Мико́ла Рибачу́к (нар. 6 грудня 1890, м. Київ, Російська імперія — пом. 19 вересня 1966, Кліфтон, Нью-Джерсі, США) — український військовик, підполковник Армії УНР. Комендант штабу Головного управління Генерального штабу УНР, начальник канцелярії і комендант штабу під час Другого зимового походу, член Вищої військової ради УНР в екзилі, член штабу Українського Визвольного Війська. Лицар Хреста Симона Петлюри, Залізного хреста[1], Воєнного хреста УНР на Галицьким Хрестом УГА[2].

Микола Рибачук
10 УНР 30-03-1920 Підполковник.svg Підполковник
Imperial Russian Army Capt 1917 h.png Капітан
Військо Польське Майор
Rybachuk Mykola.jpg
Микола Рибачук
Загальна інформація
Народження 6 грудня 1890(1890-12-06)
Київ
Смерть 19 вересня 1966(1966-09-19) (75 років)
Кліфтон, Нью-Джерсі США
Поховання Цвинтар святого Андрія
Військова служба
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Польща Польща
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Війни / битви

Перша світова війна
Перші визвольні змагання
Радянсько-українська війна

Командування
Старшина Військового міністерства УНР
весна 1918 — 4 серпня 1920
Комендант штабу
Головного управління
Генерального штабу УНР
4 серпня 1920 — кінець 1920
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Орден «Залізний хрест» (УНР)
«Воєнний хрест» (УНР)
Галицький хрест

ЖиттєписРедагувати

Микола Рибачук народився 6 грудня 1890 року в м. Київ. Навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, закінчив військове училище у Петрограді. Брав участь у Першій світовій війні, був двічі поранений. У 1917 р. — начальник унтер-офіцерської школи запасних гвардійських полків у Петрограді. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Восени 1917 року Микола Рибачук був головою полкового комітету 6-го стрілецького полку і зорганізував у Петрограді український курінь, з яким 1 грудня 1917 р. увійшов до українізованого Х армійського корпусу в званні сотника. Був інструктором в Українській інструкторській школі старшин, яка була розташована на Звірінці в Києві[3].

З весни 1918 р. — старшина Військового міністерства УНР. Станом на 4 серпня 1920 р. — комендант штабу Головного управління Генерального штабу УНР. Учасник Другого Зимового походу.

З 1928 р. служив контрактовим офіцером польської армії — у складі 41-го піхотного полку у Сувалках. На чолі батальйону 3-го Гродненського полку брав участь у Німецько-польській війні та обороні польськими військами Львова від німців у вересні 1939 р. Останнє звання у польській армії — майор.

У 19411944 рр. працював в Українському центральному комітеті у Кракові та Любліні. З 1944 р. — на еміграції у Західній Німеччині, з 1950 р. — у США.

24 травня 1964 року прийняв священицький сан, був настоятелем церкви Пресвятої Богородиці УПЦ у Кліфтоні (штат Нью-Джерсі). Похований на Цвинтар святого Андрія Баунд-Бруці.

Вшанування пам'ятіРедагувати

 
Пам'ятник старшинам Армії УНР уродженцям Києва на якому викарбувано ім'я Миколи Рибачука

28 травня 2011 року у мікрорайоні Оболонь було відкрито пам'ятник «Старшинам Армії УНР — уродженцям Києва». Пам'ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри». Більш ніж двометровий «Хрест Симона Петлюри» встановлений на постаменті, на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам). Серед іншого вигравіруване й ім'я Миколи Рибачука.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати