прізвище Кесар З 1920 по 1927 рік о. Іосиф Карпінський З 1927 по 1939 року о. Карвовський З 1939 по 1950 рік священик на прізвище Зимко. З 1950 по 1970 роки о. Євфімій Білянський З 1970 по 1983 рік о. Олександр Мельничук З 1983 по 1986 рік о. Іоанн Дума З 1986 по 1989 рік о. Іоанн Бігун З 1989 року призначено о. Василій Саноцький На честь 1000-ліття хрещення Русі було поставлено дерев'яний хрест на території церкви. На місці Престолу старої церкви поставлений металевий хрест. Ювілей 100-річчя Свято-Покровської церкви було відзначено в 1989 році. Святкове Богослужіння очолив архієпископ Варлаам за участю духовенства Іваничівської округи. Парафіяни стараються за свої пожертви підтримувати у належному стані храм як ззовні так і всередині та територію навколо церкви. Кожного року відбуваються ремонтні роботи для підтримання належного стану храму.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1072 особи, з яких 489 чоловіків та 583 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1024 особи.[2]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 99,51 %
російська 0,39 %
білоруська 0,10 %

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати